Дружківка

Дружківка. Герб

Дружківка. Прапор

Дружкі́вка — місто, адміністративний центр Дружківської міської громади Краматорського району Донецької області, Україна. Місто-герой України (з 2025).

Дружківка (Дружківка)
Країна	Україна
Область	Донецька область
Засновано	1781
Чисельність населення (тис.осіб)	66,8
Територія (кв.км.)	46
Уродженці	Анохін, Олександр Костянтинович, Вайнштейн, Михайло Ісакович, Горбатов, Павло Анатолійович, Скобликов, Олександр Павлович

Географічне положення

Завантаження мапи…

Місто розташоване у північній частині області, на північно-східних схилах Донецького кряжа, поблизу злиття річок Кривий Торець і Казенний Торець (басейн Сіверського Дінця).

Відстань до столиці — близько 554 км (автошляхами — бл. 700 км), до обласного центра м. Донецька — бл. 70 км.

Територія — бл. 46 км², разом із міською громадою — 289,3 км². До складу Дружківської громади увійшло 20 населених пунктів: 1 місто, 6 селищ (Новогригорівка, Новомиколаївка, Олексієво-Дружківка, Райське, Приют, Старорайське) та 13 сіл (Дружківське, Кіндратівка, Красний Кут, Куртівка, Миколайпілля, Новопавлівка, Осикове, Павлівка, Петрівка, Райське, Софіївка, Торецьке, Торське).

Історична довідка

Файл:Druzhko.JPG

Пам'ятник козаку Дружку — легендарному засновнику Дружківки

Файл:Дружківка.jpg

Залізнична станція

Файл:Дружковский машиностроительный техникум - panoramio.jpg

Дружківський машинобудівний технікум

Найдавніші сліди людської присутності в межах міста й околиць датують мідним віком (поховання 4–3 тис. до н. е.). Також на території м. Дружківки виявлено пам’ятки культури багатоваликової кераміки (3–2 тис. до н. е.), зрубної культури, 7 поховань ямної та 9 — катакомбної культур.

Перша письмова згадка про старожитнє козацьке поселення Дружківку датована 1781 (у «Відомостях про землі Катеринославського намісництва»), хоча постійне поселення існувало давніше. Топонім існував безперервно, проте локацію давньої Дружківки пов’язують з теперішнім селищем Олексієво-Дружківкою (розташоване на відстані бл. 7 км, сучасна назва — з 1938). Місто з бігом утворення (об’єднання кількох робітничих поселень) перебрало цю назву від кін. 19 ст.

Спонукою інтенсивного розвитку та припливу населення стало прокладення Курсько-Харківсько-Азовської залізниці (першу станцію «Дружківка» вікрито 1869 одночасно з відкриттям ділянки залізниці, на якій її розташовано). Основою господарства району було вирощування цукрових буряків та виробництво цукру, діяв кінний завод. Для будівництва цукрово-рафінадного заводу (1870-ті) розпочали власне виробництво цегли, відкрили нову залізничну станцію «Дружківка» (1880-ті, ближче до місця розташування заводу). Навколо станцій виростали робітничі поселення.

1893 АТ «Донецьке товариство залізоробного й сталеливарного виробництва» (з основним французьким капіталом) заснувало Дружківський металургійний завод (чавуноливарне, сталеливарне, залізоробне виробництво, переважно рейки). У 1900 на підприємстві діяло 2 печі доменні, збудовані за німецькими проєктами; 2 мартенівські печі; 3 конвертори (див. у статті Конверторне виробництво); 4 прокатних стани. Працювало бл. 2 400 робітників. 1898 бельгійське АТ «Торецьке сталеливарне і механічне анонімне товариство» на території цукроварні збудувало Торецький сталеливарний завод, що виробляв устаткування для залізниць.

На межі століть селище, розбудоване навколо промислових підприємств, було одним із найбільших у Донбасі, налічувало 6 тис. мешканців. На 1906 тут діяли 2 початкових, земська та церковнопарафіяльна школи. Приплив робітників з російських областей істотно змінив етнічний склад населення.

У період 1918–1920 влада багаторазово змінювалася (за підрахунками місцевих краєзнавців — понад 20 разів).

Після остаточного встановлення радянської влади обидва підприємства об’єднано (1920) у Торецький завод імені Ворошилова (з 1964 — Дружківський машинобудівний завод), а виробництво переорієнтовано на виготовлення устаткування для вугільних шахт.

1929 внаслідок об’єднання сусідніх поселень утворено селище міського типу (у складі Костянтинівського району).

1930 розпочав роботу Болтовий завод (з 1938 — Дружківський метизний завод) — найбільший у СРСР спеціалізований виробник різноманітних кріплень (виготовляв понад 70 % металевих виробів для залізниць країни). За радянських часів був одним із провідних підприємств міста, продукцію заводу постачали у понад 30 країн світу. На поч. 1980-х мав річну виробничу потужність у 200 тис. тонн.

