Бомбардувальник
Бомбардува́льник (фр. bombardier, від фр. bombe, італ. bómba, первісно — ядро, що дзинчить, бомба, з лат. bombus — дзинчання, гудіння, шум, від грец. βόμβος — гул, гуркіт) — бойовий літак, призначений для завдання ударів зброєю класу «повітря — поверхня»: авіаційними бомбами, авіаційними торпедами, ракетами повітряного базування.
Історична довідка
Уперше в бойових діях скидання уражаючих засобів (ручних гранат) на противника з літака було здійснене 01.11.1911 італійською авіацією в Лівії під час італійсько-турецької війни (1911–1912).
Подальшого розвитку тактика і техніка авіації бомбардувальної набули у ході Першої світової війни: були створені спеціалізовані літаки-бомбардувальники, відповідне озброєння (бомби різних калібрів, авіаційні торпеди) та бомбові приціли. Одномоторні літаки мали недостатню вантажопідйомність і дальність польоту, тому почали створювати дво- і багатомоторні бомбардувальники. В Італії тримоторні бомбардувальники випускала компанія «Капроні» (італ. «Caproni»). У Російській імперії випуск чотиримоторних бомбардувальників «Ілля Муромець» налагодив Російсько-Балтійський вагонний завод (рос. Русско-Балтийский вагонный завод). У Німеччині основними виробниками двомоторних бомбардувальників були компанії «Готаер Ваггонфабрік» (нім. «Gothaer Waggonfabrik») i «Флугцойгау Фрідріхсгафен» (нім. «Flugzeugbau Friedrichshafen»), а чотири- і п’ятимоторних — «Цеппелін — Штаакен» (нім. «Zeppelin — Staaken»). У Великій Британії двомоторні бомбардувальники випускала фірма «Гендлі Пейдж» (англ. «Handley Page»).
У роки Першої світової війни відбувся поділ бомбардувальників, як і виконуваних ними завдань, на стратегічні й тактичні. Стратегічні бомбардування полягають в ураженні стратегічних цілей, як правило, віддалених від фронту лінії: баз військових постачання, мостів, портів, авіаційних та військово-морських баз, заводів і міст. Їхня мета — знизити здатність противника вести війну, обмежуючи доступ до ресурсів (через пошкодження інфраструктури або скорочення промислового виробництва). Тактичні бомбардування спрямовані на протидію військовій активності противника і підтримку власних наступальних операцій. Зазвичай полягають в ураженні цілей, розташованих неподалік лінії фронту або безпосередньо на полі бою: скупчень військ, позицій артилерії, польових складів, прифронтових вузлів комунікацій, кораблів військових тощо.
Після Першої світової відбулось осмислення досвіду і побудова теоретичних засад застосування бомбардувальної авіації у майбутніх війнах. У 1920–1930-х були сформовані основні класи бомбардувальників — легкі (одно- або двомоторні), середні (двомоторні), важкі (як правило, чотиримоторні). Від початку 1930-х серед них виокремили підклас пікіруючих бомбардувальників — як правило, одномоторних. У зв’язку зі створенням авіаносців почався розвиток призначених для базування на таких кораблях одномоторних палубних бомбардувальників — пікіруючих і бомбардувальників-торпедоносців.
