Троянська війна (міфологія)
Троя́нська війна́ (грец. Τρωικός πόλεμος) — легендарний збройний конфлікт на північному заході Малої Азії, війна ахейців проти троянців; датована у давньогрецьких джерелах початком 12 ст. до н. е. Одна з ключових подій у давньогрецькій міфології та популярний античний сюжет у європейській культурі.
Зміст
У міфології
Передумови війни
Про цю подію писали поети Гомер, Вергілій, Овідій, Гай Юлій Гігін (бл. 64 до н. е. — 17 н. е.), драматурги Есхіл, Софокл та Евріпід, географ Павсаній та ін.
Згідно з давньогрецькими міфами, богиня Гея якось поскаржилася громовержцю Зевсу на перенаселеність землі людьми, від чого вона дуже страждала. Той почав плести інтриги, щоб згубити людське плем’я.
Переказано, що герой Тіндарей, вигнаний зі свого царства, після тривалих поневірянь повернувся до Спарти разом із дружиною Ледою (донькою Фестія, царя Етолії) і став там правити. Подружжя мало чотирьох дітей: Єлена та Полідевк були дітьми Леди й Зевса, а Клітемнестра та Кастор — Леди і Тіндарея.
За міфом, жодна зі смертних жінок не могла зрівнятися вродою з Єленою. Цар Аттики й відомий герой Тесей, зачарований Єленою, викрав її у Тіндарея, проте брати звільнили і повернули сестру додому. Руки Єлени добивалися 80 женихів. Хитромудрий Одіссей, цар Ітаки, порадив Тіндарею пристати на те, щоб Єлена сама обрала собі чоловіка, а всі претенденти заприсяглися б ніколи не повертати зброю проти її обранця, натомість допомогти йому в разі біди. Усі женихи дали таку клятву, а Єлена обрала з-поміж них Менелая, сина Атрея. Брат Менелая, Агамемнон, одружився з її сестрою Клітемнестрою. Після смерті Тіндарея Менелай став царем Спарти, тоді як Агамемном здобув владу в Мікенах.
Міф оповідає, що на інше весілля — героя Пелея та нереїди Фетіди з’явилися всі олімпійські боги, крім богині розбрату Еріди. Та, не отримавши запрошення, замислила пересварити бенкетувальників і підкинула золоте яблуко Гесперид із написом: «Найпрекраснішій». Засперечалися богині Гера, Афіна Паллада та Афродіта, хто з них найвродливіша, та попросили Зевса їх розсудити. Зевс передав право суду Парісу, сину царя Троади Пріама. Паріс визнав перевагу Афродіти, яка пообіцяла йому кохання найвродливішої жінки світу — Єлени, дружини Менелая.
Паріс повернувся в Трою, яку описано як наймогутнішу столицю Азії (її цар Пріам разом із другою дружиною Гекубою «мали 50 доньок і 50 синів», найсильнішим з яких був Гектор). Сестра Паріса Кассандра віщувала біду, але їй не йняли віри.
Минув час. Паріс разом із Енеєм припливли у Спарту. Менелай привітно зустрів гостей, проте змушений був терміново відплисти на о. Кріт. Афродіта закохала Єлену в Паріса, обидвоє поспішили в Трою, прихопивши скарби Менелая.
Викрадення Єлени стало найближчим приводом для оголошення ахейцями війни троянцям.
Підготовка й початок війни
Задля помсти кривднику Менелай та його брат Агамемнон звернулися до грецьких царів, колишніх женихів Єлени, і схилили їх до участі у поході на троянців.
Керівником експедиції було визнано Агамемнона; після нього привілейоване становище у війську посіли Менелай, два Аякси (син Теламона з Саламіна та син Оілея з Локріди), Тевкр (зведений брат Аякса Великого), Нестор (цар Пілоса) разом із синами Фразімедом і Антілохом, Діомед (цар Аргоса), Ідоменей (онук Міноса, цар Кріту), Філоктет із Фтіотіди, Паламед (син царя о. Євбеї), афінський цар Менесфей. Усі охоче погодилися взяти участь у війні, крім Одіссея, який спробував ухилитися, вдавши божевільного, проте був викритий.
