Троянська війна

Троянська війна (грец. Τρωικός πόλεμος, лат. Bellum troianum) – легендарний збройний конфлікт на північному заході Малої Азії між ахейцями й троянцями, в якому історичні дані прикрашені низкою міфів.

Передумови

Про дану подію писали поети Гомер, Вергілій, Овідій, Гігін, драматурги Есхіл, Софокл та Евріпід, географ Павсаній та ін. Згідно з опрацьованими ними давньогрецькими міфами, якось богиня Гея поскаржилася Зевсу на перенаселеність землі людьми, від чого вона дуже страждала. Тож почав плести інтриги, щоб згубити людське плем’я.

Свого часу герой Тіндарей був вигнаний зі свого царства Гіппокоонтом. Після довгих поневірянь вигнанець знайшов притулок у Фестія, царя Етолії (область на заході Середньої Греції). Фестій віддав йому за дружину свою прекрасну, як богиня, доньку Леду. Коли син Зевса Геракл переміг Гіппокоонта і вбив царя та всіх його синів, Тіндарей зі своєю дружиною повернувся до Спарти (головне місто в області Лаконія на Пелопоннесі) і став там правити.

Він і Леда мали четверо дітей. Єлена й Полідевк були дітьми Леди й громовержця Зевса, а Клітемнестра й Кастор – дітьми Леди й Тіндарея. Жодна зі смертних жінок не могла зрівнятися вродою з Єленою. Зачарований нею, цар Аттіки, великий герой Тесей викрав у Тіндарея Єлену. Проте її брати, Полідевк і Кастор, звільнили сестру і повернули до будинку батька, полонивши Ефру (матір Тесея) та Клімену (сестру Піріфоя, друга Тесея). Руки Єлени добивалися 80 наречених. Хитромудрий Одіссей, цар Ітаки, порадив Тіндарею, щоб Єлена сама вирішила, чиєю дружиною вона хоче стати. А всі наречені нехай заприсягнуться в тому, що ніколи не піднімуть зброю проти того, кого вибере Єлена в чоловіки, а всіма силами допомагатимуть йому, якщо він у разі біди покличе їх на допомогу.

Послухався Тіндарей поради Одіссея. Усі наречені дали клятву, а Єлена обрала одного з них, і цим обранцем був прекрасний син Атрея, Менелай. Менелай одружився з прекрасною Єленою, а згодом його брат Агамемнон – з її сестрою Клітемнестрою. Після смерті Тіндарея Менелай став царем Спарти, тоді як Агамемном отримав владу в Мікенах.

На весілля іншого героя Пелея і нереїди Фетіди, якій богиня правосуддя Феміда передбачила, що її син перевершить силою свого батька, з’явилися всі олімпійські боги, крім богині розбрату Еріди; остання, не отримавши запрошення, щоб посварити бенкетуючих, підкинула золоте яблуко Гесперид із написом: “Найпрекраснішій”. За “звання” сперечалися богині Гера, Афіна Паллада й Афродита. Вони попросили Зевса розсудити їх. Але той не хотів віддавати перевагу якійсь із родичок. Він передав право суду найвродливішому чоловікові, Парісу, сину 7-го царя Троади Пріама й Гекуби.

Пріам та його 2-а дружина Гекуба мали 50 доньок і 50 синів, найсильнішим з яких був Гектор. Столичне місто Пріама Троя (Іліон) вважалося наймогутнішим містом Азії. Налякані віщуванням, що Паріс стане причиною загибелі Трої, батьки ще немовлям покинули його на горі Іді, де, вирісши, він разом із коханою німфою Еноною випасав стада. Тепер Паріс визнав перевагу Афродіти, яка пообіцяла йому кохання Єлени, найвродливішої жінки світу, дружини Менелая. Паріс повернувся в Трою. Сестра Кассандра передрікала біду, але завдяки Аполлону їй ніхто не вірив.