| Одномоторні легкі | |
| Велика Британія | «Фейрі Бетл» (англ. «Fairey Battle») |
| СРСР | Су-2 |
| Польща | «ПЗЛ.23 Карась» (пол. «PZL.23 Karaś») |
| Японія | «Міцубісі Кі-30», «Кавасакі Кі-32» |
| Одномоторні пікіруючі | |
| Німеччина | «Юнкерс Ju 87» (нім. «Junkers Ju 87») |
| Двомоторні легкі | |
| Велика Британія | «Бристоль Бленім» (англ. «Bristol Blenheim») |
| Франція | «Бреге Br.691» (фр. «Breguet Br.691»), «Поте P. 633» (фр. «Potez P. 633») |
| США | «Дуглас A-20» (англ. англ. «Douglas A-20») |
| СРСР | АНТ-40 (СБ), Пе-2 |
| Японія | «Кавасакі Кі-48» |
| Двомоторні середні | |
| Велика Британія | «Вікерс Веллінгтон» (англ. Vickers Wellington) |
| Франція | «Блок MB.210» (фр. «Bloch MB.210»), «Ліоре і Олів’є LeO.451» (фр. «Lioré et Olivier LeO.451») |
| США | «Норт Амерікен B-25 Мітчелл» (англ. «North American B-25 Mitchell»), «Мартін B-26 Марадер» (англ. «Martin B-26 Marauder») |
| СРСР | Іл-4 |
| Польща | ПЗЛ-37 (пол. PZL-37) |
| Німеччина | «Хайнкель He 111» (нім. «Heinkel He 111»), «Юнкерс Ju 87» (нім. «Junkers Ju 87») |
| Італія | «Фіат BR.20 Чиконья» (італ. «Fiat BR.20 Cicogna») |
| Японія | «Міцубісі G3M», «Міцубісі G4M», «Міцубісі Кі-21» |
| Тримоторні | |
| Італія | «Савоя — Маркетті SМ.79 Спарвієро» (італ. «Savoia — Marchetti SM.79 Sparviero» ), «КАНТ (Авіаційний та суднобудівний завод Трієста) Z.1007 Альціоне» (італ. «CANT (Cantieri Aeronautici e Navali Triestini) Z.1007 Alcione») |
| Чотиримоторні | |
| Велика Британія | «Шорт Стірлінг» (англ. «Short Stirling»), «Гендлі Пейдж Галіфакс» (англ. «Handley Page Halifax»), «Авро Ланкастер» (англ. Avro Lancaster) |
| США | «Боїнг B-17» (англ. «Boeing B-17»), «Боїнг B-29» (англ. «Boeing B 29»), «Консолідейтед B-24» (англ. «Consolidated B-24») |
| СРСР | ТБ-3, Пе-8 |
| Німеччина | «Фоке-Вульф FW 200» (нім. «Focke-Wulf FW 200») |
| Палубні пікіруючі | |
| Франція | «Луар-Ньєпор LN.401» (фр. «Loire Nieuport LN.401») |
| США | «Дуглас SBD» [ англ. «Douglas SBD» ], «Кертісс SB2C» (англ. «Curtiss SB2C») |
| Японія | «Аіті D3A», «Йокосука D4Y» |
| Палубні бомбардувальники-торпедоносці | |
| Велика Британія | «Фейрі Свордфіш» (англ. «Fairey Swordfish») |
| США | «Грумман ТBF (торпедоносець фірми «Грумман») Евенджер» (англ. «Grumman TBF Avenger») |
| Японія | «Накадзіма B5N», «Накадзіма B6N» |
У роки Другої світової війни бомбардувальна авіація набула подальшого розвитку, утвердивши свій статус як один з основних родів бойової авіації. Водночас завдання нанесення бомбових ударів по цілях на полі бою і в найближчому тилу противника частково виконували інші роди авіації — авіація штурмова (СРСР — Іл-2) та винищувально-бомбардувальна [Німеччина — «Фоке-Вульф FW 190F», Фоке-Вульф FW 190G» (нім. «Focke-Wulf FW 190F», «Focke-Wulf FW 190G»), «Мессершмітт Me 210» і «Мессершмітт Me 410 (нім. «Messerschmitt Me 210» і «Messerschmitt Me 210»); Сполучені Штати Америки — «Репаблік P-47 Тандерболт» (англ. «Republic P-47 Thunderbolt»), «Норт Амерікен P 51 Мустанг» (англ. «North American P 51 Mustang»); Велика Британія — «Гокер тайфун» (англ. «Hawker Typhoon»)]. Наприкінці Другої світової війни були сконструйовані перші реактивні бомбардувальники (Німеччина — «Арадо Аr 234 Блітц» (нім. «Arado Ar 234 Blitz»).