Німфа Фетіда, знаючи, що її син Ахіллес не повернеться з Трої, намагалася заховати його у царя Лікомеда на о. Скіросі. Проте Одіссей викрив обман, і Ахіллес разом із другом Патроклом приєдналися до війська.
Армія зі 100 тис. воїнів і 1186 кораблів, зібралася в Авлідській гавані (у протоці, що відокремлює Евбею від Греції).
Після ритуального жертвопринесення флот ахейців досяг Азії, проте греки помилково висадилися у Мізії (північно-західна частина півострова). Там відбулася перша битва, цар Мізії Телеф зазнав тяжкого поранення від Ахіллеса, а його військо було розбите.
Проте буря віднесла грецький флот назад до Авліди. Агамемнон, який образив богиню Артеміду, мусив задля дарування ходового вітру погодитися віддати їй у жертву свою доньку Іфігенію. До Греції прибув Телеф, який вказав ахейцям морський шлях і був зцілений Ахіллесом.
9 років війни
Греки вдруге відпливли з Авліди й попрямували до Трої. Висадка у Троаді закінчилася благополучно лише після того, як Ахіллес убив царя троянського міста Колона, що прийшов на допомогу троянцям. Протесілай (цар Філаки) першим з-поміж ахейців, що висадилися на берег, був убитий Гектором.
Коли грецьке військо стало табором на Троянській рівнині, Одіссей і Менелай вирушили до міста для переговорів про видачу Єлени та примирення сторін. Попри бажання самої Єлени та пораду одного з троянських вождів Антенора завершити справу миром, троянці відмовили ахейцям. Троянці, якими командував Гектор, не наважувалися дати вирішальний бій переважаючому війську ахейців. Під час сутичок Ахіллес убив синів Пріама — Троїла та Полідора, і полонив Лікаона. Проте ахейці не могли взяти добре укріплене місто й подолати опір захисників. Три штурми троянці відбили; греки, своєю чергою, спустошували околиці та заради провіанту вчиняли (на чолі з Ахіллесом) походи на сусідні міста й острови.
Згідно з переказом, греки захопили острови Тенедос та Лесбос та убили їх царів. У Фівах Плакійських (Мізія) Ахіллес убив царя Етіона (батька Андромахи, дружини Гектора) і сімох його синів. Забрали в полон жінок, розділили між вождями юних полонянок (зокрема Брісеїда, донька Аполлонового жерця Бріса, стала бранкою Ахіллеса).
Останній рік війни
Про події десятого року Троянської війни (упродовж 91-го дня) оповідається в «Iліаді» Гомера і трагедіях Есхіла, Софокла та Евріпіда.
Жрець Аполлона Хріс прийшов у грецький стан, щоб викупити полонену доньку Хрісеїду, яка дісталася в рабині Агамемнону. Після грубої відмови, він звернувся з благанням про помсту до Аполлона, який наслав на військо греків моровицю. На народних зборах ахейців, скликаних Ахіллесом на 10-й день мору, віщун Калхант оголосив, що умилостивити бога можна тільки поверненням Хрісеїди батькові без викупу. Агамемнон поступився цим вимогам, проте, щоб компенсувати собі втрату, відібрав у Ахіллеса (якого вважав ініціатором інтриги) його улюблену рабиню Брісеїду.
Розгніваного Ахіллеса зупинила від замаху Афіна. Тоді герой попросив свою матір Фетіду намовити Зевса, щоб греки зазнавали поразок від троянців доти, доки Агамемнон не відшкодує Ахіллесові за кривду. Хрісеїду повернули батькові, мор припинився.
