Берлінські житлові масиви доби модернізму
Берлі́нські житло́ві маси́ви доби́ модерні́зму (англ. Berlin Modernism Housing Estates, нім. Siedlungen der Berliner Moderne) — житлові комплекси м. Берліна, збудовані 1910–1933, пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (з 2008), Німеччина.
|
Берлінські житлові масиви доби модернізму | |
|---|---|
| Країна | Німеччина |
| Місце розташування | Берлін |
| Площа | 88,1 га; буферна зона 258,5 га. |
| Рік внесення | 2008 |
| Критерії | (ii)(iv) |
Історична довідка
Після закінчення Першої світової війни до захоплення влади націонал-соціалістами (1933) місто Берлін перетворилося на центр сучасного мистецтва. У 1920 навколишні передмістя і громади було об’єднано та утворено Великий Берлін, який став одним із найбільш густонаселених міст світу. У місті на площі 878 км² мешкало 3,86 млн осіб. Це зумовлювало потребу у збільшенні житлово-цивільного будівництва. Щоб вирішити проблему великої нестачі житла, по всьому Берліну будували нові житлові масиви.
Більшість тогочасних житлових комплексів зведено під керівництвом архітектора М. Вагнера (1885, тепер РФ — 1957, США), який працював головним інспектором з містобудування м. Берліна (1926–1933).
Проєкти нового житла викликали багато суперечок, але згодом стали взірцем для будівництва соціального житла в Німеччині та за кордоном.
Житлові комплекси доби модернізму збереглись у майже автентичному вигляді. Вони перебували під захистом Закону про охорону пам’яток НДР (1975) і Закону про збереження пам’яток у Західному Берліні (1977) тощо. Належний захист забезпечується чинним законодавством, насамперед Берлінським законом про збереження історичних місць і пам’яток (1995).
Берлінські житлові масиви доби модернізму 07.07.2008 було включено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під № 1239. У жовтні 2021 було подано заявку на розширення сьомим об’єктом — Лісовим поселенням Целендорф (нім. Waldsiedlung Zehlendorf; 1926–1931, архітектор Б. Таут).
Характеристика
Об’єкти було відібрано з низки житлових масивів на основі їхньої історичної, архітектурної, мистецької та соціальної значущості та того факту, що через своє розташування вони незначно постраждали під час Другої світової війни.
Площа — 88,1 га, буферна зона — 258,5 га.
У складі пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — шість масивів житлової забудови у різних районах м. Берліна:
Фалькенберг місто-сад (нім. Gartenstadt Falkenberg) — приклад житлового масиву, де приділено увагу не лише забудові, а й зеленим насадженням. Споруджений в 1913–1916. Автори проєкту — архітектор Б. Таут (1880, тепер Німеччина — 1938, тепер Туреччина) та ландшафтний архітектор Л. Лессер (1869, Німеччина — 1957, Швеція). Площа — 4,4 га.
Б. Таут планував збудувати житло для 7 500 осіб — приблизно 1 500 помешкань, але будівництво перервано подіями Першої світової війни. Побудовано лише 2 черги: 34 помешкання у 1913 (на вулиці Акацієнгоф) та 94 у 1914–1915. Особливістю є різнокольорові фасади будинків. Л. Лессер посадив рослинність уздовж вулиць, що підкреслювало просторові ефекти. Кожне житло має сад площею 135–600 м². Приватні сади розташовані частково позаду будинків і частково перед ними.
Будинки відреставровані 1991 зі збереженням автентичного вигляду та розпланування.
Комплекс Шиллерпарк (нім. Siedlung Schillerpark) споруджувався у три черги будівництва 1924–1930. Плануванням займались архітектори Б. Таут, Г. Гоффманн, проєктуванням саду — В. Россоу. Площа — 4,6 га.
Це був перший сучасний житловий масив із плоскими дахами будинків у м. Берліні. Б. Таут проєктував під впливом навчальної поїздки до Нідерландів, зокрема під враженням від цегляних будинків м. Амстердама (у народі називають «Голландський квартал»). До 1930 побудовано 303 квартири. Обов’язковим елементом були зелені насадження. Будинки реставровано у 1991.
Житловий масив Бріц (нім. Großsiedlung Britz), поселення Підкова (Hufeisensiedlung) — найбільший об’єкт будівництва громадського житла середини 1920-х, побудований за підтримки профспілок і кооперативів. Архітектори — Б. Таут, М. Вагнер (1885, тепер Німеччина — 1957, тепер США). Площа — 37,1 га. Побудовано 1964 квартири, з них 679 одноквартирних будинків і 1285 квартир. Споруджували 1925–1930. Архітектори саду — Л Мігге (1881, тепер Польща — 1935, Німеччина) проєктував, а О. Ваглер (1881–1954; Німеччина) втілив у життя.
У цьому проєкті Б. Таут реалізував своє бачення відкритого міського дизайну з великою кількістю рослинності, з сучасними та раціональними формами. На центральній ділянці розташований став, навколо нього розмістили 350-метрову триповерхову будівлю у формі підкови. У головному символі — підкові очевидна інтеграція архітектури й топографії.
