Агамемнон

Агамемнон. Золота посмертна маска, відома також як "маска Агамемнона", 6 ст. до н.е.

Агаме́мнон (грец. Ἀγαμέμνων) — герой давньогрецького героїчного епосу, напівлегендарний цар м. Мікен на півострові Пелопоннесі у 13–12 ст. до н. е., вождь ахейського війська у Троянській війні, син подружжя мікенських володарів Атрея та Аеропи, брат Менелая (згідно з іншою міфологічною версією, батьком Агамемнона й Менелая був Плейстен (інше ім’я — Плісфен), брат Атрея й перший чоловік Аеропи, а Атрей лише виховав їх).

Життєпис

Фатальну роль у житті Агамемнона відіграв його двоюрідний брат Егісф — син брата Атрея Фієста, народжений від інцесту останнього зі своєю донькою Пелопією. Брати ворогували, оскільки Фієст вважав неправомірним володарювання Атрея на мікенському престолі, Атрей же не міг пробачити Фієсту, що той звабив дружину царя Аеропу (він помстився Фієсту: убивши його синів, приготував печеню з їхнього м’яса й запросив брата на обід).

За пророцтвом оракула, позбавити життя Атрея міг син Пелопії від Фієста, тож Фієст схилив доньку до кровозмішення, однак дівчина соромилася такої ганьби й тому покинула немовля напризволяще. Хлопчика спершу знайшли пастухи, пізніше його прихистив Атрей, не знаючи, хто він насправді. Коли Егісф подорослішав, Атрей наказав йому вбити Фієста, та батько відкрив юнаку таємницю його походження. Відтак Егісф убиває Атрея і разом із Фієстом захоплює трон Мікен, а Агамемнон і Менелай змушені рятуватися втечею до Етолії (за іншими варіантами — до Спарти). Цар Спарти Тиндарей, який свого часу знайшов пристанище у царя Етолії Фестія та був одружений із донькою останнього Ледою, поставився до братів прихильно і, напавши на Мікени, змусив Фієста поступитися владою синам Атрея.

Тиндарей із Ледою виховували чотирьох дітей: двох спільних (Клітемнестру й Кастора) та двох народжених Ледою від Зевса (Єлену й Полідевка). Агамемнон одружився з Клітемнестрою (яка народила йому трьох доньок — Іфігенію, Хрисотеміду й Електру, та сина Ореста), його брат Менелай — із Єленою (Тиндарей довго не міг обрати нареченого для Єлени, оскільки боявся розбрату між героями-претендентами на руку красуні, врешті, за порадою мудрого Одіссея, надав право дівчині самій обрати собі чоловіка з тією умовою, що всі інші залицяльники поклянуться не піднімати зброї проти обранця й негайно прийдуть йому на допомогу в разі біди — цей мотив пояснює повну підтримку греками Менелая й Агамемнона).

Після смерті Тиндарея лакедемонський трон перейшов до Менелая, в той час як Агамемнон царював у Мікенах. Коли молодий царевич Трої Парис у Спарті викрав прекрасну Єлену, греки вирішили помститися зухвалому чужоземцю, який знехтував законами гостинності. Похід греків на Трою очолив Агамемнон як наймогутніший цар у всій Греції, сильний і відважний воїн (опис подвигів Агамемнона містить 11-та книга «Іліади» Гомера). Проте образ мужнього героя не позбавлений і негативної конотації: він надто зарозумілий і непоступливий. Надмірні честолюбство, гордовитість, хвалькуватість і впертість Агамемнона спричинили багато лих для греків. Вполювавши лань, Агамемнон вихваляється своєю мисливською майстерністю, якій, зі слів воїна, могла би позаздрити сама Артеміда. Розгнівана богиня зупинила грецькі кораблі, які не зрушили з місця доти, доки Агамемнон не приніс їй у жертву свою доньку Іфігенію. Після взяття Трої Агамемнон отримав багату здобич і доньку троянського царя Пріама Кассандру, яку закоханий у неї Аполлон наділив даром пророцтва, проте, не отримавши взаємності, зробив так, що віщуванням дівчини ніхто не вірив, вважаючи її за божевільну.