За наказом Агамемнона греки вирушили берегом р. Скамандр до міста, на рівнині перед яким вишикувалися троянці. Війська стояли одне навпроти одного та замість битви дійшли угоди: Паріс запропонував закінчити розбрат двобоєм із царем Менелаєм з умовою, щоби переможцю дісталися і Єлена, й викрадені у Менелая скарби. У бою Паріс зазнав поразки і тільки завдяки втручанню Афродіти уникнув смерті.
Агамемнон наполягав на виконанні укладеного договору, проте троянець Пандар, прославлений як влучний лучник, порушив перемир’я, поранивши стрілою Менелая (його вилікував син Асклепія Махаон). Після цього розпочалася кривава битва, під час якої загинуло багато героїв. Сина евбейського царя Елефенора вбив троянець Агенор (син Антенора). Під час битви син Тідея Діомед, керований Афіною, здійснив чудеса хоробрості, убив Пандара, поранив Енея і навіть Афродіту та Ареса, які підтримували троянців. Менелай убив царя Пафлагонії Пілемена, тоді як онук Беллерофонта Сарпедон (із Лікії) убив царя Родоса Тліполема, сина Геракла. Діомед мав намір вступити в єдиноборство з лікійцем Главком, проте впізнав у ньому старовинного гостя та друга — супротивники розійшлися, обмінявшись зброєю.
Після прощання із дружиною й сином у битву через Скейські ворота повернувся Гектор. Відбувся його безрезультатний поєдинок із Аяксом Теламонідом.
Під час укладеного сторонами перемир’я було поховано загиблих, а греки, оточили свій табір ровом і валом.
Ахейці відмовилися прийняти викуп за Єлену. Вранці битва відновилася, проте Зевс заборонив богам Олімпу брати в ній участь і визначив, що вона повинна закінчитися поразкою греків. У битві Тевкр убив Горгіфіона, сина Пріама, проте троянці відтіснили греків до самого валу.
Наступної ночі Агамемнон уже задумався про втечу від стін Трої. За порадою царя Пілоса Нестора спробував примиритися з Ахіллесом, однак марно.
Фракійський цар Рес прийшов на допомогу Трої, отаборився на березі. Зраджений шпигуном, став жертвою Діомеда з Одіссеєм, які вночі убили Реса і 12 його воїнів.
Наступного дня Агамемнон відтіснив троянців до міських стін, убивши двох синів Пріама (Ісу й Антіфа) та інших, але він сам, Діомед, Одіссей, Махаон і Евріпіл через отримані рани покинули битву; греки відступили за стіни табору, на який напали троянці. Ахейці мужньо чинили опір, Менесфей захищав ворота, проте Гектор розбив їх, і натовп троянців увірвався до грецького табору. Ахейці побігли до своїх кораблів.
Грецькі герої, очолювані двома Аяксами та царем Кріту Ідоменеєм, ще раз успішно відтіснили троянців. Гіпнос на прохання Гери приспав Зевса, і бог Посейдон зміг допомогти грекам. Було вбито царя Асія з Троади, Аякс Теламонід ударом каменю звалив Гектора на землю (проте троянець незабаром знову з’явився на полі битви, сповнений сил, які за наказом Зевса вселив у нього Аполлон). Невдовзі Зевс прокинувся, і Посейдон змушений був залишити греків напризволяще; вони знову відступили до кораблів, які Аякс марно намагався захистити від нападу ворогів. Троянці атакували: Агенор убив Клонія (вождя беотійців), а життя Медонта (зведений брат Аякса Малого) обірвав Еней.
Коли передній корабель Протесілая охопило полум’я, Ахіллес уступив проханням свого улюбленця Патрокла та спорядив його на битву, передавши власну зброю. Троянці, певні, що перед ними — сам Ахіллес, втікали; Патрокл переслідував їх до міських стін та вбив при цьому безліч ворогів. Зрештою Гектор за сприяння Аполлона убив самого Патрокла, зброя Ахіллеса дісталася переможцю. У боротьбі за тіло Патрокла загинули воїни з обох сторін.
