Майстер Екгарт
Ма́йстер Е́кгарт (нім. Meister Eckhart, букв. — Магістр Екгарт; повне ім’я та прізвище — Йоганн Екгарт фон Гохгайм (нім. Johannes Eckhart von Hochheim); близько 1260, імовірно м. Гохгайм або м. Тамбах-Дітарц, тепер земля Тюрингія, Німеччина — близько 1328, імовірно м. Авіньйон, тепер регіоні Прованс — Альпи — Лазурний Берег, Франція) — монах-домініканець, теолог, філософ, чільний представник німецького містицизму. Писав латинською та німецькою мовами.
|
Майстер Екгарт (Meister Eckhart) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Йоганн Екгарт |
| Справжнє прізвище | фон Гохгайм |
| Народження | бл. 1260«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.126. |
| Місце народження | Тюрингія |
| Смерть | бл. 1328 |
| Місце смерті | Авіньйон |
| Місце діяльності | Німеччина, Франція |
| Напрями діяльності | богослов'я, філософія, викладання, релігійне служіння |
| Традиція/школа | католицизм, містицизм |
Зміст
Життєпис
Про родину та раннє життя відомостей обмаль. Народився, імовірно, в сім’ї лицаря. Дитячі та юнацькі роки провів у м. Ерфурті (тепер Німеччина), де здобув початкову освіту у монастирі домініканців.
Продовжив навчання у м. Кельні (тепер Німеччина). Тут опановував граматику, риторику, діалектику, математику, астрономію, музику і студіював теологію, можливо, у Альберта Великого. Близько 1280 отримав священницький сан.
У 1293–1294 викладав на теологічному факультеті Паризького університету, зажив відомості як проповідник і лектор-коментатор «Сентенцій» Петра Ломбардського. 18.04.1294 — перша підтверджена дата з біографії Майстра Екгарта, коли він виступив із пасхальною проповіддю (лат. Sermo Paschalis) в церкві домініканського монастиря Святого Якова. Після повернення до м. Ерфурта (наприкінці 1294) Екгарт був призначений на посаду пріора домініканського абатства та вікарія домініканської провінції Тевтонія в Тюрингії.
Упродовж 1295–1298 активно проповідував, створив серію «Настановчі бесіди» (нім. «Die Reden der Unterweisung») на основі проповідей, виголошених послушникам і братії.
1302–1303 викладав у Парижі, де здобув академічний ступінь магістра з теології, після чого титул «Майстер» (нім. Meister, від лат. Magister Sacrae Theologiae — магістр священної теології) став частиною його імені. У 1303–1311 очолював новостворену саксонську провінцію ордена домініканців. Зумів виправдатися від звинувачень у поблажливому ставленні до «братів вільного духу».
1311–1313 Екгарт знову веде активну викладацьку і проповідницьку діяльність у м. Парижі (запрошення на другий термін на посаду магістра Сорбонни було рідкісним привілеєм). Відтоді — генеральний вікарій, перебував переважно у м. Страсбурзі (тепер Франція; імовірно до поч. 1320-х).
У 1323–1326 очолив домініканську школу в м. Кельні (тепер Німеччина).
1325 архієпископ Кельна Генріх II фон Фірнебург (офіційно обіймав кафедру 1306–1332) підтримав звинувачення Екгарта в єресі та передав 1326 його справу на розгляд папської курії в Авіньйоні (див. Авіньйонське папство). Своєю чергою, Екгарт, переконаний у власній правоті й вірності ортодоксальним традиціям, весною 1327 сам вирушив до м. Авіньйона, щоби особисто взяти участь у дебатах. Помер у період між липнем 1327 та квітнем 1328, так і не дочекавшись остаточного вироку суду (за усталеною традицією, домініканці вважають офіційною датою смерті діяча 28.01.1328). Смерть не зупинила судовий процес. 27.03.1329 буллою «На ниві Господній» (лат. In agro Dominico) Папа Римський Іван ХXІІ засудив 28 тверджень Майстра Екгарта як єретичні або підозрювані в єресі та наклав заборону послуговуватися ними.
