Братія

Бра́тія — у християнстві — громада ченців, насельників одного чоловічого монастиря.

Унормування чернечого життя на засадах організованої спільноти — пізніший етап історичного розвитку християнського чернецтва (на відміну від ранньої доби анахоретства, пустельництва). Фундатором спільножительного чернечого устрою вважають Пахомія Великого (бл. 292 — 346; Єгипет) — укладача першого статуту, що регламентував основні правила життя в кіновії. Унормовуючи різні боки життя чернечої громади, статут провадив ідею особливого братства, всі члени якого духовно, молитовно, адміністративно, господарськи пов’язані під проводом настоятеля (абата).

Зазвичай настоятеля монастиря (у східному християнстві — ігумени) призначали або обирали (тимчасово або пожиттєво) з-поміж найавторитетніших членів братії. Дисциплінарна частина монастирських статутів обов’язково містить приписи щодо розпорядку життя і правил поведінки ченців у монастирі, ведення господарства, послуху і монастирської дисципліни, управління братією тощо. Засадовими у взаємовідносинах настоятеля і братії вважають євангельські моральні принципи.

Братія монастиря бере безпосередню участь у літургійних, догматичних, біблійних, душпастирських, освітніх, соціальних, екуменічних справах.

П е р е н о с н о — люди, об’єднані спільною справою, згуртований колектив; представники однієї професії, того ж самого суспільного середовища.

Література

Іларіон (Огієнко), митрополит. Українське монашество / Упоряд. М. С. Тимошик. Київ : Наша культура і наука, 2002. 396 c.
Іларіон (Огієнко), митрополит. Свята Почаївська Лавра / Упоряд. М. С. Тимошик. Київ : Наша культура і наука, 2005. 436 c.
Климов В. В. Українські православні монастирі та чернецтво: позиція в національній історії. Київ : Інститут філософії НАН України, 2008. 884 с.
Карапата А. сестра, ЧНІ. Формація монашества в часи підпілля Української Греко-Католицької Церкви (1945–1989) // Acta studiosa. 2017. Ч. 9. С. 161–180.