Авіньйон

Авіньйон
Авіньйо́н

Авіньйон (Avignon)

Країна Франція
Регіон країни Прованс — Альпи — Лазуровий берег
Засновано 2 ст. до н.е.
Чисельність населення (тис.осіб) 91.25
Територія (кв.км.) 64.78

Авіньйо́н (фр. Avignon) — місто на південному сході Франції, адміністративний центр департаменту Воклюз у регіоні Прованс — Альпи — Лазуровий берег. Розташоване на р. Роні, у зоні впливу середземноморського клімату. Територія — 64,78 км2. Населення — 91 250 осіб, з передмістями — 445 501 особа (2012, перепис).

Засноване римлянами у 2 ст. до н. е. як м. Авенніон (лат. Avennion, Avenio — річкове місто або місто сильних вітрів). З 737 Авіньйон належав до Франкської держави. 1177–1185 збудований міст Сен-Бенезе, зведений міський мур. 1309–1378 місто було резиденцією римських пап (див. Авіньйонське полонення пап). У Середні віки в Авіньйоні заснована школа живопису, відома як «авіньйонська» (художники Н. Фромен, С. Мартіні, М. де Джованетті, Е. Шаронтон). У 14 ст. Авіньйон став науковим центром, 1303 тут засновано університет (див. Авіньйона і Воклюза університет). 1791 місто приєдналося до Франції, з 1793 — у складі департаменту Воклюз.

Залізниця від Парижа до Марселя, прокладена у середині 19 ст., ствердила становище Авіньйона як торговельного центру. У середині 19 ст. Авіньйон став одним з центрів літературного руху фелібрів. У місті розташовані підприємства і установи, пов’язані з розвитком високих технологій у галузі сільськогосподарської і харчової промисловості (технополіс «Агропарк», регіональний центр Національного інституту агрономічних досліджень) та інформаційних технологій. Авіньйон — торговельний центр (національний оптовий ринок сільськогосподарської продукції: вина, фрукти, овочі), транспортний вузол (станція швидкісної залізниці, аеропорт Авіньйон — Прованс), туристичний і культурний центр. З 1947 — місце проведення Авіньйонського фестивалю.

Пам’ятки архітектури Авіньйона історичного центру входять до складу Світової спадщини ЮНЕСКО. Інші пам’ятки архітектури: Пале де Рур (Le Palais du Rour; 1469, тепер Музей народного мистецтва і традицій, Центр документації з етнології, бібліотека), церква Сен-Агріколь (L’Eglise Saint-Agricol; 14 ст.), монастир целестинців (Le couvent des Célestins; 1394–1424), бібліотека (14 ст.), церква Сен-Дідьє (L’Eglise Saint-Didier; 1356–1359), ратуша (середина 19 ст.) тощо. Музеї: Кальве (Le musée Calvet; 1833, археологія, мистецтво 18 ст.), Петі Пале (Petit Palais; 1976, один із найбільших в Європі музеїв середньовічного мистецтва), фундація Англадон-Дюбрюжо (Angladon-Dubrujeaud; 1996, картини Ван Гога, Дега, Модільяні, Сезанна, Піссаро та ін.), Вулан (Vouland; 1982, меблі, фаянс, порцеляна, ювелірні вироби, килими, живопис), будинок Ж. Вілара (1979, сценічні костюми, афіші, документи про режисера і засновника театрального фестивалю), музей геології та природничої історії Рек’ян (Requien; 1940; гербарій 300 тис. зразків) та ін. В Авіньйоні тривалий час жив і працював Ф. Петрарка.

Література

  1. Sellier J. Atlas Historique des Provinces et Regions de France: Genèse d’un Peuple. Paris: La Découverte, 1997.
  2. Vaucluse. Paris, 2001.
  3. Guide du Voyageur ou Dictionnaire Historique des Rues et des Places Publiques de la Ville d’Avignon. Kessinger Publishing, 2010.

Див. також

Уродженці

П. Булль,

М. Матьє,

О. Мессіан.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю:
Глухова С. В. Авіньйон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Авіньйон (дата звернення: 15.11.2019).