Мікрорайон

План чотирьох мікрорайонів житлового району Русанівка в м. Києві

План чотирьох мікрорайонів житлового району Березняки у м. Києві

Мікрорайони житлових районів Русанівка (ліворуч) і Березняки (праворуч) у м. Києві

Мікрорайо́н (від грец. μικρός — маленький і лат. rayon — околиця, округ) — елемент функціональної і розпланувальної структури житлового району в місті.

Історична довідка

Принцип мікрорайонування сельбищної території (див. Сельбище) виник у 1920-х взамін принципу квартальної (див. Квартал) забудови й набув значного поширення від кінця 1950-х у зв'язку з масовим будівництвом нових житлових районів на раніше не освоєних територіях на околицях міст. У великих містах України житлові райони, збудовані у 2-й половині 20 ст., вирішено на основі принципу мікрорайонування, тобто складаються з кількох відносно автономних мікрорайонів (Березняки, Оболонь, Русанівка, Теремки-1 і Теремки-2, Троєщина тощо у м. Києві, Салтівський житловий район у м. Харкові, Сихівський житловий район у м. Львові тощо). Мікрорайон передбачає комплексну забудову, коли житлові будинки зводять одночасно з об'єктами соціально-побутового обслуговування населення. Від початку 2000-х комплексність забудови, зокрема в частині шкіл і дитячих садків, не завжди реалізується повною мірою.

Характеристика

Мікрорайон є містобудівним утворенням, що складається з житлових будинків із повним комплексом повсякденного обслуговування населення, який розташовано в радіусі пішохідної доступності від житла до 500 м. Мікрорайон має площу 10–60 га з постійним населенням 4–15 тис. осіб. Розміщується на міжмагістральних територіях, прилягаючи до транспортних магістралей, але жодна з них не має проходити територією мікрорайону для унеможливлення транзитного руху транспорту. Межами мікрорайонів є транспортні магістралі, проспекти, вулиці, бульвари, набережні, природні рубежі тощо. У межах одного житлового району мікрорайони поєднано пішохідними бульварами (Русанівка) та місцевими проїздами (Березняки). Великий мікрорайон може поділятися на кілька житлових груп або містобудівних комплексів. Підприємства й установи первинного обслуговування населення (дитячі садки, школи, поліклініки, заклади торгівлі й громадського харчування тощо) можуть розміщуватися всередині території мікрорайону як компактно, так і дисперсно. Крім них, система культурно-побутового обслуговування населення мікрорайону включає сади, парки, сквери, дитячі, спортивні, ігрові, господарські майданчики.

Додатково

Часто недоліком мікрорайонів, створених ще за радянської доби, є відсутність замкнених житлових дворів і просторова невизначеність меж прибудинкових територій. Унаслідок цього частину простору мікрорайону мешканці сприймають як «нічию» і занедбують; вони ж нерідко намагаються самочинно захопити й обгородити парканами частину прибудинкових територій, освоюючи їх на свій розсуд.

Література

Демин Н. Управление развитием градостроительных систем. Киев : Будивельник, 1991. 184 с.
Дахно В. Мікрорайон // Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 167.
Безродний П. Архітектурні терміни: Короткий російсько-український тлумачний словник. 2-ге вид., випр. та допов. Київ : Вища школа, 2008. С. 127.
Орлова А. І. Концепція мікрорайону в ХХІ столітті // Містобудування та територіальне планування. 2010. Вип. 38. С. 258–261.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Мікрорайон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мікрорайон (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.09.2024