Поява ядерної зброї та перше її застосування США у війні проти Японії (бомбардування міст Хіросіми 06.08.1945 та Нагасакі 09.08.1945) призвело до підвищення статусу важкої бомбардувальної авіації як єдиного на той час носія такої зброї. Першими носіями ядерної зброї у США виступили важкі поршневі бомбардувальники «Боїнг B-29» (англ. «Boeing B-29»), «Конвер B-36» (англ. «Convair B-36»), в СРСР — Ту-4 (безліцензійна копія американського В-29). На початку 1950-х відбувся остаточний перехід від поршневих бомбардувальників до турбореактивних (як стратегічних, так і тактичних). Певним винятком став радянський Ту-95 (1952) — єдиний серійний бомбардувальник із турбогвинтовими двигунами. Підвищення льотних характеристик бомбардувальників призвело до зменшення ролі оборонного гарматно-стрілецького озброєння — вже у 1950-х у Великій Британії від нього повністю відмовились (в СРСР і США на стратегічних бомбардувальниках таке озброєння зберігалось до 1980-х). Натомість із розвитком радіолокації, зенітно-ракетних комплексів (ЗРК) і керованих ракет класу «повітря — повітря» ключова роль в системі самооборони бомбардувальників переходить до комплексів радіоелектронної боротьби (РЕБ).
Засобом, що полегшував долання протиповітряної оборони противника, стало введення у склад озброєння стратегічних бомбардувальників далекобійних ракет класу «повітря — поверхня» (ракет крилатих та аеробалістичних) із ядерними боєголовками, які запускались без входу в зону ураження ворожих ЗРК. Іще одним способом підвищення ймовірності виконання бойового завдання стало створення надзвукових бомбардувальників. Першим із них став американський «Конвер B-58» (англ. «Convair B-58»; 1956).
Із розвитком ракетної техніки і появою ракет міжконтинентальних балістичних (МБР) бомбардувальна авіація на початку 1960-х втратила монополію носія ядерної зброї. Однак і зараз вона лишається важливою складовою класичної «стратегічної тріади» носіїв ядерної зброї: МБР, стратегічні бомбардувальники, атомні човни підводні з ракетами балістичними.
Перехід від поршневих бомбардувальників до реактивних не обмежився заміною двигунів, а супроводжувався суттєвим ускладненням технології виробництва. У поєднанні з розширенням і ускладненням бортового обладнання (навігаційно-прицільні системи, комплекси РЕБ тощо) це призвело до значного здорожчання бомбардувальників. Тому кількість країн, спроможних проєктувати і виготовляти такі літаки, почала скорочуватись, зменшилась і частка бомбардувальників у повітряних силах більшості країн. Ударні функції значною мірою почали переходити до винищувачів-бомбардувальників (багатоцільових винищувачів). У палубній авіації клас бомбардувальників трансформувався у клас палубних штурмовиків.
| Двомоторні тактичні | |
| США | «Мартін B-57» (англ. «Martin B-57; копія Canberra») |
| Велика Британія | «Інгліш Електрік Канберра» (англ. «English Electric Canberra») |
| Франція | «СНКАСО (Національне товариство аеронавігаційних конструкцій Південного Заходу) SO-4050 Вотур II Б» [ фр. SNCASO (Société nationale des constructions aéronautiques du Sud-Ouest) SO-4050 Vautour II В» ] |
| СРСР | Іл-28, Як-28Б |
| КНР | «Харбін H-5» (копія Іл-28) |
| Двомоторні середні стратегічні | |
| Франція | «Міраж IV» (фр. «AMD Mirage IV») |
| СРСР | Ту-16, Ту-22 |
| КНР | «Сіань Н-6» (копія Ту-16) |
| Багатомоторні середні стратегічні | |
| США | «Боїнг B-47» (англ. «Boeing B-47»), «Конвер B-58» (англ. «Convair B-58») |
| Велика Британія | «Вікерс Велієнт» (англ. «Vickers Valiant»), «Хендлі Пейдж Віктор» (англ. «Handley Page Victor»), «Авро Вулкан» (англ. «Avro Vulcan») |
| Багатомоторні важкі стратегічні | |
| США | «Боїнг B-52» (англ. «Boeing B-52») |
| СРСР | М-4, 3М, Ту-95 |
У 1970–1980-х частка бомбардувальників у світовому парку бойових літаків знижувалась надалі, насамперед тактичних. На той час на озброєння був узятий лише один новий літак цього класу — радянський Су-24 (1970). У США відповідний йому за характеристиками і призначенням літак «Дженерал Дайнамікс F-111» (англ. «General Dynamics F-111»; 1964) формально належав до класу тактичних винищувачів. Характерною рисою обох літаків стало застосування крила змінної геометрії.
