Гімар, Ектор
|
Гімар, Ектор (Guimard, Hector) | |
|---|---|
| Народження | 10.03.1867 |
| Місце народження | Ліон |
| Смерть | 20.05.1942 |
| Місце смерті | Нью-Йорк (місто) |
| Alma mater | Національна вища школа декоративного мистецтва, Національна вища школа красних мистецтв |
| Місце діяльності | Франція |
| Напрями діяльності | архітектура, дизайн |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | Почесного легіону |
Гіма́р, Екто́р (фр. Guimard, Hector; 10.03.1867, м. Ліон, регіон Овернь — Рона — Альпи, Франція — 20.05.1942, м. Нью-Йорк, США) — архітектор, дизайнер, представник стилю ар-нуво, автор низки споруд у м. Парижі.
Життєпис
Народився у сім’ї лікаря, яка 1880 переїхала із м. Ліона до м. Парижа. Навчався у Національній вищій школі декоративного мистецтва 1882–1887, а 1887–1891 — у Національній вищій школі образотворчого мистецтва. Там ознайомився з працями Е.-Е. Віолле-ле-Дюка, які вплинули на формування його поглядів на архітектуру й дизайн. Був професором у Національній вищій школі декоративного мистецтва 1891–1900. Як художник-живописець брав участь у паризьких виставках 1894–1895. Тоді ж відвідав з освітньою метою Велику Британію, Нідерланди й Бельгію, де 1895 у м. Брюсселі спілкувався з основоположником бельгійського ар-нуво архітектором В. Орта, ознайомившись із його творами. Це разом із теоретичними установками Віолле-ле-Дюка спонукало до пошуків нової стилістики в архітектурі й декоративно-ужитковому мистецтві на основі форм живої природи з відмовою від історизму.
Розпочав працювати як архітектор 1888, проєктуючи малі архітектурні форми. Став відомим після завершення спорудження 1898 першого яскравого зразка стилю ар-нуво за межами м. Брюсселя — багатоквартирного будинку Кастель Беранже у м. Парижі (спочатку задуманого як будівля у стилі неоготики). Отримав премію за найкращий паризький фасад і замовлення на створення наземних виходів та павільйонів станцій паризького метрополітену, над чим працював до 1912. За проєктами Гімара збудовано чотири типи входів.
Після Першої світової війни стилістика ар-нуво застаріла, тож від 1920-х Гімар звернувся до стилю ар-деко. 1922 — один із засновників Товариства сучасних архітекторів. Одружився 1909 із громадянкою США художницею-портретисткою А. Оппенгейм (1872–1965; США), що уможливило еміграцію подружжя до США 1938 напередодні Другої світової війни. Після її закінчення вдова архітектора безуспішно переймалася створенням у м. Парижі музею Гімара і зрештою подарувала кільком паризьким музеям колекції його графічних і дизайнерських творів.
Творчість
Гімар є творцем-одинаком: попри досвід викладання у закладі освіти, не мав учнів і послідовників, бо його творчість суто індивідуалістична. Відсутність його школи й напряму зумовили ставлення до нього протягом певного часу як до майстра другорядного. Проте від 1960-х стало зрозуміло, що його творіння відзначаються надзвичайною формальною та типологічною розмаїтістю як суто архітектурно, так і в декорі. Найзначніші твори Гімар реалізував лише впродовж 15 років, але настільки яскраво, що претендував на окремий стиль свого імені. 1903 він представив «стиль Гімар» на Житловій виставці у так званому Великому палаці у м. Парижі.
Як архітектор і дизайнер відстоював нерозривну єдність архітектури, меблів та декоративних аксесуарів, включно з посудом і тканинами, наголошуючи на важливості усіх без винятку деталей. Його стиль оприявнено у кожному елементі будівлі — від кам’яного мурування до дверних ручок. У багатоквартирному будинку індивідуально проєктував кожну квартиру. Часто використовував стилізовані, плавні й асиметричні рослинні та зооморфні мотиви, застосовуючи метал, фаянс та полив’яну поліхромну цеглу, кольорове скло. Створював і абстрактні композиції, адаптовані до вітражів, керамічних (див. Кераміка) панелей, кованого заліза, шпалер або тканин. Як архітектор-новатор, створював прогресивні розпланувально-просторові композиції будівель і споруд асиметричного вільного розпланування, випередивши на чверть сторіччя теорії Ле Корбюзьє. Був також попередником промислової стандартизації і серійного виробництва, оскільки прагнув поширити своє нове мистецтво у великих масштабах. Вдалим заходом промоції авторської стилістики став розкішно виданий у м. Парижі 1898 альбом, присвячений будинку Кастель Беранже. Альбом розійшовся по світу й викликав як прямі наслідування, так і творчі переробки багатьох елементів. Характерним прикладом є ґрати брами будинку лікаря Качковського на вулиці Олеся Гончара у м. Києві — вільна фантазія на тему відповідних ґрат у брамі паризького Кастель Беранже. Парадоксальним фактом є те, що серед архітекторів і дизайнерів найвідомішим, емблематичним твором Гімара стали саме ті паризькі грати, а не один із кількох десятків його незвичних будинків.
Серед найвизначніших творів (усі — у Франції):
- багатоквартирний житловий будинок Кастель Беранже у м. Парижі 1895–1898;
- вілла Берта у департаменті Ле-Везіне, регіон Іль-де-Франс 1896;
- будинок Койо у м. Ліллі 1898;
- вілла Ла-Блютт у муніципалітеті Ерманвіль-сюр-Мер, регіон Нормандія 1899;
- наземні виходи та павільйони станцій паризького метрополітену (усього 167, збережено 88) 1900–1913;
- багатоквартирний будинок Жасседе на Версальському авеню 1904, особняк Гімара на авеню Моцарта 1909–1912, комплекс житлових будинків на вулицях Арап і Гро 1909–1912, особняк Меццара на вулиці Лафонтена 1910–1911, синагога на вулиці Паве 1913 (усі — в м. Парижі).
Визнання
Лицар ордена Почесного легіону (від 1929).
Усі збережені споруди Гімара внесено до списку історичних пам’яток Франції. Колекції його меблів та творів декоративно-ужиткового мистецтва зберігають провідні музеї Франції.
2014 рік у м. Парижі було оголошено «Роком Гімара», під час якого влаштовано конференції, виставки та інші заходи, присвячені архітектору.
Галерея
Праці
- Le Castel Béranger. Paris : Librairie Rouam et Cie, 1898. 142 p.
Література
- Frontisi C. Hector Guimard. Architectures. Paris : AHG, 1985. 126 p.
- Sternau S. A. Art Nouveau: Spirit of the Belle Époque. London : Tiger Books International, 1996. 112 p.
- Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : DaCapoPress, 2003. P. 222–223.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 199–200.
- Vigne G. Hector Guimard — Le geste mangnifique de l'Art Nouveau. Paris : Editions du Patrimoine; Centre des monuments nationaux, 2016. 208 p.
Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Гімар, Ектор // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гімар, Ектор (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.03.2026