Подвиги Ахіллеса
Ахіллес, пригнічений особистим горем, розкаявся у своєму гніві, примирився з царем Агамемноном і забрав Брісеїду. У нових блискучих обладунках, виготовлених для нього богом Гефестом, він знову вступив у битву з троянцями. Одні боги стали на бік ахейців, інші — на бік їхніх суперників. Багато троянців загинули, Енея врятував Посейдон, а Гектора — Аполлон. Ахіллесу довелося вступити в конфлікт із Ксанфом, богом ріки Скамандр, і Сімоїсом, богом струмка. Троянці відійшли у місто. Під стінами Трої Ахіллес вбив у двобої Гектора, прив’язав його тіло до колісниці та помчав у табір.
Поховання Патрокла; святкування влаштованих на його честь похоронних ігор; повернення тіла Гектора Пріамові та поховання головного захисника Трої (задля цього встановлено 12-денне перемир’я) — події, якими закінчується «Іліада».
Невдовзі після смерті Гектора на допомогу троянцям прийшли 13 амазонок, у битві загинула від руки Ахіллеса їхня цариця Пенфесілея. Потім троянців підтримало військо ефіопів. Їхній цар Мемнон (син богині зорі Еос) хоробро бився і вбив друга Ахіллеса Антілоха (сина Нестора). Розгніваний Ахіллес убив Мемнона в поєдинку.
Незабаром Ахіллес під час спроби пробитися до міста через Скейські ворота (пізніша версія — під час одруження з троянською царівною Поліксеною в храмі Аполлона Фімбрейського) загинув від стріли Паріса. Стріла була скерована Аполлоном у п’ятку героя — його єдине вразливе місце. Захищаючи тіло Ахіллеса, Аякс Старший убив Главка з Лікії. Після похорону сина, якого оплакували 17 днів, Фетіда запропонувала віддати його зброю в нагороду найдостойнішому з грецьких героїв: обранцем завдяки втручанню Афіни став Одіссей. Обурений таким рішенням, Аякс Теламонід кинувся на меч.
Ці втрати з боку греків «урівноважили» негаразди, що спіткали троянців. Пріамід Гелен, бранець грецького війська, обмовився, що Троя впаде лише в тому разі, якщо будуть привезені стріли Геракла з о. Лемноса, а з о. Скіроса прибуде юний син Ахіллеса Неоптолем. Спеціально споряджені посланці привезли зброю та юнака.
Мізієць Євріпіл (син Телефа) прибув на допомогу троянцям, убив у бою лікаря Махаона та вождя беотійців Пенелея, але загинув від руки Неоптолема. Філоктет, друг Геракла, смертельно поранив Паріса. Перша дружина царевича, Енона, відмовилася лікувати його, і Паріс помер у горах. На Єлені одружився Деїфоб, брат Паріса.
Троянський кінь
Діомед і Одіссей зуміли викрасти з троянського храму Афіни паладій (дерев’яне зображення богині), проте це не допомогло взяти місто. Греки вдалися до хитрощів. Про це оповів Вергілій у поемі «Енеїда».
За порадою Афіни (варіант — Одіссея) Епей збудував гігантського дерев’яного коня, всередині якого заховалися найхоробріші з греків (Одіссей, Філоктет, Менелай, Ідоменей, Діомед, Аякс Оілід, Меріон, Сфеней із Аргоса, син Тесея Акамант, Фоант із Етолії, Фрасімед, Епей, Неоптолем). Решта греків спалили свій табір і вдали, що залишили берега Троади. Кораблі, проте, стали на якір по той бік о. Тенедоса в очікуванні.
Троянці, знайшовши коня, перебували у сумнівах, що з ним вдіяти. Родич Одіссея Сінон підступно розповів троянцям, що він нібито ховається від греків, які, за злим наміром Одіссея, хотіли принести його в жертву, а коня спорудили для того, щоб умилостивити Афіну за викрадення паладія. Додав, що спроба знищити коня принесе Трої загибель, натомість переміщення його в місто на акрополь — перемогу Азії.
