Лютер, Мартін

Мартін Лютер, худ. Лукас Кранах (Старший), 1528

Лю́тер, Ма́ртін (нім. Luther Martin; 10.11.1483, м. Айслебен, тепер Німеччина — 18.02.1546, там само, похований у церкві Всіх Святих, м. Віттенберг) — релігійний і політичний діяч, богослов; ініціатор, ідеолог і один із лідерів Реформації, перекладач Біблії німецькою мовою; основоположник лютеранства.

Лютер, Мартін

(Luther Martin)

Рік народження 10.11.1483
Місце народження Айслебен
Рік смерті 18.02.1546
Місце смерті Айслебен
Місце поховання Віттенберг
Напрями діяльності богослов'я
Традиція/школа лютеранство


Життєпис і діяльність

Лютер – августинський чернець, худ. Лукас Кранах (Старший), 1520

Походив з побожної багатодітної родини. Батько працював рудокопом у копальнях м. Мансфельда. Вчився у школі м. Мансфельда, за волею батька продовжив навчання у міських школах Магдебурга та Айзенаха.

Продовжив освіту в Ерфуртському університеті, де в 1502 отримав ступінь бакалавра мистецтв, а за три роки — магістра мистецтв.

1505 після особистого потрясіння і проти волі батьків вступив до чернечого монастиря августинців (див. Августинський орден), щоби, за його словами, знайти відповідь на питання про природу гніву Божого. 1507 висвячений у священики.

1508–1509 викладав філософію у Віттенберзькому університеті. 1512 захистив тут докторську дисертацію та отримав ступінь доктора богослов’я, став професором біблеїстики.

Обмислюючи богословську тематику спасіння людської душі, прощення і милосердя від Бога, підкреслював значення християнського аскетизму, шукав аргументи у Святому Письмі (насамперед у Посланнях ап. Павла), працях Августина Аврелія, середньовічних містиків та ін. Обґрунтував принцип «тільки вірою» (лат. Sola fide), за яким лише особиста віра уможливлює спокутування гріха і здійснює надії на Боже милосердя. Свою погляди активно проповідував у лекційних викладах «Про Псалми» (1513–1515), «Послання до Римлян» (1515–1516), «Послання до Галатів» (1516–1517), «Послання до Євреїв» (1517–1518).

Критикував церковну практику продажу індульгенцій, аргументуючи тим, що спасіння не купують грошима, а отримують як благодать від Бога винятково за особисту віру. З обуренням сприйняв кампанію Католицької церкви зі збору коштів на будівництво собору Святого Петра у м. Римі, що спиралася на продаж індульгенцій як головне джерело фінансових надходжень.

31 жовтня 1517 р. Мартін Лютер підготував і направив на адреси єпископа м. Брандербургу та архієпископа у м. Майнці 95 тез (богословських аргументів) проти продажу індульгенцій (поширено міф про те, що Лютер прибив текст із переліком тез на брамі віттенберзької церкви Всіх Святих, однак історичне підтвердження цього факту відсутнє). За свідченнями соратників, тези отримали швидкий розголос, вже через 2 тижні стали відомі у всій Німеччині (а в грудні 1517 з’явилися друковані видання тез одночасно в різних містах — Лейпцигу, Нюрнбергу, Базелі).

Цей досвід було використано Лютером для поширення своїх ідей серед широкого загалу через розповсюдження друкованих памфлетів, листівок, карикатурних зображень. Вже перший з памфлетів — «Проповідь про індульгенції та милість» — було перевидано 14 разів лише 1518. Завдяки масовим накладам і швидкому розповсюдженню тексти ставали предметом обговорення, дискусій, спровокували ідейне бродіння серед різних соціальних груп, богословську полеміку.

За популярною версією перебігу подій, Лютер викликав на публічний диспут свого опонента — домініканського монаха Йоганна Тецеля (уповноваженого з продажу індульгенцій). Студенти університету на знак підтримки богословської позиції Лютера спалили сотні екземплярів друкованої відповіді Тецеля, що започаткувало протестний рух вірян.

1519 Лютера викликано на суд і Лейпцизький диспут, де він публічно висловив сумнів у непомильності римських пап з питань католицького віровчення. На вимогу папи Лева Х зректися своєї позиції Лютер відповів категоричною відмовою, наполягав на тому, що остаточне рішення у богословському спорі уповноважений ухвалити тільки Собор, обстоював винятковий авторитет Біблії (Святого Письма) як джерела християнських істин (принцип «тільки Письмо» — лат. Sola Biblia або Sola Scriptura).