Пройшов час. Паріс разом із Енеєм відплив у Спарту на кораблі, збудованому троянцем Фереклом. Менелай привітно прийняв гостей, проте змушений був терміново відплисти на Кріт, щоб поховати свого діда Катрея, який щойно помер. Афродіта закохала Єлену в Паріса, і та вирушила разом із ним, прихопивши з собою скарби Менелая та рабинь Ефру і Клімену, натомість покинувши доньку Герміону. Невдовзі вони прибули в Трою.

Підготовка й початок війни

Викрадення Єлени стало найближчим приводом для оголошення війни народу Паріса. Вирішивши помститися кривднику, Менелай та його брат Агамемнон об’їхали грецьких царів, колишніх наречених Єлени, і схилили їх до участі у поході на троянців. Адже згоду на допомогу чоловікові Єлени вони надали ще її батькові, Тіндарею. Керівником експедиції було визнано Агамемнона; після нього привілейоване становище у війську зайняли Менелай, два Аякси (син Теламона з Саламіна та син Оілея з Локріди), Тевкр (зведений брат Аякса Великого), Нестор (цар Пілоса) разом із синами Фразімедом і Антілохом, Діомед (цар Аргоса), Ідоменей (онук Міноса, цар Кріту), Філоктет із Фтіотіди, Паламед (син царя острова Євбеї), афінський цар Менесфей.

Усі охоче погодилися взяти участь у війні, крім Одіссея, який спробував ухилитися, вдавши божевільного, проте Паламед викрив його. Фетіда, знаючи, що її син Ахіллес від царя мірмідонян у Фтії (Фессалія) не повернеться від Трої, намагалася заховати його у царя Лікомеда на о. Скіросі; вона ще в дитинстві загартувала його, а кентавр Хірон виховав. Проте Одіссей викрив обман, і Ахіллес охоче приєднався до війська. З ним пішов його друг Патрокл. Донька Лікомеда Деїдамія народила Ахіллесу сина Неоптолема.

Армія, що складалася зі 100 000 воїнів і 1186 кораблів, зібралася в Авлідській гавані (в протоці, що відокремлює Евбею від Греції, Беотія). Тут під час жертвопринесення з-під вівтаря виповзла змія, піднялася на дерево і, пожерши виводок із 8 горобців та самки горобця, перетворилася на прах. Калхант, один із ворожбитів, який перебував при війську, заявив, що війна Європи й Азії триватиме 9 років і закінчиться на десятий рік взяттям Трої.

Агамемнон наказав війську сідати на кораблі; флот досяг Азії. Проте греки помилково висадилися у Мізії. Там відбулася битва, в якій Ферсандра було вбито царем Мізії Телефом (син Геракла і зять Пріама), хоча сам Телеф був тяжко поранений Ахіллесом, а його військо розбите. Флот ахейців був віднесений бурею назад до Авліди. Оскільки Агамемнон образив богиню Артеміду, він мусив задля дарування попутного вітру погодитися на пожертвування богині своєї доньки Іфігенії; проте Артеміда перенесла її до Тавріди. У Грецію прибув Телеф, який вказав ахейцям морський шлях і був зцілений Ахіллесом.

Перші 9 років війни

Греки вдруге відпливли з Авліди і попрямували до Трої. Коли вони приносили жертви богам на Лемносі, Філоктета вжалила змія. Його залишили страждати на пустинному острівці Хріса.

Висадка у Троаді закінчилася благополучно лише після того, як Ахіллес убив царя троянського міста Колона, Кікна, який прийшов на допомогу троянцям. Протесілай (цар Філаки), першим з ахейців, що висадилися на берег, був убитий Гектором.

