Де Вітте, Ян
|
Де Вітте, Ян | |
|---|---|
| Народження | 08.07.1709 |
| Місце народження | Полтава |
| Смерть | 22.12.1785 |
| Місце смерті | Кам'янець-Подільський |
| Місце поховання | Кам'янець-Подільський |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | архітектура, фортифікація, артилерія, картографія |
Де Ві́тте, Ян (08.07.1709, м. Полтава, тепер Україна — 22.12.1785, м. Кам'янець, тепер м. Кам'янець-Подільський Хмельницької області, Україна) — військовий інженер, архітектор, представник бароко, автор низки споруд в Україні.
Життєпис
Народився у сім’ї Яна де Вітте (дата народження невідома, друга половина 17 ст.; Нідерланди — після 1720; тепер Україна), майора армії Петра І, у військовому таборі на полі Полтавської битви 1709 у той день, коли вона відбулася. Батько походив із заможних містян м. Дордрехта (тепер провінція Південна Голландія). Я. де Вітте-старший 1718 перейшов на військову службу Речі Посполитої та оселився з сином у м. Кам'янці. Там, як удівець, одружився вдруге з Констанцією (походила з місцевої полонізованої вірменської сім’ї). Ця обставина породила поширену в краєзнавчій літературі 19–21 ст. хибну версію про вірменське походження архітектора і його народження у м. Кам’янці.
Початкову освіту отримав у місцевій єзуїтській колегії. 26.12.1726 вступив як кадет до Королівського артилерійського корпусу. Там навчився військово-інженерної справи, зокрема й основам архітектури. Протягом усього життя був на військовій службі: від 1731 — хорунжий, 1735 — капітан, 1751 — майор артилерії, 1754 — підполковник, 1762 — полковник артилерії, 1767 — генерал-майор, 1781 — генерал-лейтенант. Мав підтримку В. Ржевуського (1706; тепер Україна — 1779; тепер Польща) — коменданта Кам’янецької фортеці (1734–1737), Подільського воєводи, польного гетьмана Речі Посполитої. Король Станіслав Август Понятовський високо цінував Я. де Вітте: 1767 нобілітував його, надавши графський (див. Граф) титул, і 1768 призначив комендантом Кам’янецької фортеці та всіх прикордонних фортець на Поділлі, загрожених з боку Османської та Російської імперій. На цьому посту він 1769 відмовився здати Кам'янець війську Барської конфедерації та не допустив у місто супротивників конфедератів — військо Російської імперії. Працював над удосконаленням оборонних споруд м. Кам’янця, його розбудовою і благоустроєм, листувався щодо цих питань із королем Станіславом Августом Понятовським (відомо про збережені 35 листів за 1766–1784). Більшу частину життя мешкав у м. Кам’янці, виїжджаючи у справах до Львова, Кракова, Варшави, інших міст Речі Посполитої.
Після смерті похований із військовими почестями 24.12.1785 у крипті Петропавлівського кафедрального костелу міста поряд із дружиною Маріаною (уроджена Любанська); в інтер’єрі встановлено епітафію з відповідним написом, у якому небіжчика схарактеризовано як «гордість Поділля та взірець для майбутніх поколінь». Коли у м. Варшаві отримали звістку про смерть архітектора, у тамтешньому костелі Святої Трійці монастиря бригіток (не збережено) відправили заупокійну службу за участю короля Станіслава Августа Понятовського.
Діяльність
Працював у стилі бароко, застосовуючи монументальні ордерні (див. Ордер архітектурний) композиції, складні пластичні форми, які вимагали розвиненого математичного апарату для розрахунку будівельних конструкцій, спроможних реалізувати задуми архітектора. У цьому оприявлено характерну рису творчої вдачі Я. де Вітте, слушно зазначену його сучасниками як «поєднання Мінерви з музами», тобто точних наук із художньою творчістю. Завантажений військовою службою, здебільшого розробляв проєкти будівель і споруд, а практичну реалізацію їх доручав іншим будівничим. Автор проєктів 18 костелів (проте тільки деякі достеменно атрибутовано як його витвори). Йому приписують численні архітектурні праці у м. Кам’янці-Подільському, а також палац Любомирських у Рівному (не збережено). Керував реконструкцією кам’янецьких оборонних споруд: Замкового мосту, брам Польської, Руської, Кушнірської, башти Кушнірської (Стефана Баторія) тощо.
Попри старання коменданта, стан міської фортеці й замку не відповідав тогочасним військовим вимогам. На це, жорстко критикуючи Я. де Вітте, вказували: 1778 генерал коронної артилерії граф Ф. А. фон Брюль (1739–1793; тепер Німеччина) і 1791 — наступний комендант фортеці генерал Ю. Орловський (1742–1807; тепер Польща). Але ці проблеми раніше порушував у своїх листах до короля сам Я. де Вітте, пропонуючи свої варіанти вирішення їх. До практичної реалізації масштабних заходів із модернізації фортеці не дійшло через брак фінансування. Та фундаментальна причина кам’янецького фіаско Я. де Вітте як фортифікатора полягала в тому, що якісний розвиток артилерії протягом 18 ст. зробив кам’янецькі укріплення, навіть модернізовані, непридатними до оборони. 1794 військовий інженер К. Опперман (1766; тепер Німеччина — 1831; тепер Росія) запропонував знести їх, збудувавши натомість систему фортів поодаль навколо міста (не реалізовано за браком коштів).
