Петро Даміані
Пе́тро́ Даміа́ні (П’єр Даміані; італ. Pietro Damiani, Pier Damiani, Pier di Damiano; лат. Petrus Damianus; 1006 або 1007, м. Равенна, тепер обл. Емілія-Романья, Італія — 21.02 або 22.02.1073, м. Фаенца, тепер обл. Емілія-Романья, Італія) — богослов, кардинал і реформатор Римської церкви, один із ключових діячів руху за церковну реформу 11 століття.
|
Петро Даміані (Pietro Damiani) | |
|---|---|
| Народження | 1006 або 1007«або1007» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 1006. |
| Місце народження | Равенна |
| Смерть | 21(22).02.1073 |
| Місце смерті | Фаенца |
| Місце діяльності | Італія |
| Напрями діяльності | богослов'я, організація монастирського життя, церковні реформи |
| Традиція/школа | Західне християнство |
Зміст
Життєпис
Походив з небагатої, але знатної родини. Рано осиротів.
За підтримки старшого брата Даміана, архідиякона в Равенні (можливо, в подальшому Петро взяв собі друге ім’я на його честь), Петро здобув хорошу освіту: вивчав риторику, граматику та богослов'я у Равенні, Фаенці (1022–1025), Пармі (1026–1032). Повернувся до м. Равенни. Деякий час викладав гуманітарні науки. Зажив поваги в інтелектуальному середовищі Північної Італії.
Близько 1035 залишив світську кар’єру і вступив у самітницьку громаду монастиря Фонте-Авеллана (тепер обл. Марке, Італія), пов’язану з камальдолійською реформою, проведеною св. Ромуальдом (див. у ст. Камальдули). Вів суворий спосіб життя, заснований на постуванні, всенічних чуваннях, тілесних подвигах і постійній молитві. Незабаром став абатом обителі, яку перетворив на один із авторитетних духовних центрів Італії.
Подвижника запрошували в різні монастирі для навчання ченців та відновлення суворої дисципліни. Водночас він брав діяльну участь у реформі церкви (див. Григоріанські реформи).
У 1057 папа Стефан IX підніс його в сан кардинала-єпископа Остії. У цьому сані він брав участь у соборах, виконував дипломатичні місії, ставав посередником у складних церковно-політичних конфліктах і захищав ідею папського примату. Так, разом із єпископом Ансельмом ді Луккою (майбутній папа Александр II) відбув легатом до м. Мілана, схвильованого патарією — рухом за церковне очищення. Йому вдалося досягти від міланського кліру підпорядкування Римській церкві.
Після візиту в абатство Клюні (1063) став прихильником Клюнійської реформи.
Був задіяний у подоланні схизми між папою Александром II та імператором Священної Римської імперії Генріхом IV, який підтримував антипапу Гонорія II (1010–1072). У 1065 Петро Даміані запрошував імператора скинути Гонорія II і коронуватися в Італії, що занепокоїло партію Гільдебранда (прибічників майбутнього папи Григорія VII), яка побоювалася посилення світської влади.
В останні роки життя він прагнув повернутися до чернечого усамітнення. Помер під час однієї з церковних поїздок, похований у кафедральному соборі м. Фаенци.
Діяльність та богословські погляди
Петро Даміані писав численні листи, трактати та проповіді, адресовані римським папам, єпископам, абатам, ченцям та світським правителям. Чільне місце у його творчості посіла боротьба з симонією та моральним занепадом духовенства. Найрезонанснішим став трактат «Книга Гомори» (лат. Liber Gomorrhianus; 1049), в якому автор гостро й беззастережно викриває тілесні гріхи серед кліриків.
Посідав проміжні позиції з питання інвеститури: не схвалював інвеституру мирян, проте й не наважувався її остаточно відкинути. Попри те, що ідеї Петра Даміані були далекі від радикальніших намірів Гільдебранда, діяч активно його підтримав, коли папство енергійно взялося за просування реформи Церкви. Поряд із активною участю в боротьбі за очищення Церкви від особистих пороків священнослужителів і симонії Даміані не відкидав дієвості таїнств, здійснених симоністами (що відрізняє його від радикального напряму). Виступав за співпрацю церковної та світської влади, хоча й не схвалював інвеституру. Обидві влади, на його думку, необхідні: духовна одухотворяє світську, тоді як світська повинна охороняти духовну. Був прибічником, а можливо й автором середньовічної концепції «двох мечів». Для богословських поглядів Петра Даміані характерні напружений моральний максималізм, підкреслений пріоритет аскези, а також апокаліптичні настрої. У трактаті «Про Божественну всемогутність» (лат. De divina omnipotentia; 1065–1067) він порушив складні питання співвідношення Божественної всемогутності й раціонального мислення, нерідко полемізував із надмірною довірою до логіки та філософії. У цьому він виявляв типову для чернечої середньовічної культури настороженість стосовно раціоналізації віри.
