Успенська церква в Лютеньці

Успенська церква в Лютеньці. Загальний вигляд церкви і дзвіниці. Малюнок М. Арандаренка,
серед. 19 ст.
Успенська церква в Лютеньці.
Фото кін. 19 ст.
Успенська церква в Лютеньці.
Фото поч. 20 ст.
Успенська церква в Лютеньці. Загальний вигляд після руйнувань Другої світової війни.
Фото 1944
Успенська церква в Лютеньці. Руїни.
Фото 1975
Успенська церква в Лютеньці. Дзвіниця. Фото 1975
Джерело всіх ілюстрацій: Вечерський В. В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. Київ : НДІТІАМ, 2002. С. 210–212.

Успе́нська це́рква в Лю́теньці — втрачений визначний архітектурний об’єкт, Гадяцький район, Полтавська область, Україна.

Історична довідка

Муровану дев’ятидільну хрещату п’ятибанну церкву споруджено 1686 на місці попередньої дерев’яної коштом гадяцького полковника Михайла Андрійовича Бороховича (?–1704), котрого поховано у склепі під храмом.

Церква мала 3 вівтарі: головний — Успіння Богородиці, бічні — Свято-Троїцький і Архангело-Михайлівський.

1887–1890 церква зазнала ремонту й незначних перебудов. Тоді ж на церковному подвір’ї розібрали муровану дзвіницю поч. 19 ст. і збудували нову муровану типу «восьмерик на четверику» в стилістиці історизму з 2-а брамами обабіч.

Радянська влада закрила церкву, знищила різьблений п’ятиярусний бароковий іконостас (один із найкращих на Лівобережжі); 1937 мала намір знести споруду, що викликало протест з боку місцевих селян.

Церква зазнала руйнувань під час Другої світової війни (згоріли всі дахи і бані). 1954 її поставлено під охорону держави як пам'ятку архітектури республіканського значення (під охоронним № 588).

1955 під керівництвом архітектора П. Захарченка пам’ятку досліджено й опрацьовано проект реставрації, який передбачав відтворення гіпотетичних первісних форм верхів (ліхтарів і маківок). Однак реставраційні роботи не були завершені.

1974 пам’ятку зруйнували. Збереглися тільки нижні частини стін, пілони і повністю — одне з бічних рамен з банею.

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 25.10.1983 № 445 церкву було виключено зі списку пам’яток архітектури республіканського значення. 1983 розібрано дзвіницю, 1985 — залишки церкви, а будівельним матеріалом вимощено дорогу [хоча відбудова пам’ятки тоді не становила жодних технічних проблем, оскільки проектна документація зберігалася в технічному архіві інституту «Укрпроектреставрація» (м. Київ)].

2008–2010 на пам’ятці проведено археологічні дослідження Археологічною експедицією Полтавського національного педагогічного університету імені Володимира Короленка та Полтавського краєзнавчого музею і 2012–2019 на місці зруйнованого храму збудовано нову дерев’яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці. На 2020 тут відбуваються богослужіння Української православної церкви Московського патріархату.

Характеристика

Генетично цей тип храму пов’язаний з хрещатими п’ятиверхими українськими дерев’яними церквами. Гранчасті рамена архітектурного хреста увінчані двозаломними верхами. Домінує в композиції центральний верх. Квадратні в плані понижені приміщення в міжрукав’ях підкреслюють стрункість і центричну пірамідальність загальної композиції храму, який відзначався серед аналогічних дев’ятидільних храмів не пишнотою архітектурного декору, а винятковою гармонійністю частин і вишуканістю обрисів. Із заходу церква мала оригінальний формою двоярусний ґанок у вигляді гранчастої ротонди. Внизу мурування стін скріплювали дерев’яні бруси, а підпружні арки — залізні затяжки.

Значення

Пам’ятка належала до найвизначніших, етапних архітектурних творів українського відродження доби Гетьманщини. Відтворення її (не реалізоване) було передбачене Програмою відтворення видатних пам’яток історії та культури України, затвердженою Кабінетом Міністрів України 1999, але скасованою урядом В. Януковича 21.03.2007.

Додатково

Згідно з місцевими переказами, у склепі під Успенською церквою в 1840-х було перепоховано прах гетьмана І. Брюховецького, перенесений сюди з Богоявленського собору м. Гадяча.

1974 пам’ятку зруйнували, за свідченнями старожилів, кількома вибухами. Документально ж було зафіксовано, що внаслідок некваліфіковано проведених реставраційних робіт під час бурі церква сама завалилася.

Цитата

Селяни з с. Лютеньки 15.09.1937 звернулися до голови Ради Народних Комісарів СРСР В. Молотова з листом: «В селі Лютеньки Гадяцького району Харківської області вороги народу хочуть знищити велику історичну пам'ятку — бувшу Успенську церкву. Їй 300 років. Такої немає на всій території Харківської і Полтавської губерній. Вона кам’яна, має велику красу. Вона витримала облогу шведів. На протязі трьохсот років її жаліли. Ми не церковники, але знищення великих історичних пам’яток не можна без гніву спостерігати. Якщо Ви, т. Голова, не з варварами дикими, то припиніть це дике і сумне явище». Лист має промовисте завершення: «Багато громадян, та горе, що підписатись не можна, бо поламають і понівечать за це»

 (цит. за: Вечерський В. В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. Київ: Науково-дослідний інститут теорії і історії архітектури та містобудування, 2002. С. 24–25).


Література

  1. Вечерський В. В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. Київ : Науково-дослідний інститут теорії і історії архітектури та містобудування,, 2002. С. 210–212.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Успенська церква в Лютеньці // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Успенська церква в Лютеньці (дата звернення: 24.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
04.06.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