Коли грецьке військо розташувалося табором на Троянській рівнині, Одіссей і Менелай вирушили до міста для переговорів про видачу Єлени та примирення ворогуючих сторін. Незважаючи на бажання самої Єлени та пораду Антенора закінчити справу примиренням, троянці відмовили ахейцям у задоволенні їхніх вимог. Чисельність троянців, якими командував Гектор, була меншою за чисельність греків; і хоча на їхньому боці були потужні союзники (Еней, Главк, внук Беллерофонта та ін.), троянці, боячись Ахіллеса, не наважувалися дати вирішальний бій. Під час сутичок Ахіллес убив синів Пріама, Троїла та Полідора, і полонив Лікаона. Проте ахейці не могли взяти місто, яке було добре укріплене і вперто захищалося. Три штурми троянці відбили, греки обмежилися тим, що спустошували околиці і заради провіанту вчиняли на чолі з Ахіллесом походи на сусідні міста й острови.

Греки з Ахіллесом оволоділи містом Педасом. Причаливши на Тенедос, вони захопили острів. Ахіллес убив царя острова Тенеса. При захопленні Лесбосу Ахіллес убив царя Трамбела; у Фівах Плакійських у Місії Ахіллес убив царя Етіона (батька Андромахи, дружини Гектора) і 7-х його синів (їхня мати потрапила в полон). Серед юних полонянок були Текмесса (дісталася Аяксу Великому), Хрісеїда (Астінома з міста Хріса Фіви, дісталася Агамемнону) та Брісеїда (Гіпподамія, донька Бріса; її чоловік Меніт і троє братів загинули при взятті Лірнесса; вона дісталася Ахіллесу). Паламед організував забезпечення війська продовольством, проте Одіссей підступно занапастив героя.

Останній рік війни

Настав визначений богами 10-й рік, про події якого (протягом 91-го дня) оповідається в “Iліаді” Гомера і трагедіях Есхіла, Софокла й Евріпіда. Хріс, старий жрець Аполлона, прийшов у грецький стан, щоб викупити полонену доньку Хрісеїду, що дісталася в рабині Агамемнону. Отримавши грубу відмову від царя Мікен, він звернувся з благанням про помсту до Аполлона, який наслав на військо греків морову виразку.

На народних зборах греків, скликаних Ахіллесом на 10-й день мору, Калхант оголосив, що тільки видавши Хрісеїди її батькові без викупу можна умилостивити бога. Агамемнон поступився вимогам, проте, щоб винагородити себе за втрату, відібрав у Ахіллеса, якого вважав ініціатором інтриги, його улюблену рабиню Бріссеїду. Розгніваний Ахіллес хотів кинутися з мечем на Агамемнона, але його зупинила Афіна. Герой пішов у намет і попросив свою матір Фетіду спонукати Зевса, щоб греки до того часу зазнавали поразок від троянців, доки Агамемнон не дасть йому, Ахіллесу, повного задоволення. Хрісеїду повернули батьку і мор припинився. На зборах греки вирішили продовжити війну, а Одіссей побив бунтівного демагога Терсіта.

За наказом Агамемнона греки вирушили берегом ріки Скамандр до міста, на рівнині перед яким вишикувалися троянці. Війська стояли одне навпроти одного, проте замість битви дійшли угоди: Паріс запропонував закінчити розбрат поєдинком між ним і царем Менелаєм, з тим, щоб переможцю дісталися і Єлена, і викрадені у Менелая скарби. Паріс потерпів поразку і тільки завдяки втручанню Афродіти уникнув смерті. Агамемнон наполягав на виконанні укладеного договору, проте троянець Пандар, який прославився як влучний лучник, порушив перемир’я, поранивши стрілою Менелая, якого вилікував Махаон. Після цього розпочалася кривава битва. Багато героїв загинуло. Сина евбейського царя Елефенора убив троянець Агенор, син Антенора. Під час битви син Тідея Діомед, керований Афіною, здійснив чудеса хоробрості, убив Пандара, поранив Енея і навіть Афродіту та Ареса, які підтримували троянців. Менелай убив царя Пафлагонії Пілемена, тоді як онук Беллерофонта Сарпедон (із Лікії) убив царя Родоса Тліполема, сина Геракла. Діомед мав намір вступити в єдиноборство з лікійцем Главком, проте впізнав у ньому старовинного гостя та друга: взаємно обмінявшись зброєю, супротивники розійшлися.