Погляди. Праці
Екгарт, який ґрунтовно студіював середньовічну схоластику, був добре обізнаний з аристотелізмом та августинізмом. Проблематика його латино- й німецькомовних праць була суголосною спадщині визначних попередників — Альберта Великого і Томи Аквінського. Головні джерела філософування: Арістотель і його коментатори (Боецій, Авіценна, Аверроес та ін.), неоплатоніки, Псевдо-Діонісій Ареопагіт (праці якого справили на діяча великий вплив), а поза тим — особистий містичний досвід, який Екгарт концептуалізує через глибокі метафізичні поняття («народження Бога в душі», «прорив», «основа душі», «іскра душі», «пустеля», «відстороненість», «зречення», «вогонь» тощо). Містика, поширена Екгартом і на сферу надприродного, постала в його спадщині поліфункціонально: як універсальний і суб’єктивний досвід; метод пізнання реальності; царина філософсько-понятійного прояснення дійсності; програма повсякденної діяльності як служіння.
Створення перших богословських трактатів, зокрема «Бесід про розрізнення» (нім. «Die Reden der Unterscheidunge»), припало на паризький період діяльності (початок 1300-х). Цей текст був присвячений здатності розрізняти добро і зло, благо і оману тощо. Загалом праця мала дидактичний характер і була спрямована на релігійний вишкіл послушників домініканського ордену.
1308 Майстер Екгарт написав «Книгу божественної розради» (нім. «Das Buch der göttlichen Tröstung») для вдови короля Німеччини Альбрехта І Габсбурга (див. у ст. Габсбурги) Єлизавети та їхньої доньки Агнеси Угорської. У ній виклав своє вчення про єдність Бога і створеного ним світу на основі принципу унівокації (від лат. univocus — однозначний). Стверджував, що «основа душі» та «основа Бога» — це власне та сама основа (взаємодію та тотожність Божественного й людського, містичне злиття душі з Богом пояснював через метафору вогню й горіння). Навів приклади християнської розради щодо втрати чоловіка і батька. Завершальна частина твору містила опис досвіду добрих справ і розмислів тих, хто переніс страждання через втрату близьких і рідних людей.
Під час активної викладацької та проповідницької діяльності в м. Парижі у 1310-ті Майстер Екгарт створив більшу частину своїх богословських праць латиною, серед них фундаментальний «Твір з трьох частин» («Тричастинний твір»; лат. Opus tripartitum). Це головна праця філософа, складниками якої є «Твір настанов» (відомий також як «Тези», Opus propositionum), «Твір про питання» (Opus quastenionum; присвячений складним схоластичним проблемам) і «Твір про тлумачення» (Opus eхpositionum; коментарі до книг Біблії). Праця залишилася незавершеною. З перших двох книг до нашого часу дійшли загальні вступні прологи, і лише третя частина зберіглася відносно повно (особливо коментарі до Книги Буття та Євангелія від Івана). У коментарях до Євангелія від Івана Майстер Екгарт виклав свої метафізичні погляди про Бога і людину, взаємозв’язок душі й розуму людини з Богом, про перспективи набуття блаженства через прийняття Сина Божого в своїй душі та єдність із Богом завдяки принципу унівокації (єдиного буття — Бога в людині і перебування людини в Бозі). Кожна людська душа, на його думку, містить частинку Бога («іскру Божу»), завдячуючи якій людина може піднестися до Бога, зректися всього земного на користь блаженства.
Шлях повернення до Бога пролягає, за Екгартом, через доброчинний спосіб життя, аскетизм, любов до ближнього. Акцентував увагу на тому, що пасивної віри в Бога недостатньо, як і втечі від світу, усамітнення, — віра має бути активною взаємодією з Ним. Бог сходить до людини, а людина має підніматися до Бога. У ситуації світоглядного й морально-етичного вибору сторони Бога людина має послуговуватися апробованою поведінковою максимою: «Той, хто хоче стати тим, кім він хоче бути, повинен перестати бути тим, ким він є».
Учення Екгарта спонукало до революційного для свого часу висновку: людина мусить долати свою індивідуальність (своє «Я»), аби поєднатися з Богом, Який існує в усьому (а коли Бог в усьому, то немає потреби молитися, тобто звертатися до когось іншого; звідси логічно витікало заперечення існування церкви як посередника між Богом і людьми).
Проповіді Екгарта, які він читав латинською та німецькою (середньоверхньонімецькою) мовами, інтерпретації та коментарі до Святого Письма (тексти яких збереглися також і в записах його учнів) набули виняткової популярності. Понад те, ці твори ставали підставою для філософських дискусій і за межами кафедри та навчальних аудиторій, позаяк Екгарт незрідка звертався до порівнянь, метафор і розлогих тлумачень, перекладаючи латину «простою» мовою, щоби «проповідувати зрозуміло, аби ви все добре збагнули». Звідси його шанування як творця німецької літературної мови, богословської та філософської фразеології. Водночас це спричинило непорозуміння з іншими богословами з питань екзегетики Святого Письма, особливо з францисканцями, які змагалися за більший вплив на мирян.