Трагічну долю жерця Лаокоона, який задля блага Трої радив зруйнувати коня (його з синами задушили дві змії, наслані Афіною), троянці сприйняли як помсту богів за недовіру словам Сінона. Щоб провезти коня в місто зробили пролом у стіні (міська брама виявилася завузькою). Помістили троянського коня (відтоді — символ підступності) в акрополі, присвятили його Афіні. Вночі Сінон випустив греків із засідки всередині коня, а ті вогнями дали знак грецькому флоту про успішне виконання хитрого плану.
Кораблі повернулися від о. Тенедоса, ахейці захопили Трою. Мешканців перебили або забрали в рабство, місто було розгромлене й спалене. Менелай убив Деїфоба і звільнив Єлену. Неоптолем убив Агенора та самого Пріама біля вівтаря Зевса. Діомед убив Кореба, нареченого Кассандри. Немовля Астіанакта, сина Гектора, переможці скинули з вежі.
Енею із батьком та сином вдалося утекти. Цариця Гекуба невдовзі померла. З представників царського дому залишилися живими лише Гелен, Кассандра, три сестри Пріама та вдова Гектора Андромаха (як рабиня й наложниця дісталася Неоптолему). Антенора греки помилували. Сини Тесея, Акамант та Демофонт, звільнили з полону свою бабусю Ефру (яка була служницею в Єлени). Лаодіку (доньку Пріама) поглинула земля. Поліксену принесли в жертву на могилі Ахіллеса.
Богиня Афіна була розгнівана вчинком Аякса, який під час взяття міста зґвалтував у її храмі Кассандру. Агамемнон, вражений вродою Кассандри, забажав відібрати її в Аякса і звинуватив того у святотатстві. Аякс утік, а Кассандра при розподілі здобичі стала бранкою Агамемнона.
Повернення греків
Військо ахейців відпливло додому двома партіями. Багато героїв благополучно досягли своїх домівок, дехто (зокрема Аякс Оілід) загинув у дорозі. Агамемнон одразу після прибуття до рідного дому разом із Кассандрою був убитий дружиною Клітемнестрою та її коханцем. Неоптолема убив Орест, син Агамемнона.
Менелай та Одіссей повернулися на батьківщину після багаторічних мандрівок (8 і 10 років відповідно) різними землями та морем. Калхант, Подалірій із Трікки (лікар і брат Махаона), Амфілох із Аргоса та ін. заснували поселення в Малій Азії; тоді як інші — у Лівії та на Кіпрі.
Зв’язок з історією та культурою
Стародавні греки не сумнівалися в історичній достовірності Троянської війни. Традиційно історики спиралися на дати, які наводив Ератосфен: 1194–1184 до н. е. Історики визначилися і з датами правління афінських царів Тесея (1234–1204 до н. е.) та Менесфея (1204–1181 до н. е.). Ці погляди панували до 19 ст. як догма. Їх підкріпили проведені з кінця 1860-х — у 1870-х Г. Шліманом розкопки пагорба Гіссарлик (за 7 км від узбережжя; тепер пров. Чанаккале, Туреччина), під яким були виявлені ймовірні руїни Трої, а також розкопки Мікен і Тірінфа. Від 1998 руїни Трої внесені до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Натепер історична критика сприймає Троянську війну та її персонажів як реальні події, хоча ставлення до міфологічного переказу як до історичного джерела деякі сучасні дослідники заперечують. Історик і лінгвіст Ендрю Делбі (нар. 1947; Велика Британія) зазначає, що Троянська війна, хоча й, швидше за все, мала місце в історії у тій чи тій формі, її справжня природа є й буде невідомою.
Низка сучасних істориків пов’язують Троянську війну з міграцією т. з. народів моря в Анатолію, Палестину та Єгипет. Фактично вона стала одним із перших «конфліктів Європи та Азії». Водночас це була остання потужна акція ахейців, після чого на Балкани вторглися дорійці, які завоювали мікенські міста.