Твори:
- костел і корпус келій, оборонні споруди монастиря Босих кармелітів у Бердичеві 1737–1754;
- костел Божого Тіла Домініканського монастиря у Львові 1749–1759;
- реконструкція будинку русько-польського магістрату в Кам’янці–Подільському 1754;
- реконструкція головного фасаду Петропавлівського костелу комплексу Кафедрального костелу у Кам'янці-Подільському 1754 (ймовірно);
- відбудова Миколаївської вірменської церкви в Кам'янці-Подільському (не збережено) 1756–1767;
- палац Любомирських на площі Ринок у Львові 1763;
- реконструкція Кам'янець-Подільського замку 1763–1765;
- оборонні казарми фортеці у Кам'янці-Подільському 1780–1788;
- тріумфальна брама комплексу Кафедрального костелу у Кам'янці-Подільському 1781 (ймовірно).
Визнання
Надання графського титулу королем Станіславом Августом Понятовським (1772).
Орден Святого Станіслава (1781).
Належить до видатних українських архітекторів 18 ст., що працювали у стилі бароко. Як архітектор і художник мав талант, змарнований на військовій службі в безуспішних намаганнях відвернути занепад і крах Речі Посполитої. Його збережені витвори мають статус пам’яток архітектури національного значення, а ті, що містяться у м. Львові, є важливими складниками пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (див. Львів — ансамбль історичного центру).
Від 2017 у м. Кам’янці-Подільському є вулиця Яна де Вітте; у пам’ять про нього встановлено меморіальну дошку на фасаді будинку русько-польського магістрату в Кам’янці-Подільському.
|
Додатково
Син і онук Я. де Вітте стали російськими генералами.
Й. З. де Вітте (Вітт; 1739–1815; тепер Україна) служив у Речі Посполитій комендантом Кам’янець-Подільської фортеці після смерті батька 1785. Перший чоловік Софії Главані (у другому шлюбі Потоцької; 1760; тепер Туреччина — 1822; тепер Німеччина), на честь якої створено і названо парк «Софіївка» в м. Умані (тепер Національний дендрологічний парк «Софіївка» НАН України). Від 1789 на російській службі, 1791–1797 комендант Херсонської фортеці.
Син його і Софії І. де Вітт (1781; Франція — 1840; тепер РФ) — учасник воєн проти Наполеона І Бонапарта (якому служив 1809–1812). Під час Вітчизняної війни 1812 командував організованими ним українськими козацькими полками. Один із організаторів і дійових осіб військової і політичної розвідки Російської імперії. Військовий губернатор Варшави від 1831. Спілкувався з декабристами (див. Декабристів повстання), здійснював політичний нагляд і контроль за благонадійністю керівників західних губерній Російської імперії.
Цитата
Професор З. Горнунг (1903; тепер Україна — 1981; Польща) — історик архітектури, реставратор архітектурних пам’яток м. Львова, автор наукової монографії «Ян де Вітте»:
Переклад: «Завершуючи цю стислу характеристику архітектурних робіт Яна де Вітте, слід ще раз наголосити, що Домініканський костел у Львові можна легко помістити в будь-якій з великих столиць (католицької) Європи, включно з Парижем і Римом, з огляду на приголомшливу оригінальність художньої концепції та особливо — формування його головного фасаду та вирішення інтер'єру.»
Оригінал:
«In bringing this concise characterisation of the architectural works of Jan de Witte to an end, it should be emphasised once again, that the Dominican Church at Lvov might easily be placed in any one of the great capital cities of (Catholic) Europe, including Paris and Rome, for the stunning originality of the artistic concept and especially the shaping of its main fasade and interior design.»(Цит. за: Hornung Z. Jan de Witte architekt kosciola dominikanow we Lwowie. Warszawa : Zakład poligraficzny Piotra Włodarskiego, 1995. P. 283. Переклад Вечерського В. В.)
Література
- Hornung Z. Jan de Witte architekt kosciola dominikanow we Lwowie. Warszawa : Zakład poligraficzny Piotra Włodarskiego, 1995. 303 p.
- Krasny P. Przyczynek do biografii Jana de Witte // Biuletyn Historii Sztuki. 1995. № 3–4. P. 295–297.
- Вуйцик В. Будівельний рух у Львові другої половини XVIII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Комісії архітектури та містобудування. 2001. Т. 241. С. 121–125.
- Вуйцик В. У вирі форм та ліній бароко // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». 2004. № 14: Вибрані праці: До 70-річчя від дня народження. С. 307–314.
- Архітектура Львова: Час і стилі. ХІІІ–ХХІ ст. Львів : Центр Європи, 2008. С. 127–156; 575.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Де Вітте, Ян // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Де Вітте, Ян (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.06.2025
