Папство

Па́пство (лат. papatus, від лат. рapa, з грец. πάππας — отець) — історичне явище, сформований інститут головування Римського єпископа в західному християнстві, функція вищого керівництва Католицькою церквою.

Становлення папства як інституту вищої релігійної влади відносять до періоду занепаду Римської імперії (5 ст.). Сформувалося на базі римського єпископату (у ранньому християнстві титул «папа» як вияв поваги надавався усім єпископам, від 6 ст. — закріпився за єпископами міст Рима та Александрії, притому римські єпископи наполягали на винятковому праві такого титулування). У 756 король франків Піпін III Короткий віддячив Папі Римському Стефану II (ІІІ) за допомогу в боротьбі за владу, подарувавши землі, на яких була утворена окрема держава — Папська область зі столицею в м. Римі. Від того часу папа зосередив у своїх руках функції глави церкви і глави держави.

Зміцнення папства відбулося за середньовіччя, коли Католицька церква набула панівного становища в Західній Європі. За папи Григорія VІІ випрацювана концепція теократичної держави (див. Теократія), верховенства церковної влади над світською. З 12 ст. у канонічно-правову літературу входить термін «папство» в контексті полеміки про повноваження і владу понтифіка та світських монархів.

Позицію папства серйозно похитнула Реформація в Європі, та поширення протестантизму в Старому і Новому світі. У період буржуазної революції 1848‒1849 в Італії та проголошення Римської республіки (1849) владу в Папській області тимчасово перебрав республіканський уряд (папа повернув собі владу того ж року після падіння республіки). 1870 папська держава перестала існувати; її територія увійшла до складу Італійського королівства.

У 1929 за Латеранськими угодами папа став сувереном держави Ватикан. Згідно з «Кодексом канонічного права» (кан. 331) єпископ Римської церкви є головою колегії єпископів, «Намісником Христа й Пастирем усієї Церкви на цій землі». Через свій статус має верховну, повну, безпосередню та універсальну ординарну владу, яку завжди може вільно здійснювати. Завдяки своїй посаді Папа Римський не тільки здійснює владу щодо всієї Церкви, але й отримує першість ординарної влади над усіма окремими церквами та їхніми об’єднаннями (кан. 333).

Проблема папства натепер є предметом широких богословських і релігієзнавчих дискусій з питань співвідношення принципів авторитаризму й колегіальності, авторитаризму і соборності, духовної та світської влади, відносин Святого престолу з церквами свого права тощо.

Література

McBrien R. P. Lives of the Popes: The Pontiffs from St. Peter to John Paul II. San Francisco : Harper San Francisco, 2000. 528 p. Хоружий Г. Ватикан: історія і сучасність. Львів : Місіонер, 2007. 280 c. Norwich J. Absolute Monarchs: A History of the Рapacy. New York : Random House Trade Paperbacks, 2012. 544 p. Отрош М. І. Церковно-політична історія римських пап : у 3 т. Одеса : Фенікс, 2019.

Автор ВУЕ

П. Л. Яроцький

Покликання на цю статтю: Яроцький П. Л. Папство // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Папство (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.08.2021