1520 Лев Х оприлюднив буллу, в якій засудив 41 пункт із вчення Лютера, піддав його анафемі й відлучав від церкви (див. Відлучення від церкви), і вдруге запропонував зректися «єретичних» поглядів. Позиція Папи спричинила нову хвилю протестних настроїв серед вірян. Того ж року Лютер прилюдно спалив папську буллу (що вважалося актом антицерковного бунтарства).

1521 переклав німецькою Новий Завіт (уперше виданий 1522), спираючись на грецький і латинський переклади, здійснені Еразмом Роттердамським.

З 1521 піддав критиці чернецтво й монастирі, наголошував на тому, що й мирське життя є формою служіння Богові. 1525 Лютер одружився з колишньою черницею Катариною фон Бора (1499–1552), якій попередньо організував втечу з монастиря. Шлюб (у якому народилося 6 дітей) засвідчив остаточний розрив з приписами Католицької церкви. Подружжя мешкало поблизу м. Віттенберга під покровительством курфюрста Саксонії.

Став ініціатором літургійних реформ: запровадження німецькомовної меси, спрощення й доступності богослужіння, сполучення латинських і німецьких хоралів (знався на історії й теорії музики, був автором бл. 30 хоралів).

Протягом 1523–1534 підготував німецькомовний переклад Старого Завіту, що відіграв значну роль у становленні й розвитку німецької літературної мови, вплинув на її стилістику і словотворення. 1529 уклав Великий і Малий катехізиси (які пізніше увійшли до Книги Згоди), де узагальнив основні положення свого вчення.

Решту життя Мартін Лютер провів у родинних турботах. Попри обмежені фінансові ресурси, вдовольнявся скромною платнею професора Віттенберзького університету, гонорарів за видані книжки не вимагав (хоча, за підрахунками, кожна третя родина в тогочасній Німеччині мала Біблію в перекладі Лютера). Активної участі у процесі розбудови протестантської Церкви не брав, зрідка долучався із дорадчим голосом.

Помер в рідному м. Айслебені, куди прибув у справі щодо спадщини місцевого графа. Похований у церкві Всіх Святих м. Віттенберга.

У 1990-х був офіційно реабілітований папою Іваном Павлом ІІ, поряд з Яном Гусом, Джордано Бруно, Савонаролою.

Погляди

Лютер на рейхстазі у Вормсі, худ. Антон фон Вернер, 1877

У працях «До християнського дворянства німецької нації», «Про вавилонські вподобання Церкви» «Про Римське папство» та ін. оголосив боротьбу з папством загально німецькою справою, гостро критикував Католицьку церкву, духовенство та його монополію на читання й тлумачення Біблії. Заперечував жодні обмеження для широкого загалу, встановлені щодо текстів Святого Письма. Доводив, що кожен вірянин має право тлумачити й проповідувати біблійні істини, як це випливає з принципу загального священства (священиків вільно обирає або відповідно замінює релігійна громада; обрані священики мусять підкорятися рішенням громади і не зневажати вимог світської влади). Заперечував функцію посередництва Церкви між Богом і людьми (позаяк тільки особиста щира віра гарантує прощення і спасіння), вимагав замінити авторитет Церкви на авторитет Біблії.

Поряд із тим, популяризуючи ідеї церковної реформи, погоджувався на компроміси зі світською владою на тих територіях (князівствах), які його підтримували, напр., освячував подвійний шлюб, визнавав право князів бути верховними єпископами на своїх землях тощо.

Лютер вкрай негативно сприйняв події Селянської війни 1524–1526 під проводом Томаса Мюнцера; закликав світську владу до повного винищення повсталих селян («Проти вбивчих і грабіжницьких зграй селян», 1525). Не підтримував радикальне крило реформаційного руху, особливо гасел соціальної рівності. Щодалі більше виявляв нетерпимість до нехристиян (мусульман, юдеїв, «безбожників») та вільнодумців у лавах своїх послідовників.

Не знав меж у критиці тих, хто не погоджувався з його позицією. Виступав проти Ж. Кальвіна та його етичної концепції. Розірвав стосунки з Еразмом Роттердамським, який спершу був прихильником реформаторського руху, але пізніше, через незгоду з лютеранським поясненням свободи волі, дистанціювався від нього. Мав розбіжності з У. Цвінглі в тлумаченні головних положень Євхаристії. Суперечки між провідними діячами Реформації навколо теологічних і обрядових питань зрештою призвели до розділення реформаторського руху на окремі напрями й церкви.