Статус міста — з 1938 (населення становило бл. 32 тис. осіб), у 1939–1940 — місто обласного підпорядкування. Працювали лікарня, 4 фельдшерські пункти, 8 загальноосвітніх шкіл, робітфак, вечірнє відділення машинобудівного технікуму, кінотеатр, 2 клуби, стадіон. Залізнична станція Дружківка була помітним логістичним вузлом у системі сталінських репресій — перевалочною базою для вивезення зерна та депортації людей.

Під час Другої світової війни місто окуповано нацистами 22.10.1941, звільнено 06.09.1943. У цей період значна частина промислових підприємств та мешканців були евакуйовані. Війна завдала значних руйнувань; понад 1100 місцевих мешканців загинули від рук окупантів, понад 1200 вивезені на примусові роботи до Німеччини.

У повоєнні часи відновлено роботу підприємств металургійної та машинобудівної галузі, було модернізовано, переобладнано й значно розширено Дружківський машинобудівний і Дружківський метизний заводи, освоєно випуск нових видів продукції. 1961 електрифіковано залізничну станцію «Дружківка», що покращило логістику до розташованих у місті промислових підприємств.

На 1978 у місті мешкало 62,5 тис. осіб. Діяли заводи: машинобудівний, металевих виробів, газової апаратури, порцеляновий, шамотний, хлібний, з ремонту обчислювальної техніки, комбінат будівельних матеріалів, Веселовський рудник, харчосмакова фабрика, комбінат побутового обслуговування тощо. Працювали 21 загальноосвітня, 2 спортивні та музична школи, професійно-технічне училище, 2 технікуми (машинобудівний і комунального господарства), 7 медичних закладів, зокрема 4 лікарні, 5 клубів, 2 кінотеатри, будинок культури, палац спорту, 44 бібліотеки.

У 1991‒2020 Дружківка — місто обласного значення у складі Костянтинівського району Донецької області. Від 2020 — у складі Краматорського району.

Російсько-українська війна

Першу спробу окупувати місто проросійські сили здійснили в квітні 2014. Місцеві мешканці зорганізувалися і створили загони самооборони, завдяки чому вдалося уникнути більших жертв і масштабних грабунків, урятувати багатьох заручників. 06.07.2014 Дружківка була звільнена силами Національної гвардії України та регулярними військами. З осені 2014 місто стало однією з баз дислокації 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади ЗСУ.

Від часу широкомасштабного вторгнення кількість населення Дружківської громади зменшилася вдвічі — з близько 67 тис. до близько 34 тис. осіб. Водночас місто стало прихистком для бл. 15 тис. вимушених переселенців з окупованих районів Донецької області. Упродовж всього періоду воєнних дій відбувалися регулярні обстріли промислових споруд, житлових кварталів, інфраструктури, ворог завдавав ракетних і авіаударів (2023 зруйновано, зокрема, Льодову арену, що діяла як склад гуманітарної допомоги). Внаслідок поступового просування ворога на Донеччині місто стало прифронтовим.

На початку 2025 ситуація ускладнилася, почастішали авіаудари та обстріли міста, атаки БПЛА (станом на 2025 місто перебуває в зоні ураження FPV-дронів). Вщент зруйновано промислову зону. Зазнали руйнувань об’єкти соціальної інфраструктури: супермаркет, школи, спортивні центри, будинок культури, адміністративні будівлі, житлова забудова. Перервано сполучення і постачання головними автошляхами. Зафіксовано випадки ураження цивільного транспорту, поранення та загибелі містян. 14.08.2025 регіональною комісією з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Донецької області оголошено початок обов’язкової евакуації з міста сімей із неповнолітніми дітьми. 06.10.2025 в місті запроваджено 20-годинну комендантську годину. Значна частина мешканців стали на захист Дружківки, докладають значних зусиль для забезпечення життєдіяльності громади в умовах воєнного часу.

Згідно з Указом Президента України від 30.09.2025 про відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян у захисті своїх міст, Дружківці присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України».

Населення

За переписом 2001 загальна кількість населення становила 75 006 осіб; за етнічними групами: українці (64,4 %), росіяни (32,2 %), вірмени (0,8 %), білоруси (0,7 %), татари (0,3 %) тощо. Населення зменшувалося (становило 88,3 % від 1989).

Загальна кількість населення Дружківської територіальної громади на 2021 становила 66 823 (офіційна статистика). За даними Дружківської міської військової адміністрації, на 2025 у громаді лишилося бл. 30,5 тис. осіб, з них дітей — близько 2 тис.

