Аскеза

«Зустріч святого Антонія та святого Павла», худ. Сассетта, бл. 1440. Національна галерея мистецтва у
м. Вашингтоні (США)

Аске́за (грец. άσϰησις — вправа) — вид духовної практики, методика досягнення морального самовдосконалення та духовного піднесення через добровільне й систематичне самообмеження фізичних потреб, виконання важких обітниць, дисципліну тіла й свідомості (див. також Аскетизм).

Характеристика

В античній дохристиянській культурі аскеза розумілася як вправляння з різною метою в усіх сферах життя (від спортивних змагань до занять філософією). Користь від таких вправ убачали у концентрації зусиль і зосередженості на досягненні цілі; дистанціюванні від зайвого, несуттєвого; опануванні власних емоцій і пристрастей; вихованні стійкості до випробувань, фізичних страждань тощо.

Античні практики аскези поділяють на фізичні — спеціальні вправи для тіла, підготовка атлетів до змагань (Геродот, Фукідід); інтелектуальні — вправи для розуму і волі (софісти); моральні — боротьба з недоліками і слабкостями, самовиховання, маніфестація протесту (кініки); сакральні — підготовка до екстатичного стану, набуття містичного досвіду, таємного знання (піфагореїзм, неоплатонізм, низка релігійних культів).

З поширенням християнства зміст аскези наповнюється новими смислами — вправи спрямовуються на «удосконалення душі», зцілення її від спокус і гріховних пристрастей. Останнє передбачало якнайсуворіше пригнічення тіла (плоті) і придушення фізичних потреб. Як наслідок, ранньохристиянські аскетичні практики мали переважно характер фізичного самообмеження, а їхня суворість протиставлялася язичницькому гедонізму, вважалася перемогою над «грубим варварством». Християнська аскеза набула різноманітних форм: утримання, піст, пустельництво, схимництво, цнотливість, самокатування, мучеництво, наслідування страждань Христа та ін. У середні віки її зміст збагатився новими аспектами — духовного подвигу, торування шляху до спасіння й досягнення небесного блаженства, ідеалу обожнення. Християнський містицизм став спонукою до специфічних форм аскетичного подвижництва (див. Ісихазм, Стовпництво). Поряд із тим, поширилися ідеї, що мирське життя також є сумісним із аскетичною практикою (Григорій Палама).

Тотальний осуд аскези як «негуманного явища», характерний для філософії Просвітництва, поступився місцем її розумінню в оптиці свободи, суб’єктивної практики, активного самотворення. Так, М. Бердяєв визначає аскезу як концентрацію внутрішніх сил і управління собою, а її ціль вбачає у визволенні людської особистості.

Модерне й постмодерне переосмислення аскези пов’язане з її тлумаченням як елемента культури, придатного для порівняння у різних культурних системах, починаючи з первісних. М. Фуко одним із перших вдався до спроби концептуалізації аскези, виявів аскетичного досвіду та його духовно-етичних мотивацій.

Розуміння аскези як методу, шляху морального і духовного самовдосконалення характерне і для ісламської традиції: суворе розрізнення дозволеного (халяль) і забороненого (харам), самообмеження, щоденні багаторазові намази, культ самодисципліни і стійкості тощо.

Власні й багаті практики аскези виробили традиції суфізму, джайнізму, буддизму, даосизму, юдаїзму тощо.

За спільними зовнішніми рисами аскези (самообмеження фізичних потреб, відмова від задоволень, культ бідності, виконання важких обітниць тощо) проступають відмінні віроповчальні й духовні змісти різних релігійних комплексів і культур.

Література

  1. Хорунжий С. С. К феноменологии аскезы. Москва : Издательство гуманитарной литературы, 1998. 352 с.
  2. Фуко М. Історія сексуальності : у 3 т. / Пер. з фр. Харків : ОКО, 1997–2000. Т. 3: Плекання себе. 264 с.
  3. Торчинов Е. А. Религии мира: Опыт запредельного: Психотехника и трансперсональные состояния. 4-е изд. Санкт-Петербург : Азбука-классика ; Петербургское Востоковедение, 2007. 540 с.
  4. Мистицизм: теория и история / Отв. ред. Е. Г. Балагушкин, А. Р. Фокин. Москва : Институт философии РАН, 2008. 203 с.
  5. Жиртуєва Н. С. Модифікації містичного досвіду в релігійних традиціях світу. Херсон : Херсонський державний морський інститут, 2009. 327 с.
  6. Balcerowicz P. Early Asceticism in India: Ājīvikism and Jainism. Abingdon; New York : Routledge, 2015. 368 p.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Аскеза // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аскеза (дата звернення: 25.01.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
21.08.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