Месія

Месі́я (від івр. מָשִׁיחַ‎ (Маши́ах), букв. — помащений, помазаник, тобто той, над ким здійснили ритуал помазування єлеєм — частина давніх церемоній інтронізації царів, посвяти верховних священників) — в есхатологічних уявленнях авраамічних релігій — посланець Бога, який з’явиться наприкінці часів, щоби перемогти сили зла, урятувати людський рід (обраний народ, праведників), здійснити справедливий суд, встановити нове ідеальне царство.

Витоки терміна. Юдаїзм

В юдаїзмі Месія — ідеальний і могутній правитель, нащадок царя Давида, посланець Бога для порятунку народу Ізраїля.

Термін «машиах» у Біблії застосовано щодо царів Ізраїлю та Юдеї (наприклад, 1 Сам. 12:3‒5; 16:6; 2 Сам. 19:22), священників (Лев. 4:3), навіть іноземного царя Кіра (Іс. 45:1). Акт помазування символізував обрання особи для виконання суспільно важливих функцій, здійснення вищої політичної чи духовної влади. Проте цей термін у ТаНаХу (у християнстві — Старий Завіт) прямо не використано на позначення майбутнього царя-визволителя. Хоча месіанські очікування — сподівання на появу могутнього земного володаря, царя, який переможе всіх ворогів і забезпечить політичне й духовне процвітання народу Ізраїля на обіцяній землі (див. Месіанізм), принесе мир і благоденство, — простежують дуже виразно. Дослідники звертають увагу на винятковість месіанської ідеї в історії міфології та релігії Давнього світу — очікування «золотого віку» в майбутньому (замість панівних уявлень про «золотий вік» у далекому минулому).

Риси Месії віднаходять в образі пророка Мойсея (так, Талмуд називає Мойсея «першим визволителем», тоді як Месію — «останнім визволителем»). Прототип Месії вбачають в образі царя Давида як царя-переможця, що об’єднав під своєю владою Дванадцять колін Ізраїля, носія виняткових політичних і релігійних чеснот (звідси уявлення, що Месія має прийти саме з «дому Давидового»). Про настання ідеального майбутнього, відновлення Давидового царства провіщували ізраїльські пророки Амос, Ісая, Єзекіїль, Міхей, Захарія та ін. Ідеї месіанізму поступово наповнювалися універсалістським змістом — звільнення було обіцяне не тільки Ізраїлю, але всім народам і землям (Іс. 11:9‒10), а також утопічно-есхатологічними мотивами — як перетворення світу на засадах справедливості, настання вічного миру.

Термін «Месія» прямо означив особистість царя-визволителя тільки в епоху Другого Храму. У рабиністичній літературі поряд із царем-Месією з роду Давида (машиах бен Давид) згадано й праведного священника (кохен цедек). Месіанські постаті царя, священника, а також пророка відігравали чільну роль в есхатології Кумранської громади. Три месіанські фігури символізували головні функції ідеальної єврейської держави — царство, священництво і пророцтво. Поступово образ Месії-царя, нащадка Давида, який зосереджує в своїх руках всі функції [«І він буде над ними полководцем, і щоб він головував над Святилищем і його справами, над країною, над зброєю і над твердинями» (1 Макк. 14:42)], витіснив решту месіанських образів, а в часи римського завоювання Юдеї став провідним.

Детальніший опис царя-Месії містить псевдоепіграф «Книга Єноха», апокаліптична література.

Віра у прихід Месії з 1 ст. н. е. надихала масові рухи (як от рух зелотів, повстання Бар Кохби). Що важливо, юдеї розглядали Месію як людину, земного державця, хоча й наділеного деякими надприродними костями (бо ж він — посланець і оруда Бога, виконавець Його волі). Месія буде пророком, воїном, суддею, царем і вчителем Тори. Часи визволення, коли справдяться всі біблійні пророцтва, набули назву «дні Месії».

Від 3 ст. в юдаїзмі поширилася концепція «стражденного Месії». У 6–7 ст. з’явилася месіанська література, що заклала засади середньовічних єврейських уявлень про останні дні й «часи Месії» та події, що передуватимуть його приходу, — «знаки Месії». Сформувалися як містичні, так і раціональні течії: так, Маймонід і його послідовники розглядали прихід Месії як політичне визволення єврейського народу (без містичних апокаліптичних очікувань), створення нового державного устрою, заснованого на принципах єврейського релігійного права й Тори. Від 13 ст., особливо після зростання популярності в єврейському середовищі книги Зогар, месіанська містика наповнила кабалістичну літературу (див. Кабала). Спроби обчислити дату з’яви Месії стали характерними для єврейської культури доби середньовіччя та раннього Нового часу (несправджені пророцтва зазвичай пояснювали недостатньою праведністю євреїв). З-поміж головних складників месіанської концепції сформувалися уявлення про «месіанські муки» (хевлей машиах) перед приходом спасителя: як наслідок, найтрагічніші моменти єврейської історії супроводжували сплески месіанських настроїв.