Попрощавшись із дружиною й сином, у битву через Скейські ворота повернувся Гектор. Відбувся його безрезультатний поєдинок із Аяксом Теламонідом. Під час укладеного обома сторонами перемир’я були поховані убиті, а греки, за порадою Нестора, оточили свій табір ровом і валом.

Греки відмовилися прийняти викуп за Єлену. Вранці битва відновилася, проте Зевс заборонив богам Олімпу брати в ній участь і визначив, що вона повинна закінчитися поразкою греків. У битві Тевкр убив Горгіфіона, сина Пріама, але троянці відтіснили греків до самого валу. Наступної ночі Агамемнон уже почав думати про втечу від стін Трої, але старий і мудрий цар Пілоса Нестор порадив йому примиритися з Ахіллесом. Проте спроби відправлених із цією метою до Ахіллеса посланців (Фенікса, Еврібата й Годія) не призвели ні до чого. Фракійський цар Рес прийшов на допомогу Трої, проте оскільки брама була зачинена, розбив намети на березі. Троянський шпигун Долон зрадив його, і Діомед із Одіссеєм, які й самі вночі пішли у розвідку, убили Реса і 12-х його воїнів. Вони також повели коней, від яких залежала доля Трої.

Наступного дня Агамемнон відтіснив троянців до міських стін, убивши двох синів Пріама (Ісу й Антіфа) та інших, але він сам, Діомед, Одіссей, Махаон і Евріпіл через отримані рани покинули битву; греки відступили за стіни табору, на який напали троянці. Ахейці мужньо чинили опір, Менесфей захищав ворота, проте Гектор розбив їх, і натовп троянців увірвався до грецького табору. Греки побігли до своїх кораблів. Грецькі герої, очолювані двома Аяксами та царем Кріту Ідоменеєм, ще раз успішно відтіснили троянців. Гіпнос на прохання Гери приспав Зевса, і бог Посейдон зміг допомогти грекам. Ідоменей убив царя Асія з Троади, Аякс Теламонід ударом каменю звалив Гектора на землю; проте троянець незабаром знову з’явився на полі битви, сповнений міцності й сил, які за наказом Зевса вселив у нього Аполлон. Троянець Деїфоб (син Пріама) убив Аскалафа (сина бога Ареса, царя Орхомен), а Гектор убив Амфімаха (з Еліди), троянець же Полідамант убив вождя беотійців Профоєнора. У цей час Зевс прокинувся і Посейдон змушений був залишити греків напризволяще; вони знову відійшли до кораблів, які Аякс марно намагався захистити від нападу ворогів. Троянці атакували: Агенор убив Клонія (вождя беотійців), а життя Медонта (зведений брат Аякса Малого) обірвав Еней.

Коли передній корабель Протесілая охопило полум’я, Ахіллес, поступаючись проханням свого улюбленця побратима Патрокла, спорядив його в битву, передавши йому власну зброю. Троянці, вважаючи, що перед ними – сам Ахілл, побігли; Патрокл переслідував їх до міських стін та вбив при цьому безліч ворогів, включаючи Кебріона (возницю Гектора), Пірехма та Сарпедона, тіло якого троянці відбили лише після запеклої боротьби. Зрештою Гектор за сприяння бога Аполлона та троянця Євфорба убив самого Патрокла; зброя Ахіллеса дісталася переможцю. У боротьбі за тіло Патрокла Аякс Теламонід убив Гіппофоя (вождя пеласгів) та Форкія (вождя фрігійців), а Менелай вразив Євфорба. Ахеєць Схедій (цар Фокіді) загинув від руки Гектора. Автомедонт із кіньми Ахіллеса покинув поле бою.

