Гімар, Ектор

Ектор Гімар Фото 1907 р.

Гімар, Ектор (Guimard, Hector)
Народження	10.03.1867
Місце народження	Ліон
Смерть	20.05.1942
Місце смерті	Нью-Йорк (місто)
Alma mater	Національна вища школа декоративного мистецтва, Національна вища школа красних мистецтв
Місце діяльності	Франція
Напрями діяльності	архітектура, дизайн

Відзнаки
Ордени	Почесного легіону

Багатоквартирний житловий будинок
Кастель Беранже у м. Парижі

Гіма́р, Екто́р (фр. Guimard, Hector; 10.03.1867, м. Ліон, регіон Овернь — Рона — Альпи, Франція — 20.05.1942, м. Нью-Йорк, США) — архітектор, дизайнер, представник стилю ар-нуво, автор низки споруд у м. Парижі.

Життєпис

Народився у сім’ї лікаря, яка 1880 переїхала із м. Ліона до м. Парижа. Навчався у Національній вищій школі декоративного мистецтва 1882–1887, а 1887–1891 — у Національній вищій школі образотворчого мистецтва. Там ознайомився з працями Е.-Е. Віолле-ле-Дюка, які вплинули на формування його поглядів на архітектуру й дизайн. Був професором у Національній вищій школі декоративного мистецтва 1891–1900. Як художник-живописець брав участь у паризьких виставках 1894–1895. Тоді ж відвідав з освітньою метою Велику Британію, Нідерланди й Бельгію, де 1895 у м. Брюсселі спілкувався з основоположником бельгійського ар-нуво архітектором В. Орта, ознайомившись із його творами. Це разом із теоретичними установками Віолле-ле-Дюка спонукало до пошуків нової стилістики в архітектурі й декоративно-ужитковому мистецтві на основі форм живої природи з відмовою від історизму.

Розпочав працювати як архітектор 1888, проєктуючи малі архітектурні форми. Став відомим після завершення спорудження 1898 першого яскравого зразка стилю ар-нуво за межами м. Брюсселя — багатоквартирного будинку Кастель Беранже у м. Парижі (спочатку задуманого як будівля у стилі неоготики). Отримав премію за найкращий паризький фасад і замовлення на створення наземних виходів та павільйонів станцій паризького метрополітену, над чим працював до 1912. За проєктами Гімара збудовано чотири типи входів.

Після Першої світової війни стилістика ар-нуво застаріла, тож від 1920-х Гімар звернувся до стилю ар-деко. 1922 — один із засновників Товариства сучасних архітекторів. Одружився 1909 із громадянкою США художницею-портретисткою А. Оппенгейм (1872–1965; США), що уможливило еміграцію подружжя до США 1938 напередодні Другої світової війни. Після її закінчення вдова архітектора безуспішно переймалася створенням у м. Парижі музею Гімара і зрештою подарувала кільком паризьким музеям колекції його графічних і дизайнерських творів.

Творчість

Гімар є творцем-одинаком: попри досвід викладання у закладі освіти, не мав учнів і послідовників, бо його творчість суто індивідуалістична. Відсутність його школи й напряму зумовили ставлення до нього протягом певного часу як до майстра другорядного. Проте від 1960-х стало зрозуміло, що його творіння відзначаються надзвичайною формальною та типологічною розмаїтістю як суто архітектурно, так і в декорі. Найзначніші твори Гімар реалізував лише впродовж 15 років, але настільки яскраво, що претендував на окремий стиль свого імені. 1903 він представив «стиль Гімар» на Житловій виставці у так званому Великому палаці у м. Парижі.

Як архітектор і дизайнер відстоював нерозривну єдність архітектури, меблів та декоративних аксесуарів, включно з посудом і тканинами, наголошуючи на важливості усіх без винятку деталей. Його стиль оприявнено у кожному елементі будівлі — від кам’яного мурування до дверних ручок. У багатоквартирному будинку індивідуально проєктував кожну квартиру. Часто використовував стилізовані, плавні й асиметричні рослинні та зооморфні мотиви, застосовуючи метал, фаянс та полив’яну поліхромну цеглу, кольорове скло. Створював і абстрактні композиції, адаптовані до вітражів, керамічних (див. Кераміка) панелей, кованого заліза, шпалер або тканин. Як архітектор-новатор, створював прогресивні розпланувально-просторові композиції будівель і споруд асиметричного вільного розпланування, випередивши на чверть сторіччя теорії Ле Корбюзьє. Був також попередником промислової стандартизації і серійного виробництва, оскільки прагнув поширити своє нове мистецтво у великих масштабах. Вдалим заходом промоції авторської стилістики став розкішно виданий у м. Парижі 1898 альбом, присвячений будинку Кастель Беранже. Альбом розійшовся по світу й викликав як прямі наслідування, так і творчі переробки багатьох елементів. Характерним прикладом є ґрати брами будинку лікаря Качковського на вулиці Олеся Гончара у м. Києві — вільна фантазія на тему відповідних ґрат у брамі паризького Кастель Беранже. Парадоксальним фактом є те, що серед архітекторів і дизайнерів найвідомішим, емблематичним твором Гімара стали саме ті паризькі грати, а не один із кількох десятків його незвичних будинків.

Серед найвизначніших творів (усі — у Франції):

багатоквартирний житловий будинок Кастель Беранже у м. Парижі 1895–1898;
вілла Берта у департаменті Ле-Везіне, регіон Іль-де-Франс 1896;
будинок Койо у м. Ліллі 1898;
вілла Ла-Блютт у муніципалітеті Ерманвіль-сюр-Мер, регіон Нормандія 1899;
наземні виходи та павільйони станцій паризького метрополітену (усього 167, збережено 88) 1900–1913;
багатоквартирний будинок Жасседе на Версальському авеню 1904, особняк Гімара на авеню Моцарта 1909–1912, комплекс житлових будинків на вулицях Арап і Гро 1909–1912, особняк Меццара на вулиці Лафонтена 1910–1911, синагога на вулиці Паве 1913 (усі — в м. Парижі).

Визнання

Лицар ордена Почесного легіону (від 1929).

Усі збережені споруди Гімара внесено до списку історичних пам’яток Франції. Колекції його меблів та творів декоративно-ужиткового мистецтва зберігають провідні музеї Франції.

2014 рік у м. Парижі було оголошено «Роком Гімара», під час якого влаштовано конференції, виставки та інші заходи, присвячені архітектору.

Галерея

Наземні виходи станцій паризького метрополітену
Павільйон наземного виходу станції паризького метрополітену
Павільйон наземного виходу станції паризького метрополітену. Фрагмент
Брама багатоквартирного житлового будинку Кастель Беранже
Ґрати брами багатоквартирного житлового будинку Кастель Беранже
Ґрати брами багатоквартирного житлового будинку Кастель Беранже (ліворуч) та їхня репліка у м. Києві у будинку лікаря Качковського (праворуч)

Праці

Le Castel Béranger. Paris : Librairie Rouam et Cie, 1898. 142 p.

Література

Frontisi C. Hector Guimard. Architectures. Paris : AHG, 1985. 126 p.
Sternau S. A. Art Nouveau: Spirit of the Belle Époque. London : Tiger Books International, 1996. 112 p.
Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : DaCapoPress, 2003. P. 222–223.
Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 199–200.
Vigne G. Hector Guimard — Le geste mangnifique de l'Art Nouveau. Paris : Editions du Patrimoine; Centre des monuments nationaux, 2016. 208 p.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Гімар, Ектор // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гімар, Ектор (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.03.2026