Під час Другої світової війни комплекс зазнав мінімальних пошкоджень. З 1984 розпочато реконструкцію з акцентом на збереження архітектури.
Вайсе Штадт, Біле місто (нім. Weiße Stadt) — велике поселення з відкритою внутрішньою структурою, що складається з периферійних і рядових будівель і зелених зон, які перетікають одна в одну. Площа — 14,4 га. Кількість квартир — 1 268. Проєктували архітектори В. Бюнінг (1881–1958; Німеччина), Б. Арендс (1878, тепер Німеччина — 1948, тепер ПАР) і О. Р. Зальвісберг (1882–1940; Швейцарія), споруджували у період 1929–1931.
«Біле місто» після 1930 стало символом сучасного житлового будівництва. Воно мало власну інфраструктуру, яка була надзвичайно доброю для того часу. Унікальною була наявність 24 магазинів, дитячого садка, лікарні, кафе, аптеки, двох пралень, що підкреслювало соціальні стандарти житлового масиву.
Л. Лессер розробив сад для комунального використання, що відповідав вимогам нового стилю забудови. Спроєктував озеленені житлові двори з пішохідними та під’їзними доріжками, місцями для відпочинку, дитячими майданчиками тощо. Проведена реконструкція у 1949–1954.
Велике поселення Сіменсштадт (нім. Großsiedlung Siemensstadt) — житловий масив, що споруджувався 1929–1931 поблизу заводу «Сіменс» (нім. Siemens). Над плануванням працювала група архітекторів під керівництвом М. Вагнера. Архітектор ландшафту — Л. Мігге (1881, Польща — 1935, Німеччина). Основною метою садового дизайну було створення суцільних зелених насаджень та інтеграція існуючих дерев. Площа — 19,3 га. Кількість квартир — 1370.
Від свого створення поселення Сіменсштадт мало репутацію масштабної архітектурної виставки. М. Вагнер дав можливість кожному архітектору реалізувати свою індивідуальну інтерпретацію нового стилю соціальної забудови в умовах великого міста. У маєтку представлені зразки всього діапазону нового будівельного стилю, від функціоналізму В. Гропіуса до просторового мистецтва Г. Шаруна та багатства органічних форм у творчості Г. Герінга (1882–1958; Німеччина).
Будинки зазнали значних пошкоджень під час Другої світової війни. Від 1950 розпочалась поступова реставрація.
Житлове містечко імені Карла Легіна (нім. Wohnstadt Carl Legien) — найбільший міський компактний житловий комплекс м. Берліна. Споруджувався 1928–1930. Архітектори — Б. Таут і Ф. Гіллінгер (1895, тепер Румунія — 1973, США). У зв’язку із світовою кризою економічною виконано дві черги із чотирьох. Назване на честь першого голови Генеральної конфедерації німецьких профспілок К. Легіна (1861, тепер Польща — 1920, Німеччина). Площа — 8,4 га. Кількість квартир — 1149. Реалізоване «Некомерційною садибно-будівельною акціонерною корпорацією» («Gemeinnützige Heimstätten-, Spar- und Bau-Aktiengesellschaft», GEHAG) у рамках програми будівництва соціального житла у Веймарській Республіці.
Структура території, на якій мав будуватись комплекс, була визначена планом 1862, тому архітектори повинні були адаптуватись. Прямокутну ділянку розділили на 6 житлових дворів із вузькими дорогами, а центром стали садові дворики. Завдяки використанню різних кольорів для оздоблення будинків був досягнутий ефект розширення площі.
З 1995 у рамках реконструкції фасадів було оновлено типові кольори окремих житлових дворів. У 2005 завершено відбудову, інтер’єр однієї квартири відновлено в оригінальному вигляді.
Значення
Берлінські житлові масиви доби модернізму є прикладом руху за будівельну реформу, яка сприяла покращенню житла та поліпшенню умов життя для людей з низькими доходами завдяки новим підходам до містобудування, архітектури та ландшафтного дизайну. Житлові комплекси — виняткові зразки нових типів міського житла. Вони вирізняються новаторськими проєктними рішеннями, а також технічними та естетичними інноваціями. Ці проєкти вплинули на розвиток житлового будівництва в усьому світі.
Джерело
- Berlin Modernism Housing Estates // UNESCO World Heritage Convention. URL: https://whc.unesco.org/en/list/1239
Література
- Berlin Modernism Housing Estates: Inscription on the UNESCO World Heritage List. Berlin : Braun, 2009. 284 p.
- Housing Estates in the Berlin Modern Style / Ed. by J. Haspel, A. Jaeggi. 2nd ed. München : Deutscher Kunstverlag (DKV), 2012. 102 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гаврилишина Н. А. Берлінські житлові масиви доби модернізму // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Берлінські житлові масиви доби модернізму (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.06.2023
