Глухівсько-Петропавлівський монастир

Глухівсько-Петропавлівський монастир. Панорама монастиря з лівобережжя р. Клевень.
Фото кінця 19 ст.

Глу́хівсько-Петропа́влівський монасти́р — частково втрачений архітектурний ансамбль поблизу с. Будища, Сумська область, Україна.

Фото початку 20 ст.
План. Обміри і кресленик Вечерського В. В.:
1 – місце втраченого Петропавлівського собору; 2 – трапезна; 3 – Михайлівська надбрамна церква; 4 – братський корпус (келії); 5 – покої архімандрита; 6 – келії; 7 – монастирський цвинтар
Загальний вигляд. Рисунок-реконструкція К. Лопяло за матеріалами М. Цапенка
Петропавлівський собор і трапезна.
Фото кінця 19 ст.
Михайлівська надбрамна церква, трапезна і собор. Фото початку 20 ст.
Вівтар і контрфорс трапезної.
Фото Вечерського В. В.
Покої архімандрита. Фото Вечерського В. В.

Загальні відомості

Монастирський ансамбль споруд розташований на порослій дубовим лісом горі 36 м заввишки, на правому березі р. Клевень (правий доплив р. Сейм) поблизу с. Будища за 20 км. на південь від м. Глухова неподалік старовинного шляху з Гетьманщини до м. Москви. Архітектурний ансамбль панував над рівнинною заболоченою заплавою і завдяки своїм архітектурним домінантам був видний здалеку, формуючи унікальний антропогенний ландшафт.

Історична довідка

Час заснування чоловічого монастиря невідомий, згідно з традицією — 1230. Перший ігумен, згаданий у джерелах 1658, — Уриїл Іванович. 1658 гетьман І. Виговський своїм універсалом надав монастирю маєтності. До кінця 17 ст. усі монастирські споруди були дерев’яними. 1694–1699 ігуменом був Димитрій (Туптало), котрий написав тут свої праці, зокрема й «Четьї-Мінеї». На його замовлення 1695 «записний государів майстер кам’яного діла» М. Ю. Єфимов (Єфимович), котрий тоді працював у м. Глухові, розпочав у центрі монастирської території будівництво мурованого Петропавлівського собору, завершене 1697. На початку 17 ст. (до 1706) коштом полковника стародубського М. А. Миклашевського (1640–1706; Україна) тут збудовано муровану трапезну з теплою церквою Успіння Богородиці. 1712 збудували муровану надбрамну Михайлівську церкву, до якої згодом прибудували дзвіницю, а 1895 зведено два муровані корпуси братських келій та нову муровану огорожу. 1769–1772 архімандритом монастиря був Давид (Данило) Нащинський (1721–1793; Україна), професор і ректор Києво-Могилянської академії, котрий ознайомив Європу з творами Феофана (Прокоповича). 1786–1809 архімандритом був Мельхіседек (Матвій Карпович) Значко-Яворський (1716–1809; Україна), колишній ігумен Мотронинського монастиря і один із натхненників Коліївщини. Тут біля південного входу в собор він похований.

1921 більшовицька влада влаштувала в монастирі Петропавлівську інвалідну колонію. Монастир закривали двічі: 01.10.1922 та 26.03.1923. У його спорудах розмістили Глухівський (1935–1959 — Шалигинський) будинок інвалідів (тепер — Будищанський психоневрологічний інтернат). Було занедбано старовинні споруди й збудувано на території нові, зокрема гуртожитки, що спотворили первісну архітектурну композицію ансамблю. Петропавлівський собор знищено вибухом 1930. Михайлівська надбрамна церква-дзвіниця частково зруйнована 1956: з ініціативи керівництва Шалигинського будинку інвалідів розібрали бані й почали руйнувати стіни другого ярусу. Клопотаннями місцевих мешканців руйнацію було зупинено, але від споруди уцілів тільки перший ярус, який тепер використовують як браму.

1957 монастирський ансамбль дослідив М. Цапенко, у 1980-х — В. Вечерський, у 2000-х — історик С. В. Тупик (1961 р. н.; Україна) та археолог Є. М. Осадчий (1975 р. н.; Україна). За результатами досліджень 1980-х до Зводу пам'яток історії та культури України по Сумській області включили збережені монастирські споруди. Рішенням Сумського обласного виконавчого комітету від 21.08.1989 № 168 монастирський ансамбль унесено до державного списку пам’яток архітектури місцевого значення під охоронним № 126-См.

Характеристика

Ансамбль монастирських споруд, що відзначався органічним зв’язком з ландшафтом, був розпланований компактно: у центрі невеликого двору на підвищенні стояв Петропавлівський собор, на північ від нього — трапезна. Північний бік монастирського двору замикає надбрамна Михайлівська церква-дзвіниця. Усі збережені монастирські споруди муровані з цегли на вапняно-піщаному розчині, потиньковані й побілені, мають дахи по дерев'яних кроквах, укриті покрівельною сталлю та шифером.

Петропавлівський собор (не збережено) був тридільний, триверхий, мав восьмигранну наву, гранчастий вівтар і прямокутний у плані бабинець. Він схожий на два глухівські храми того самого майстра М. Єфимова: Михайлівський і Миколаївський (див. Миколаївська церква у Глухові). Собор мав двозаломні верхи зі світловими восьмериками над усіма трьома дільницями плану. Завдяки великим вікнам, розташованим у два яруси, інтер’єр був щедро освітлений. Зовнішній декор витримано у формах, притаманних московській архітектурі кінця 17 ст.: застосовано наріжні пучки напівколонок, наличники з розірваними сандриками, восьмикутні вікна. Фасади були поліхромними: поле стін червоне, деталі – білі. Тепер на місці знищеного собору — клумба.