Природа

Клімат помірно-континентальний із відносно холодною зимою і спекотним, сухим літом. Кількість атмосферних опадів незначна, за роками та за сезонами розподілена нерівномірно. Середня температура січня — ‒ 4‒5 °С, середня температура липня — + 21‒22 °С.

В околицях міста є поклади глини, піску, будівельного каменю. Неподалік розташована геологічна памʼятка природи загальнодержавного значення (з 1975) Дружківські скамʼянілі дерева (унікальні відслонення скамʼянілих дерев віком бл. 250 млн років).

Господарство

Промисловість

Головні підприємства, що діяли до російської агресії: відкриті акціонерні товариства «Дружківський завод металевих виробів», «Дружківський машинобудівний завод», «Дружківський фарфоровий завод», «Ґрета» (виробництво побутових газових плит), «Дружківське рудоуправління» (видобуток вогнетривких глин і формувальних пісків, з 1961), «Кіндратівський вогнетривкий завод»; ЗАТ «Веско» (видобуток вогнестійких глин) та ін. Працювало понад 500 підприємств малого та середнього бізнесу.

Сфера послуг

У Дружківці діяли торговельні центри, мережа закладів роздрібної торгівлі, відділення 9 банків. Медичні послуги надавали 3 лікарні, стоматологічна поліклініка. Діяла СЕС.

Функціонували готель, мотель, бази відпочинку, туристичні маршрути.

Транспорт

Наявна залізнична станція, автовокзал. Було розвинуто автобусне сполучення з містами області та столицею.

У місті набув розвитку електротранспорт — система «Дружківський трамвай» з трьома постійними і нічним маршрутами (експлуатувало «Комунальне підприємство Дружківка АвтоЕлектроТранс»). Довжина контактної мережі на поч. 2017 становила 26,4 км, пасажиропотік — бл. 5,5 тис. осіб.

Наука, освіта, культура

Діяли 14 загальноосвітніх шкіл, 3 дитячі інтернати, ліцей, житлово-комунальний коледж Макіївської будівельної академії, машинобудівний технікум Донбаської машинобудівної академії; 2 бібліотеки та 7 їхніх філій. Функціонували музична школа, Центр дитячої та юнацької творчості.

Дружківський міський художній музей створено 1984 (статус державного — з 1986 як відділу Донецького художнього музею, від 1992 — самостійний музейний заклад). Фонд — понад 1 500 одиниць зберігання. Серед експонатів — станковий живопис, художні твори з порцеляни, колекція екслібрисів, палеонтологічні знахідки (зокрема фрагменти викопних скам’янілих дерев), етнографічна колекція, що відбивала особливості побуту різних національностей Дружківщини та ін.

Діяв Центр української культури, Центр дозвілля і кіно, міський парк. Встановлено пам’ятні знаки на честь 200-річчя заснування міста (1983), першого козацького поселення (на в’їзді в місто, 1984), монумент легендарному засновнику міста козаку Дружку (2008).

Після повернення Дружківки під контроль України в 2014 місцеві активісти облаштували Музей спротиву Українського Донбасу окупаційним режимам «Дружківська катівня» (двоповерхова будівля 1892 неподалік Дружківської міськради в різні часи слугувала резиденцією царської жандармерії, згодом НКВС, гестапо, радянських карних служб, де у 1980-х очікували суду відомі дисиденти Олекса Тихий і Микола Руденко, з 2014 — «комендатурою» т. з. ДНР).

Архітектура

Міський ландшафт відобразив тенденції, характерні для індустріальних міст: сполучення кількох поселень в єдину агломерацію, де містоутворювальним чинником постають великі промислові підприємства.

Внаслідок численних перебудов і руйнувань у місті майже не збереглося промислової архітектури 19 ст. Єдиний приклад такої спадщини — будівля цукрово-рафінадного заводу братів Борисовських.

Найвиразнішим взірцем сакральних споруд є Свято-Миколаївська (Іванівська) церква (1898–1900-ті) у стилістиці історизму.

Двоповерхова будівля центральної міської лікарні (споруджена на межі 19‒20 ст.) поєднує риси кількох архітектурних стилів, що характерно для тогочасної еклектики.

Оригінальна залізнична станція, споруджена наприкінці 19 ст., не збереглася, проте лишилося кілька службових будівель.

Є взірці архітектури конструктивізму (будинок культури машинобудівного заводу, школа № 6) та радянського ретроспективізму 1920–1950-х (машинобудівний технікум).

Посеред нової забудови збереглися окремі зразки ранньої житлової забудови робітничих селищ, представлені одно- та двоповерховими будинками (колишнє с-ще Собачівка), а також забудови міжвоєнного часу (триповерхові будинки-блоки). Серед знаних споруд — колишній кінотеатр імені Івана Франка (проєкт арх. Д. Щербакова, за цим проєктом споруджено кінотеатри в містах Амвросіївці, Горлівці, Донецьку, Краматорську, Шахтарську). Тепер споруда є церковним приміщенням.

