Патарія

Мучеництво св. Аріальдо. Рельєф каплиці в церкві Сан-Калімеро в Мілані

Пата́рія (італ. Pataria — блошиний ринок, ринок лахмітників, товкачка, ймовірно від італ. діалект. pates — лахміття) — середньовічний релігійний рух у містах Північної Італії; виник у 2-й половині 11 ст. в м. Мілані.

Історична довідка

Назву отримав за найменуванням одного з міланських кварталів, що став центром цього руху. Учасників називали патаріні (патарінами) або патаренами. Місто Мілан на той час мало фактичну автономію у духовних і світських справах, вплив Апостольського престолу та римської влади тут був незначним. Церковними і мирськими справами у митрополії порядкував місцевий архієпископ, місто підтримувало політичну лояльність до імператора Священної Римської імперії.

Рух розгортався як виступ міської бідноти, ремісників і селян проти духовенства і сеньйорів, опозиція проти симонії, шлюбу кліриків і корупції в церкві. Серед зачинателів — канонік Аріальдо (бл. 1010 — 1066), який прибув у м. Мілан на поч. 1057 та виголошував публічні проповіді проти розпусти й аморальності духовенства, що збурили містян. Міланські клірики, занепокоєні діяльністю Аріальдо, направили послів до папи Стефана IX (Х) у Рим. Проте понтифік підтримав позицію Аріальдо, двічі направляв легатів у Мілан (зокрема у 1059 — Петра Даміані) для заспокоєння заворушень, при цьому прагнув посилити і папську владу над містом.

На початку 1060-х папа Александр II підтримав патарію, 1066 відлучив від церкви міланського архієпископа Гвідо де Велате. Це загострило протистояння між містянами, 1066 Аріальдо було вигнано з Мілана і вбито. Згодом, після віднайдення тіла Аріальдо (1067), громадська думка знову стала на бік патарії, 1068 папа проголосив мученика святим. Того самого року архієп. Гвідо де Велате вийшов у відставку.

Подальший конфлікт навколо постаті наступника Міланської кафедри вплинув на загострення відносин між імператором Генріхом IV і папою Григорієм VII.

У 1075 рух згасає, так і не досягши своєї мети, до кінця 11 ст. остаточно придушений.

Значення

Патарія (1057–1075) набула форми релігійної боротьби за реформаторські зрушення в Католицькій церкві (див. Клюнійська реформа). Через конфлікт між міськими фракціями була вмотивована і політично — як боротьба за звільнення нижчих верств від утисків місцевих феодалів і церковної еліти. У сучасній історіографії рух розглядають також у контексті формування італійських комун.

Назву «патарени» перебрали прибічники пізніших єресей альбігойців і катарів у містах Ломбардії та Південної Франції (виводили від італ. patire — страждати).

Література

Cowdrey H. E. J. The Papacy, The Patarenes and the Church of Milan // Transactions of the Royal Historical Society. 1968. Vol. 18. P. 25–48.
Teunis H. The Failure of the Patarine Movement // Journal of Medieval History. Vol. 5 (3). Р. 177–184.
La Pataria. Lotte religiose e sociali nella Milano dell'XI secolo / А cura di P. Golinelli. Milano : Europìa, 1984. 202 р.
Nagy P. Collective Emotions, History Writing and Change: The Case of the Pataria (Milan, Eleventh Century) // Emotions: History, Culture, Society. 2018. Vol. 2. Р. 132–152.