Троянська війна, її окремі епізоди та учасники, стали героями численних творів образотворчого мистецтва. До цієї теми зверталися гравер Джорджо Гізі (1520–1585), художники П’єтро Бенвенуті (1769–1844), Батоні Помпео (1708–1787), Федеріко Бароччі (1535–1612), усі — Італія, Д. Г. Россетті, Рафаель Санті, Дж. Б. Тьєполо, П. П. Рубенс та ін.
Образи героїв у різних жанрах висвітлювали в літературі: Дж. Чосер («Троїл і Крессіда»), В. Шекспір («Троїл і Крессіда»), Дж. Боккаччо («Декамерон»), І. Котляревський («Енеїда»), Леся Українка («Кассандра»), В. Симоненко («Хуліганська Іліада, або посоромлення Гомера»), Ж. Жироду («Троянської війни не буде»), Медлін Міллер (нар. 1978; «Пісня Ахілла»), Стівен Фрай (нар. 1957; «Троя»), Пет Баркер (нар. 1943; «Тиша дівчат»), Л. Костенко та ін. У давній українській літературі існувало декілька перекладних повістей, відомих під узагальненою назвою «Сказання про Троянську війну».
До сюжету Троянської війни неодноразово зверталися в кіномистецтві: «Одіссея» (1954, режисери М. Камеріні та М. Бава), «Єлена Троянська» (1956, реж. Р. Вайз), «Троянська війна» (1961, реж. Дж. Ферроні), «Гнів Ахілла» (1962, реж. М. Джироламі), «Іфігенія» (1977, реж. М. Каккояніс), «Троянська війна» (1997, реж. Дж. Хуан), «Троя» (2004, реж. В. Петерсен), телевізійні мінісеріали «Одіссея» (1968, реж. Ф. Россі), «Єлена Троянська» (2003, реж. Дж. К. Гаррісон) тощо.
Джерела
- Вергілій. Енеїда / Пер. з лат. М. Білик. Київ : Дніпро, 1972. 355 с.
- Гомер. Iлiада / Пер. iз старогрец. Б. Тен. Київ : Днiпро, 1978. 431 с.
- Давньогрецька трагедія: збірник. Київ : Дніпро, 1981. 232 с
- Софокл. Трагедії / Пер. з давньогрец. Б. Тен, А. Содомора. Київ : Дніпро, 1989. 303 с.
- Есхіл. Трагедії / Пер. з давньогрец. А. Содомори, Б. Тена. Київ : Дніпро, 1990. 320 с.
- Еврипід. Трагедії / Пер. з давньогрец. А. Содомори та Б. Тена. Київ : Основи, 1993. 448 с.
- Гомер. Одіссея / Пер. Б. Тена. Харків : Фоліо, 2001. 547 с.
- Гесіод. Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла / Пер. з давньогрец. А. Содомори. Львів : Апріорі, 2018. 136 с.
- Овідій. Героїди / Пер. з лат. Н. Ващишин, А. Содомора. Львів : Апріорі, 2022. 144 с.
- Публій Овідій Назон. Метаморфози / Пер. з лат. А. Содомори. Львів : Апріорі, 2023. 520 с.
Література
- Словник античної міфології. К.: Наукова думка, 1985. 236 с.
- Рarada С. Genealogical Guide to Greek Mythology. Jonsered : P. Åström, 1993. 225 р.
- Abrantes M. C. Themes of the Trojan Cycle: Contribution to the Study of the Greek Mythological Tradition. Coimbra : CreateSpace, 2016. 116 р.
- Morford M., Lenardon R., Sham M. Classical Mythology. New York : Oxford University Press, 2018. 792 р.
- Мозговий І. Троянська війна (в авторській редакції). URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:%D0%A2%D1%80%D0%BE%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0#.D0.9B.D1.96.D1.82.D0.B5.D1.80.D0.B0.D1.82.D1.83.D1.80.D0.B0
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Мозговий І. П. Троянська війна (міфологія) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Троянська війна (міфологія) (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.04.2026
