Домініканський монастир у Львові
Домініка́нський монасти́р у Льво́ві — культова споруда, архітектурна пам’ятка національного значення, складник пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Львів — ансамбль історичного центру», внесеної 1998 до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під № 865, Україна.
Міститься у східній частині історичного центру м. Львова.
Історична довідка
Точна дата заснування монастиря невідома, найранішу згадку датують 1375. Первісно був дерев'яним і згорів під час пожежі 1407. На його місці архітектор Микола Чех 1407 розпочав будівництво мурованих з каменя і цегли монастирського костелу й корпусу келій у стилі готики.
Протягом 16 ст. готичний костел потерпів від пожеж; у 17 ст. йому загрожувало руйнування. У корпусі келій 1707 відбувалися засідання Вальної ради (керівного органу Сандомирської конфедерації); за участю Петра І було підписано документ, що підтверджував Нарвський договір 1704 про союз Московського царства з Річчю Посполитою у війні проти Швеції.
1745 костел розібрали й 1749 коштом великого коронного гетьмана, галицького старости Й. Потоцького (1673–1751; тепер Україна) розпочали мурувати новий костел Божого Тіла за проєктом Я. Де Вітте. Будівництвом керував М Урбанік (рік народження невідомий; тепер Польща – 1764; тепер Україна), а по його смерті з 1764 — К. Мурадович. Після двох пожеж 1766, 1778 оздоблення фасадів завершив 1792–1798 К. Фесінгер (рік та місце народження невідомі – 1815; тепер Україна). 1865 за проєктом Ю. Захарієвича до костелу з північного боку прибудували увінчану куполом чотириярусну дзвіницю у формах необароко. 1895 перебудовано ліхтар на бані костелу, 1905–1914 реставровано його інтер’єр.
1946 ченців-домініканців з монастиря виселили, й вони переїхали до м. Гданська (Польща). Після завершення реставрації 1972 тут відкрили Музей історії релігії та атеїзму (тепер — Музей історії релігії). Станом на 2020 експозиція музею розміщена в келіях колишнього монастиря.
1997 костел передано громаді Української греко-католицької церкви; храм освячено на честь Пресвятої Євхаристії.
Характеристика
Головна споруда монастиря — однобанний костел Божого Тіла, масивний купол якого є провідною архітектурною домінантою історичного центру м. Львова. Це реплікація (варіація на тему) римського костелу Санта-Марія-ін-Монтесанто (1662–1679), а також — зменшена на 1/6 і спрощена реплікація церкви Святого Карла Борромея у Відні. Центром композиції костелу Божого Тіла є еліптичного плану нава, увінчана масивною сферичною банею на циліндричному підбаннику, прорізаному вікнами. На схід і захід нава продовжена прямокутними об’ємами вздовж поздовжньої осі. Ці об’єми разом із високими каплицями обабіч еліптичної нави формують хрест, а понижені об'єми у міжрукав'ях підкреслюють хрещато-центричну структуру костелу. Основним засобом художньої виразності фасадів є здвоєні колони й пілястри колосального іонічного ордера. Фасади й інтер’єр прикрашено скульптурою львівських майстрів доби бароко, зокрема С. Фесінгера (дата та місце народження невідомі – 1769). Автором скульптурного вівтаря є М. Полейовський (після 1734 – 1806; тепер Україна). На фронтоні головного фасаду напис: лат. «Soli Deo honor et Gloria» («Єдиному Богу — честь і хвала»).
До костелу з північного боку впритул прилягає великий триповерховий корпус монастирських келій, збудований на поч. 15 ст. і перебудований 1556–1621; відновлений після пожеж 1766 і 1778. Він зберіг риси й елементи готичної архітектури. Корпус займає великий, чотирикутний у плані квартал, має два внутрішні дворики й типову для католицьких монастирських споруд коридорну систему розпланування. Усі приміщення перекриті склепіннями.
Значення
Костел Божого Тіла Домініканського монастиря у м. Львові є найвизначнішою католицькою сакральною пам'яткою західних регіонів України 18 ст. у стилістиці центральноєвропейського динамічного бароко.
Додатково
Крім Львова, домініканські монастирі були в Барі, Богородчанах, Бродах, Бучачі, Вінниці, Галичі, Жовкві, Ізяславі, Кам'янці-Подільському, Коломиї, Летичеві, Любарі, Овручі, Рогатині, Снятині, Теребовлі, Тернополі, Язловці (Чортківського району Тернопільської області) та інших населених пунктах України. 1612 львівські домініканці заснували Руську провінцію ордену, адміністративним центром якої став Домініканський монастир у Львові. У ньому 1785 було проголошено створення окремої Галицької провінції ордену.
Література
- Hornung Z. Jan de Witte architekt kosciola dominikanow we Lwowie. Warszawa : Zakład poligraficzny Piotra Włodarskiego, 1995. P. 63–101.
- Вечерський В. В., Годованюк О. М., Тиманович Є. В. та ін. Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 143–144.
- Вуйцик В. С. Вибрані праці // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. 2004. № 14. С. 309.
- Архітектура Львова: Час і стилі. ХІІІ–ХХІ ст / Упоряд., наук. ред. Ю. О. Бірюльов. Львів : Центр Європи, 2008. С. 136–137.
- Вечерський В. В. Українські монастирі. Київ : Наш час, 2008. С. 338–343.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Домініканський монастир у Львові // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Домініканський монастир у Львові (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.03.2020