Ідеалом християнського життя для Петра Даміані була безшлюбність. Був затятим виразником та протагоністом ідеї повного целібату, яка стала невід’ємною частиною життя священнослужителів Католицької церкви й дотепер.
Його діяльність інтерпретують в руслі церковних реформ, що мали на меті моральне очищення Церкви, зміцнення дисциплінарних норм духовенства та інституційне посилення централізації папської влади.
Основні праці
Центральний корпус спадщини діяча включає:
- «Листи» (лат. Epistolae), що охоплюють весь період його діяльності 1040–1072, — це головне джерело для вивчення ідей Петра Даміані щодо життя Церкви, священицької практики та богословських поглядів, містить значну частину проповідей та агіографічного матеріалу;
- «Книга Гомори», направлена Папі Римському Леву IX у 1049;
- «Про Божественну всемогутність» — богословський твір про всемогутність Бога, Який не обмежений законами логіки чи природи.
Спадщину Петра Даміані широко використовували у середньовічній латинській літературі та неодноразово видавали у складі творів Святих отців.
Визнання
Канонізований. У сучасній Римо-католицькій церкви пам’ять Петра Даміані вшановують 21 лютого.
У 1828 папа Лев XII проголосив Петра Даміані Учителем Церкви.
Посів визначне місце серед інтелектуалів західного середньовіччя. Образ Петра Даміані став символом епохи, в якій чернечий аскетизм перетворився на рушійну силу загальноцерковної реформи. Його спадщина поєднує сувору духовну дисципліну, церковну відповідальність і переконання, що оновлення починається з особистого покаяння. Не втратили важливості його погляди на співпрацю держави та церкви.
На честь діяча в Італії випущено поштову марку (1972). У Пармському університеті 2020 проведено наукову конференцію «П’єр Даміані: Нові перспективи його думки».
Ідеї діяча як частина загальноєвропейського духовного процесу стали предметом аналізу в науково-творчих студіях професора Харківського університету (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна), історика А. С. Вязигіна (1867–1919), передусім у розвідці «Петро Даміані та церковно-суспільні перетворення ХІ століття»; 1895).
У новітній науці спадщина Петра Даміані привертає увагу українських дослідників, найперше у галузі медієвістики та історії Західної церкви.
Додатково
З ім’ям Петра Даміані пов’язують одну з дискусійних версій про поширення християнства на Русі. Він навів, зокрема, послання капелана Віперта, який нібито описував місію латинського єпископа Бруно Кверфуртського в Давній Русі (бл. 1007–1008). Даміані зазначав, що Бруно ревно проповідував християнство язичникам, а потім відвідав руського князя (ad regem Russorum) задля поширення віри.
Праці
- А н г л. п е р е к л. — St Peter Damian Selected Writings on the Spiritual Life Translation with an Introduction — Primary Source Edition. Charleston : Nabu Press, 2014. 196 р.
- The Book of Gomorrah and St. Peter Damian's Struggle Against Ecclesiastical Corruption. [W. p.] : Ite ad Thomam Books and Media, 2015. 184 р.
Джерела
- Annales Romani. MGH, SS. Bd. V. Hannover, 1844. Р. 468–480.
- Vita B. Petri Damiani per Joannem monachum ejus discipulum // Patrologia Latina. 1849. T. 144. Р. 114.
- Вязигин А. С. Петр Дамиани, борец за церковно-общественные преобразования XI века. (Проб. лекция, прочит. 10 нояб. 1894 г.). Харьков : тип. Зильберберга, 1895. 44 с.
Література
- Berger D. St. Peter Damian. His Attitude Toward the Jews and the Old Testament // The Yavneh Review. 1965. Vol. 4. P. 80–111.
- Лиман С. І. Історія католицької церкви та папства у працях православних медієвістів України в 60–90-х рр. XIX ст. // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Історія. 2002. Вип. 7. С. 157–159.
- Налівайко А. О. Образ Петра Даміані в науковому доробку професора Андрія Сергійовича Вязигіна // Культурологічний альманах. 2025. Вип. 2. С. 161–169.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Налівайко А. О. Петро Даміані // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Петро Даміані (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.02.2026
