Благочестя

Благочестя. Худ. Корнеліс Круземан, 1823

Благоче́стя (калька з грец. εὐσέβεια — пошана, благоговіння, від грец. εὖ — добро, благо та грец. σέβω — шанувати, поклонятися) — релігійно поцінована чеснота — щира побожність, належне шанування Бога (богів) і ставлення до сакрального, сумлінне дотримання релігійних норм, заповідей, обрядовості.

Термін відомий з класичної античності. Початково позначав шанобливе ставлення до батьків, учителів, правителів; синівську слухняність і відданість. У релігійному аспекті — шанобливе, благоговійне ставлення до богів, храмів і вівтарів на їхню честь, вшанування спочилих предків. Термін згаданий у творах Есхіла, Емпедокла, Піндара, Софокла, Ксенофонта, Платона, Аристотеля та ін. В античній філософії благочестя осмислене як морально-етична чеснота, «чеснота душі».

У Біблії трапляється у різних контекстах: від синоніму побожності, богобоязливості, ретельного виконання Божих настанов до ідеалу праведного життя, діяльної доброчинності, любові до Бога і ближнього, а також дії Божої благодаті в людині, за якою — обітниця «життя майбутнього». Згадано, зокрема, про даремне, «примарне благочестя», міститься порада вірянам «вправлятися у благочесті». Розрізняють старозавітну й новозавітну семантику терміна.

Тема благочестя — одна з важливих у спадщині Отців церкви (Іринея Ліонського, Афанасія Великого, Аврелія Августина, Григорія Богослова, Івана Золотоустого та ін.). Благочестя розглянуто як вияв істинної віри, любові до Бога через виконання Його заповідей, ідеал людського буття. Розрізняють зовнішнє благочестя (обрядовірство, фарисейство) і справжнє, сповнене глибоким духовним змістом, прагненням до способу життя за євангельськими взірцями (турбота про ближнього, милосердя, смирення).

У сучасному моральному, пастирському, догматичному богослов’ї термін осмислюють у релігійному, історико-церковному, світоглядному, етичному, психологічному, педагогічному тощо аспектах:

релігійний принцип ставлення людини до Бога;
культура християнської свідомості та поведінки, виховання й самовиховання євангельських чеснот;
переконане сповідання церковних догматів;
подвиг служіння Богу;
шлях до богопізнання;
міра духовно-моральної сформованості особистості тощо.

Література

Олесницкий М. Нравственное богословие или христианское учение о нравственности. Киев : Типография Г. Т. Корчак-Новицкого, 1892. 289 с.
Обер Ж. М. Моральне богослов’я / Пер. з іт. о. М. І. Любачівського. 2-е вид., випр. Львів : Стрім, 1997. 295 с.
Шпідлік Т. Духовність християнського Сходу / Пер. з іт. М. Прокопович. Львів : Львівська богословська академія, 1999. 496 с.
Життя у Христі: моральна катехиза / Упоряд. о. С. Шевчук. Львів : Український Католицький Університет, 2004. 180 с.
Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов / Пер. Р. Турконяк. Київ : Українське Біблійне Товариство, 2020. 1172 с.