Надбрамна Михайлівська церква збудована 1712 у північному монастирському мурі. Тридільна, первісно була двоповерховою, триверхою. У нижньому поверсі був арковий проїзд на монастирську територію. Бабинець і нава прямокутні в плані, вівтар — гранчастий. На початку 19 ст. верх над бабинцем розібрали, прибудувавши з заходу масивну двоярусну дзвіницю, а бабинець укрили двосхилим дахом. Нава й вівтар мали двоярусні верхи. Прибудована дзвіниця належала до типу «четверик на четверику» і теж була увінчана глухим двоярусним верхом. Грані верхнього ярусу були прорізані арковими отворами дзвону. Найбільший дзвін важив 360 пудів (5,7 т). Від споруди зберігся перший ярус зі спотвореним фасадним декором, накритий невисоким двосхилим дахом.

Теплу трапезну церкву Успіння Богородиці поставили на північ від собору як безбанний храм зального типу з гранчастим вівтарем. З півночі до вівтаря прибудовані масивні контрфорси з арковим проходом. Під західною частиною споруди є підвал. Трапезний зал і вівтар перекрито циліндричними склепіннями з розпалубками. У середині 19 ст. до трапезної з півдня прибудували корпус із плоским перекриттям і декоративною банею над чотиригранним наметовим дахом. Великі аркові вікна оздоблені наличниками з кілеподібними архівольтами.

На південь від трапезної розташовано два одноповерхові на підвалах корпуси, збудовані одночасно, на початку 18 ст. З південного сходу на схилі стоїть корпус келій двосекційної системи розпланування, з чотирикамерними секціями. Кожна келія мала власну піч. Головним західним фасадом корпус келій звернений до собору. Цей фасад одноповерховий, а протилежний східний — двоповерховий за рахунок різкого схилу пагорба. У південно-західному куті монастирського двору збереглися покої архімандрита. Це унікальна пам’ятка цивільної архітектури Мазепиної доби. Г-подібного плану одноповерховий з чотирикамерним підвалом корпус має складну багатокамерну систему розпланування. Його неодноразово перебудовували, про що свідчить як розпланування, так і сліди збитого декору на фасадах. Усі приміщення перекриті різними типами склепінь: циліндричним, хрестовим, хрестовим з розпалубками, зімкнутим з розпалубками, а деякі — плоскими стелями.

Братський корпус келій, збудований 1895, замикає монастирський двір з заходу. Він прямокутний у плані, видовжений з півночі на південь, двоповерховий, з підвалом під північною половиною. Оскільки він стоїть на схилі, його північний і західний фасади укріплені масивними контрфорсами. На західному фасаді до 1930-х була широка дерев’яна тераса, накрита односхилим дахом. Фасади вирішено у стилі пізнього класицизму.

Значення

Глухівсько-Петропавлівський монастир був одним із найдовершеніших архітектурних ансамблів Мазепиної доби — часів розквіту українського національного архітектурного стилю (див. Бароко мазепинське).

Додатково

На північній околиці с. Будище в урочищі Скиток у 17 — на початку 20 ст. існував скит Миколаївська пустинь, приписаний до Глухівсько-Петропавлівського монастиря. У ньому була дерев’яна Миколаївська церква (не збережено) та 2 печерні комплекси.

Цитата

Д. Дорошенко, 1918:
«Свідомо вибрали фундатори монастиря цей чудовий закуток, де сама природа сплела розкішну оправу, в яку людина поставила діло рук своїх – муровані будівлі монастиря. На високій горі понад річкою Клевенню, що відділяє українську Глухівщину від московської Путивльщини, весь у зелені, неначе намальований, пишається монастир із трибанною стрункою церквою, оточеною купою високих тополь, білими мурами та будинками. Справа і зліва дубовий ліс. Гарний вид на монастир знизу від Клевені, а ще кращий, коли станеш у малій дерев’яній альтанці над самою кручею: на тридцять верст стелеться зелена долина, на ближньому фоні якої змійкою в’ється Клевень. Удалечині мріють села з білими церквами і гинуть десь на обрії надсеймівські гаї. Хтось із великим художнім смаком обрав це місце для тихого монастирського життя.»

 (Цит. за вид.: Дорошенко Д. Тихий закуток // Сіверянський літопис. 1998. № 1. С. 154)


Література

  1. Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины XVII–XVIII веков. Москва : Стройиздат, 1967. С. 136–137.
  2. Пуцко В. Московская стоительная артель Матвея Ефимова на Украине // Строительство и архитектура. 1981. № 1. С. 28–29.
  3. Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ : Науково-дослідницький інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2002. С. 267–269.
  4. Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Видавничий дім А.С.С., 2005. С. 355–360.
  5. Кравченко О., Осадчий Є. Монастирі Північно-Західної Слобожанщини середини XVII–XVIII ст. Суми : ПП Вінниченко М. Д. ; ФОП Литовченко Є. Б., 2013. С. 169–171.
  6. Тупик С. Глухівський Петропавлівський монастир та навколишні села. Суми : Університетська книга, 2015. 398 с.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Глухівсько-Петропавлівський монастир // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Глухівсько-Петропавлівський монастир (дата звернення: 7.12.2021).



Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
01.11.2021


Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