Міфологічний образ Агамемнона позначений і рисами благородства: так, після падіння Трої, Еней, якому вдалося порятуватися, зібрався покинути рідний край, взявши з собою батька, сина, кількох супутників і статуетки своїх богів — пенатів, щоб на новому місці заснувати нову Трою, однак був захоплений греками. Вражений хоробрістю й безкорисливістю героя Агамемнон не лише відпустив героя, а й дозволив йому забрати з Трої будь-що на власний розсуд.

Спаливши Трою, Агамемнон спершу відвідав Іфігенію в Тавриді (за пізньою версією), спорудив у Лаконіках (історична область на Пелопоннесі у Давній Греції зі столицею Спартою) храм богині мудрості, війни і ремесел Афіни (ймовірно, на знак спокути провини перед богинею за те, що Кассандру захопили в той час, коли вона переховувалась за статуєю Афіни у Трої), а потім повернувся на батьківщину, де на нього чекала смерть у власному домі. За давнішими варіантами міфу, герой загинув під час бенкету від руки Егісфа, якому за час відсутності Агамемнона вдалося спокусити Клітемнестру (відправившись на Троянську війну, Агамемнон залишив із Клітемнестрою співця, присутність якого стримувала дружину царя; Егісф же відвіз співця на пустельний острів, і Клітемнестра стала його коханкою). У 6 ст. до н. е. набуває поширення варіант, оспіваний у драмі Есхіла: зустрівши чоловіка з лицемірною радістю, дружина у ванні накинула на нього покривало і власноруч завдала три смертельні удари, а згодом убила й Кассандру.

Після смерті Агамемнона Егісф і Клітемнестра правили Мікенами протягом семи років, а на восьмий син Агамемнона, Орест, повернувся до Мікен і помстився за батька.

Образ Агамемнона позначений мотивом прокляття усього злочинного роду Атридів, кожен член якого стає лиходієм, тож його покарання є невідворотною карою богів як хранителів справедливості — основи світопорядку. Міфологічні мотиви безмірного багатства й вищий статус Агамемнона порівняно з іншими грецькими володарями відображають історичні реалії — піднесення Мікен у 14–12 ст. до н. е. і їхню панівну роль серед інших держав Пелопоннесу.

Вшанування

Образ Агамемнона, якого, за Гомером, вирізняли хоробрість, благородство та царська велич, став культовим у Давній Греції, зокрема, у Спарті, де, за свідченнями Стесихора й Симоніда, був палац Агамемнона. Місцем поховання вважаються Мікени чи, за деякими варіантами, Амікли. За міфологічними уявленнями давніх греків, душа героя після його смерті обрала життя орла, самого ж Агамемнона Одіссей зустрічає в царстві мертвих Аїді. Зображували Агамемнона подібним до Зевса (образ часто трапляється в пам’ятках мистецтва, однак рідко на першому плані). Культ Зевса-Агамемнона набув значного поширення у Спарті (цей ритуальний епітет свідчить про ймовірні первісні вірування в Агамемнона як напівбожественного героя-покровителя свого племені, функції якого з утворенням олімпійського пантеону перейшли до Зевса).

Міфологічні сюжети, у яких фігурує Агамемнон, лягли в основу багатьох літературних творів: «Агамемнон» Есхіла (перша частина трилогії «Орестея»), «Іфігенія в Авліді» та «Гекаба» Еврипіда, «Агамемнон» Іона Хіосського, «Троянки» та «Агамемнон» Сенеки, «Еант» Софокла, «Іфігенія» Ж. Расіна, «Агамемнон» В. Альф’єрі, «Агамемнон» Л. Ж. Н. Лемерсьє, драматичної тетралогії «Іфігенія в Дельфах», «Іфігенія в Авліді», «Смерть Агамемнона», «Електра» Г. Гауптмана та ін.

Література

  1. Гомер. Одіссея / Перекл. Бориса Тена. Харків: Фоліо, 2001. 547 с.
  2. Гомер. Іліада / Перекл. Бориса Тена. Харків: Фоліо, 2006. 416 с.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Наумовська О. В. Агамемнон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Агамемнон (дата звернення: 14.05.2021).

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