1325 архієпископ-францисканець Генріх II фон Фірнебург офіційно підтримав звинувачення Екгарта в єресі, призначивши двох інквізиторських комісарів. До вересня 1326 було складено списки з уривків латинських творів Екгарта та, переважно, його проповідей німецькою мовою. Домініканський орден провів внутрішній судовий процес і, розглянувши висунуті проти Екгарта обвинувачення, не підтвердив його відхилень від ортодоксії. Своєю чергою, 26.09.1326 Екгарт відповів на закиди, оприлюднивши свої «Відповіді на пред’явлені статті щодо моїх творів і висловлювань» (лат. Responsio ad articulos sibi impositos de scriptis et dictis suis) — ключовий документ з власного захисту, де пункт за пунктом спростовував обвинувачення в єресі, роз’яснюючи свої містичні та філософські тези. «Відповіді» вважають унікальним першоджерелом, де мислитель сам підсумовує та експлікує власну систему поглядів. У підсумку, у звіті папської комісії залишилися лише 28 тверджень, які підлягали засудженню.
Визнання
Домініканський орден наприкінці 20 ст. наполягав на повній реабілітації Майстра Екгарта та підтвердженні його теологічної ортодоксії. 1992 на хвилі оновленого інтересу до постаті містика Генеральний капітул Домініканського ордена звернувся до Конгрегації доктрини віри (яку тоді очолював кардинал Й. Ратцінгер, майбутній Папа Римський Бенедикт XVI) з проханням офіційно зняти цензуру та виправдати Екгарта. Ватикан після тривалої паузи надіслав відповідь (2010), що в офіційній реабілітації діяча немає потреби, оскільки сам Майстер Екгарт ніколи не був засуджений як єретик. Папа Іван Павло II схвально відгукнувся щодо спадщини богослова та цитував його праці.
Погляди М. Екгарта вплинули на філософсько-богословську творчість М. Кузанського, М. Лютера, А. Сілезіуса (1624-1677; тепер Польща), у часи Новітньої історії його праці були цікавими Й. Ґ. Фіхте, Ф. Шеллінґу, Ґ. Геґелю, А. Шопенгауеру, М. Гайдеґґеру, К. Юнгу, Е. Фромму та ін. Загалом, творчість Майстра Екгарта стала одним із чинників формування німецької класичної філософії. На хвилі підйому інтересу до містики від 1960-х спадщина Екгарта постала «улюбленим об’єктом» компаративних досліджень, на його вчення орієнтувалися як на взірець і критерій.
1987 у Великій Британії засновано Товариство Егкарта (англ. The Eckhart Society) — міжнародна благодійна та науково-просвітницька організація для вивчення спадщини, популяризації творів та розвитку ідей мислителя. Від 1992 товариство видавало науковий журнал «Екгарт Рев’ю» (англ. «Eckhart Review»), що згодом переріс у міжнародне рецензоване видання «Середньовічна містична теологія» («Medieval Mystical Theology»). У складі Університету Ерфурта з 2009 діє Дослідницький центр Майстра Екгарта (нім. Meister-Eckhart-Forschungsstelle) — одна з провідних світових наукових інституцій, що займається вивченням спадщини діяча та середньовічної містики назагал. Центр координує критичні видання творів Екгарта.
Спадщина містика є важливою частиною українського філософського та релігієзнавчого дискурсу. Його ідеї обговорюють на наукових конференціях, круглих столах, вебінарах (зокрема в Інституті філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Національному університеті «Києво-Могилянська академія» тощо). Відкриті лекції, семінари та презентації, присвячені німецькій містиці та її головному натхненнику, регулярно відбуваються в Інституті релігійних наук святого Томи Аквінського у м. Києві.
Видання українського перекладу «Проповідей» (2022) у перекладі С. Матіяш стало помітно подією в українському інтелектуальному середовищі.