У християнстві

У Новому Завіті обіцяним Месією з дома Давидова є Ісус із Назарета (див. Ісус Христос). Термін «Христос» (грец. Χριστός) є перекладом грецькою мовою євр. «машиах» (з тим же значенням — помазаник); «Месія» — епітет Христа як рятівника від земних страждань (також Спаситель, Спас). Для християн Старий Завіт важливий передусім як пророцтво про прихід майбутнього Месії та його рятівну місію, яке справджене в народженні та діяльності Ісуса — Сина Божого.

Доктринальною засадою християнства стає ідея Месії-Боголюдини (а не земного царя). У синоптичних Євангеліях (від Матвія, Марка, Луки) Ісуса описано як нащадка Давида (70 разів названо «Син Людський», «Син Давидів»), а весь його родовід виведено від патріарха Авраама («Син Авраамовий», див. Мт. 1:1–17). У такий спосіб відтворено старозавітну ідею про походження майбутнього Месії з «роду Давидового», «племені Юди». Натомість у Євангелії від Івана підкреслено божественне походження Ісуса, якого названо «Сином Божим», «споконвічним Логосом» (Ів. 1:14, 1:32–34, 1:49). Сам Ісус ідентифікував себе як такого, хто посланий «тільки для загиблих овець з дому Ізраїля» (Мт. 15:24), звідки висновують про специфіку тогочасного месіанства серед палестинських євреїв. Урочистий в’їзд Ісуса в м. Єрусалим на віслюку (як провіщали старозавітні пророки) та вітання натовпу («Осанна Синові Давидовому!», «Благословенний Той, Хто йде в Ім’я Господнє!») підкреслюють виповнення біблійних пророцтв про відновлення Ізраїльського царства. Сучасники Ісуса раділи «благословенному прийдешньому царству батька нашого Давида» (Мк. 11:10). Глузливий напис на титулусі розп'яття: «Ісус Христос — цар Юдейський» також вказує на месіанські сподівання юдеян, що їх пов’язували з постаттю Ісуса.

Згідно з християнською есхатологією, за першим об'явленням Христа як Месії настане час Другого пришестя, коли буде завершена визначена Богом Отцем місія — врятування всього людства.

Із поширенням християнства месіанізм набув виразного універсалістського характеру і водночас сприяв зародженню «національних месіанізмів» — уявлень про націю-месію, що відіграватиме виняткову роль в людській історії.

В інших релігіях

В ісламі відповідником є образ махді — останнього наступника Мухаммеда, покликаного відновити початкову чистоту віри перед кінцем часів. Найбільшого розвитку ця концепція набула в шиїзмі, де махді ідентифікують з останнім «прихованим імамом».

Суголосні уявлення про рятівників-месій відчитують у зороастризмі (Саош'янт), індуїзмі (див. Аватара), буддизмі (див. Майтрея), вірі Бахаї та інших релігіях.

Міфологему активно використовували різні сектантські рухи, а також неорелігії, низка засновників харизматичних культів оголошували себе божими посланцями та месіями.

Див. також Месіанізм, Месіанство.

Джерело

Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов.. 2-ге вид. Київ : Українське Біблійне Товариство, 2023. 1366 с.

Література

Klausner J. The Messianic Idea in Israel from Its Beginning to the Completion of the Mishnah. New York : The Macmillan Company, 1955. 544 р. URL: https://archive.org/details/messianicideaini013825mbp/page/254/mode/2up
Judaisms and their Messiahs at the Turn of the Christian Era / Ed. by J. Neusner, W. Green, E. Frerichs. New York; Cambridge : Cambridge University Press, 1987. 300 p. URL: https://archive.org/details/judaismstheirmes0000unse
Freedman D. N., Myers A. C., Beck A. B. Eerdmans Dictionary of the Bible. Michigan : W. B. Eerdmans, 2000. 1456 р.
Павленко П. Ю. Ісус Христос — постать історії. Біла Церква : Мустанг, 2002. 346 с.
Єврейська цивілізація. Оксфордський підручник з юдаїки : у 2 т. / Пер. з англ.; за ред. М. Ґудмена Київ : Дух і літера ; Дніпропетровськ : Центр «Ткума», 2012.
Goodman M. A. History of Judaism. Princeton: Princeton University Press, 2018. 624 р.

Автори ВУЕ

Покликання на цю статтю: Колодний А. М., Арістова А. В. Месія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Месія (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.07.2025