У США і СРСР продовжувалась розробка важких чотиримоторних стратегічних бомбардувальників — відповідно, «Роквелл B-1 Лансер» (англ. «Rockwell B-1 Lancer»; 1974) і Ту-160 (1981). Крім того, в СРСР створили двомоторний середній стратегічний бомбардувальник Ту-22М (1969). Усі три літаки були надзвуковими і мали крило змінної геометрії.
Революційним кроком у розвитку бомбардувальної авіації стало створення у США літака «Нортроп B-2 Спіріт» (англ. «Northrop B-2 Spirit»; 1989) — чотиримоторного важкого стратегічного бомбардувальника, у якому вперше серед літаків цього класу комплексно застосовано технологію зниження радіолокаційної та теплової помітності — стелс-технологію (англ. stealth technology, від англ. by stealth — потаємно, непомітно).
У 21 столітті розробку нових бомбардувальників здійснюють у трьох країнах: США, Російській Федерації (РФ) та Китаї (КНР). У США від 2023 випробовується стратегічний бомбардувальник «Нортроп Грумман B-21 Рейдер» (англ. «Northrop Grumman B-21 Raider»), де використаний досвід створення і експлуатації B-2. У РФ 2008 розпочалось виробництво літака Су-34 (його проєктування стартувало ще 1986) — двомоторного тактичного бомбардувальника (іноді класифікується як винищувач-бомбардувальник), призначеного для заміни Су-24. Від 2009 триває проєктування нового стратегічного бомбардувальника за програмою ПАК ДА (Перспективний авіаційний комплекс дальньої авіації; станом на 2025 випробування прототипу цього літака не почали). У Китаї від початку 21 століття проєктують стратегічний бомбардувальник «H-20» (концептуально схожий із американським B-2; 2024 було оголошено про очікувані випробування).
Бомбардувальники в Україні
У роки Першої світової війни на території України були дислоковані російські бомбардувальники «Ілля Муромець». Кілька таких літаків у 1917–1918 були на озброєнні військової авіації Української Народної Республіки і Української Держави.
За часів СРСР на території України дислокували частини радянської бомбардувальної авіації. 1940–1941 на Харківському авіаційному заводі випускали бомбардувальники Су-2.
Після відновлення державної незалежності України та формування Збройних сил України до їхнього складу увійшли частини колишньої авіації, озброєні важкими (Ту-95МС і Ту-160) й середніми (Ту-16К, Ту-22К, Ту-22М2 і Ту-22М3) стратегічними і тактичними (Су-24 і Су-24М) бомбардувальниками. 1993 були списані застарілі Ту-16К, 1996 — Ту-22К. 1999–2000 частину Ту-95МС і Ту-160 передали РФ в рахунок боргів за енергоносії, решта літаків цих типів були знищені. Ту-22М3 експлуатували до 2002, а до 2006 утилізували. На озброєнні лишились тільки Су-24М; від 2014 беруть участь у російсько-українській війні (антитерористичній операції на Сході України, від 2022 — у відбитті широкомасштабного вторгнення військ РФ).
Література
- Taylor M. J. H. Jane's Encyclopedia of Aviation. New York : Portland House, 1993. 964 p.
- Chant Сhr. Bomber. Eine illustrierte Geschichte der Bomber von 1914 bis heute. Wien : Tosa, 2001. 176 p.
- Харук А. Сучасні бойові літаки. Ілюстрована енциклопедія. Київ : РАЦІО, 2024. 240 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Харук А. І. Бомбардувальник // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бомбардувальник (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 19.02.2025