Цитата
«Людина є єдиним цілим із Богом; благодать до цього не причетна, бо благодать — це сотворіння, а сотворінню там нічого робити, бо в основі Божого буття, там, де три Особи складають одне буття, душа є єдиною на зразок основи. Тому якщо захочеш, твоїми будуть усі речі і Бог. Для цього відречися від себе самого, від усіх речей і всього, чим ти є в самому собі, і сприймай себе таким, яким ти є в Бозі».
«Бог взяв на себе людську природу і з’єднав її зі своєю Особою. Тоді людська природа стала в Ньому Богом, адже Він узяв на себе чисту людську природу, а не одну людину. Тож якщо ти хочеш бути Христом і Богом, відречися від усього, чого не взяло на себе предвічне Слово. Предвічне Слово не взяло на себе жодної людини, тому відречися від усього, що в тобі є людиною, і від того, чим ти є, і сприймай себе самого за чистою людською природою. У такий спосіб станеш одним з того, чим у предвічному Слові є людська природа. Тоді між твоєю людською природою і Його людською природою не буде жодної різниці — вона єдина. Чим вона є в Христі, тим самим є в тобі».Цит. за: Майстер Екгарт. Проповідь 94 // Проповіді. Київ : Темпора, 2022. С. 614–615.
Додатково
- Відомо, що одним із найулюбленіших висловів Екгарта був такий: «negatio negationis» (з лат. — заперечення заперечення).
- Існує версія, за якою Екгарт начебто в кінці життя зрікся своїх поглядів (не підтверджено).
- На початку 20 ст. в Паризькому університеті були віднайдені та оприлюднені конспекти учнів Майстра Екгарта того часу (отримали назву «Паризькі питання»), які відтворювали зміст диспутів між прихильниками вчення Томи Аквінського та Дунса Скота з імовірними коментарями Екгарта.
Джерела
- Die deutschen und lateinischen Werke. Herausgegeben im Auftrage der Deutschen Forschungsgemeinschaft. Stuttgart : W. Kohlhammer Verlag, 1936– .
- Die deutschen Werke. Bd. 5: Traktate. Herausgegeben und übersetzt von Josef Quint. Stuttgart : W. Kohlhammer Verlag, 1963. 622 р.
У к р. п е р е к л. —
- Шабанова Ю. О. «Про шляхетну людину». Майстер Екхарт. Переклад з німецької // Філософська думка. 2003. № 2. С. 83–91.
- Проповіді. Київ : Темпора, 2022. 736 с.
Література
- Ruh К. Meister Eckhart. Theologe, Prediger, Mystiker. 2. Auf. München : Beck, 1989.
- Татаркевич В. Екгарт і містицизм ХIV сторіччя // Татаркевич В. Історія філософії : в 3 т. / Пер. з пол. О. Гірного. Львів : Свічадо, 1997. Т. 1: Антична і середньовічна філософія. С. 375–379.
- Шабанова Ю. О. Метафізичні обрії містичного вчення Майстра Екхарта // Філософська і соціологічна думка. 2003. № 2. С. 73–82.
- Шабанова Ю. О. Трансперсональная метафизика Мастера Экхарта. Дніпропетровськ : НГУ, 2005. 238 с.
- Wehr G. Meister Eckhart. Mit Selbstzeugnissen und Bilddokumenten. 7. Auf. Reinbek : Rowohlt, 2008.
- Flasch К. Meister Eckhart. Philosoph des Christentums. München : Beck, 2010.
- Jung Ch. Meister Eckharts philosophische Mystik. Marburg : Tectum Wissenschaftsverlag, 2010. 127 р.
- Beccarisi A. Eckhart. Roma : Carocci editore, 2012. 235 p.
- Пархоменко А. К. Вчення Майстра Екгарта про унівокацію як підстава дотримання принципової неможливості подолання двоприродності в ієрархічному типі містики // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова Серія 7: Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. 2015. Вип. 34 (47). С. 77–83. URL: https://enpuirb.udu.edu.ua/server/api/core/bitstreams/7145d161-d9a4-4df3-ada5-539c56f699c4/content
- Keiling A. Muse in mystischer Literatur: Paradigmen geistig tätigen Lebens bei Meister Eckhart. Tübingen : Mohr Siebeck, 2019. 319 s.
- Піч Р. Майстер Екгарт: основні риси його містики й метафізики // Sententiae. 2021. Vol. 40. Iss. 3. С. 32–55. URL: https://sententiae.vntu.edu.ua/index.php/sententiae/article/view/597/506
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Майстер Екгарт // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Майстер Екгарт (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.10.2026