Двоповерхова П-подібна в плані споруда прохідної машинобудівного заводу мала внутрішній двір, який замикала колонада коринфського ордера зі скульптурами робітника й робітниці обабіч.

Головний вхід Палацу спорту Дружківського машинобудівного заводу прикрашений чотириколонним портиком із фронтоном, а два бічні ризаліти — пілястрами й нішами, інтер’єр був багато оздоблений ліпниною. Будівля зазнала пошкоджень внаслідок російського обстрілу.

1958 Дружківка отримала генеральний план розвитку, розроблений у Харківському ДІПРОМІСТІ (див. Український державний науково-дослідний інститут проєктування міст «Діпромісто» імені Ю. М. Білоконя), який швидко застарів через стрімке зростання населення. У 1950-ті формується єдиний завершений ансамбль центральної площі (тепер — Соборна площа), спроєктованої, зокрема, В. Троценком.

Донецька філія ДІПРОМІСТО опрацювала 1967 новий генплан. Нові мікрорайони запланували на південному сході міста — вільній території, віддаленій від промислових підприємств. Унаслідок цього утворилися 2 центри міста — історичний і новий. Першими були споруджені мікрорайони № 8 («Індустріальний»), 9 («Сонячний») і 10 («Піонерський»). До забудови 1980-х належать мікрорайони № 7 («Південний») та № 13, споруджений поруч із центральною площею.

Спорт

Культивують: легку атлетику, важку атлетику, тхеквондо, карате, пауерліфтинг, шахи, аеробіку, бадмінтон, настільний теніс.

Діяв Палац спорту (зруйнований російськими обстрілами в серпні 2022).

За Державною цільовою соціальною програмою «Хокей України» збудовано Льодову арену «Альтаїр» (2012‒2013) площею понад 3 340 м², що стала домашньою ареною хокейного клубу «Донбас». Свою назву споруда отримала на честь дружківської хокейної команди, яка виступала на республіканських змаганнях у 1980-ті. На базі Льодової арени діяло відділення ДЮСШ № 7 м. Донецька, тут займалися різними видами спорту понад 1,5 тис. дітей. Об’єкт зруйновано ракетними ударами в січні 2023.

Спортивну славу місту принесли призер чемпіонату Європи з легкої атлетики серед ветеранів В. Макіїв, чемпіон України з карате-до А. Чабанов, чемпіон ХІІ Всесвітніх ігор з пауерліфтингу К. Мусієнко.

Персоналії

Тут народилися популяризатор спорту О. Анохін; живописець і скульптор М. Вайнштейн; вчений, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки П. Горбатов; скульптор, народний художник України О. Скобликов; правозахисник член-засновник Української Гельсінської групи О. Тихий; кінорежисер, народний артист України О. Фіалко та ін.

Джерела

Про присвоєння почесної відзнаки «Місто-герой України»: Указ Президента України №720/2025 від 30 вересня 2025 р. // Президент України. 2025. URL: https://www.president.gov.ua/documents/7202025-56637
Звернення Президента з нагоди присвоєння почесної відзнаки «Місто-герой України» 16 містам // Президент України. 01.10.2025. URL: https://www.president.gov.ua/news/zvernennya-prezidenta-z-nagodi-prisvoyennya-pochesnoyi-vidzn-100481
Дружківська міська військова адміністрація. URL: https://druisp.gov.ua/kerivnytstvo-druzhkivskoi-miskoi-viiskovoi-administratsii
Дружківська територіальна громада // Децентралізація. URL: https://decentralization.ua/newgromada/3719

Література

Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / Гол. ред. П. Т. Тронько. Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії АН УРСР, 1970. Т. 5: Донецька область. С. 349‒366.
Кривоносова С. В., Швец Н. А., Блошенко К. В. Дружковка: Страницы истории. Дружковка : Офсет, 2009. 376 с.
Довгань К. Місто вільних людей: історія Дружківки // 24 канал. 2022. URL: https://24tv.ua/druzhkivka-istoriya-mista-yogo-meshkantsiv-shho-zminila-viyna_n2147904
Широчин С. Заснована козаками, розбудована іноземцями: що перетворює типове місто Донбасу на особливу Дружківку // Заборона. 2024. URL: https://zaborona.com/shho-peretvoryuye-typove-misto-donbasu-na-osoblyvu-druzhkivku/
Євич А. Місто вірних надії: будні прифронтової Дружківки з обстрілами та боротьбою за історичну справедливість // Вчасно. 2025. URL: https://vchasnoua.com/news/misto-virnix-nadiyi-budni-prifrontovoyi-druzkivki-z-obstrilami-ta-borotboiu-za-istoricnu-spravedlivist