Лишався непримиренним критиком папства. Після того, як папа сам закликав 1536 зібрати Собор для вирішення суперечливих питань віровчення, Лютер опублікував 23 Шмалькальденські статті, в яких заявив про неможливість йти на компроміс із «папою-антихристом». 1545 опублікував найгостріший серед антипапських памфлетів «Супроти Папи Римського папства, зіпсованого дияволом», видав серію нещадних карикатур на папу та його кардиналів, доповнених віршованими коментарями.

З плином часу судження Лютера ставали дедалі консервативнішими, що дало підстави для сучасників називати його «Віттенберзьким папою».

Визнання

Церква Всіх Святих у м. Віттенбергу, де поховано Мартіна Лютера

Погляди і діяльність Лютера розглядають як поштовх до Реформації, від дати виголошення 95 тез відлічують історію протестантизму. З проповідями і реформами Лютера М. Вебер пов’язував зародження «духу» Новочасної доби.

Його ідеї заклали фундамент лютеранства як однієї з найвпливовіших течій раннього протестантизму, а також програми реформування освіти, мови, музики, розвитку німецької народної культури.

Здійснений ним переклад Біблії є символічною віхою зародження загальнонімецької літературної мови.

Поряд із тим, в історичній та політологічній візіях Європи постать Лютера неоднозначна. Про неможливість однобічної оцінки його поглядів, проповідей, творів, учинків, етичних ідеалів і повсякденної практики писали І. Горбі, Г. Кюнг, М. Вебер, Г. Лессінг, Т. Карлейль, Г. Брендлер, Т. Манн, К. Барт, Р. Нібур, В. Зоц та ін. Понад 500 р. його ідеї, діяльність, літературна спадщина є предметом наукових, богословських досліджень і полеміки.

На честь діяча названий астероїд 7100 Мартін Лютер.

Джерела

  • Luthers Werke. Kritische Gesamtausgabe : 65 Bde. Weimar: Bohlau, 1883–1993.

Укр. перекл. —

  • Малий катехізис доктора Мартіна Лютера і християнське вчення / пер. з нім. Р. Ковасіні, В. Горпинчук. Львів : Стрім, 1995. 286 с.
  • Великий Катехізис / пер. укр. мовою І. Ткач; ред. В. Горпинчук. Горлиця : Українська Лютеранська Церква, 2002. 152 с.
  • Твори Лютера : у 5 т. / пер. укр. мовою В. Горпинчука. Київ : Українська Лютеранська Церква, 2013–2017.
  • 95 тез Мартіна Лютера, які змінили церкву і світ. URL: https://www.istpravda.com.ua/articles/2017/09/11/150397/

Література

  1. Кох В., Курило О. Мартин Лютер — реформатор, проповедник, педагог. Москва : РОУ, 1996. 238 с.
  2. Брендлер Г. Мартин Лютер: теология и революция / пер. М. Левиной. Москва : Университетская книга, 2000. 366 с.
  3. The Arts and the Cultural Heritage of Martin Luther / ed. by E.Ølstrem, J.Fleischer, N.H.Petersen. Copenhagen: Museum Tusculanum Press, 2002.
  4. Присухін С. І. Філософсько-правова думка епохи Відродження і Реформації // Юридична наука. 2014. № 3. С. 124–132.
  5. Lull T. F., Nelson D. R. Resilient Reformer: The Life and Thought of Martin Luther. Minneapolis, MN : Fortress, 2015. 448 рр.
  6. Арістова А. Мартін Лютер: трагедія реформатора // Українське релігієзнавство. 2017. № 84. С. 89–94.
  7. Шиллинг Х. Мартин Лютер: бунтарь в епоху потрясений / пер. с нем. Москва : ББИ, 2017. 710 с.
  8. Спадок Реформації: до 500-річчя 95 тез Мартіна Лютера та пам’яті Ю. О. Голубкіна (1941–2010) / За ред. С. Б. Сорочана, А. М. Домановського. Харків : Майдан, 2019. 250 с.

Автор ВУЕ

С. І. Присухін


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Лютер, Мартін // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Лютер, Мартін (дата звернення: 19.01.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
20.07.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