Ахіллес став на валу й голосно закричав, його окрик грізно підтримала Афіна-Паллада. Троянців охопив жах, і ахейці вивезли тіло Патрокла з поля.

Подвиги Ахіллеса

Ахіллес, пригнічений особистим горем, розкаявся у своєму гніві, примирився з царем Агамемноном і забрав Брісеїду.

Надалі, озброївшись у нові блискучі обладунки, виготовлені для нього богом вогню Гефестом на прохання Фетіди, Ахіллес вступив у битву з троянцями. Одні боги стали на бік ахейців, інші – на бік їх суперників. Багато троянців загинули, і в тому числі Астеропей (вождь пеонійців) та сини Пріама, Полідор і Лікаон. Енея врятував Посейдон, а Гектора – Аполлон. Ахіллесу довелося вступити в конфлікт із Ксанфом, богом ріки Скамандр, і Сімоїсом, богом струмка. Гефест спрямував вогонь на води потоків і троянці відійшли у місто, під стінами якого Ахіллес у поєдинку вбив Гектора, головну надію троянців, прив’язав його тіло до колісниці й поїхав у табір.

Похованням Патрокла, святкуванням влаштованих на його честь похоронних ігор, поверненням Пріаму тіла Гектора, похованням головного захисника Трої та встановленням для цієї останньої мети 12-денного перемир’я закінчується “Іліада”.

Невдовзі після смерті Гектора на допомогу троянцям прийшли 13 амазонок, у битві їхня цариця Пенфесілея вбила Подарка, але сама загинула від руки Ахілла. Ахіллес убив Терсіта, який насміхався над загиблою.

Потім троянців підтримало військо ефіопів, яе підійшло. Їхній цар Мемнон, син богині зорі Еос, хоробро бився і вбив друга Ахіллеса Антілоха (сина Нестора). Розгніваний Ахіллес убив Мемнона в поєдинку. Німфи оплакали Мемнона на березі річки Есеп, а ефіопи перетворилися на птахів. Між Ахіллесом і Одіссеєм виникла сварка, причому останній оголосив, що не доблестю, а хитрістю можна взяти Трою. Незабаром після цього Ахіллес, при спробі пробитися до міста через Скейські ворота (версія: під час одруження з Пріамовою донькою Поліксеною в храмі Аполлона Фімбрейського) загинув від стріли Париса, спрямованої олімпійським богом у вразливу п’ятку героя. Захищаючи його тіло, Аякс Старший убив Главка з Лікії. Після похорону сина, якого оплакували 17 днів, Фетіда запропонувала віддати його зброю в нагороду найдостойнішому з грецьких героїв: обраним завдяки втручанню Афіни виявився Одіссей; ображений таким рішенням, Аякс Теламонід кинувся на меч після винищення стада овець (варіант: биків).

Ці втрати з боку греків врівноважилися негараздами, які потім спіткали троянців. Пріамід Гелен, який жив у грецькому війську як бранець, обмовився, що Троя буде взята лише в тому випадку, якщо будуть привезені стріли Геракла, якими володів спадкоємець Геракла Філоктет, і з острова Скіроса прибуде юний син Ахіллеса, Неоптолем. Спеціально споряджені посланці привезли з острова Лемноса Філоктета з його луком і стрілами, а з острова Скіроса – Неоптолема. Махаон вилікував недуг Філоктета.

Місієць Євріпіл (син Телефа) прибув на допомогу троянцям, убив у бою Махаона (лікар, син Асклепія) та Пенелея (вождь беотійців), але загинув від руки Неоптолема. Філоктет смертельно поранив Паріса. Перша дружина царевича, Енона, відмовилася лікувати його, і Паріс помер у горах. Енона розкаялася і наклала на себе руки; на Єлені одружився Деїфоб, брат Паріса.

Троянський кінь

Діомед і Одіссей зуміли викрасти в Трої з храму Афіни Палладій (дерев’яне зображення богині), проте це не допомогло взяти місто. Греки вдалися до хитрощів. Про це оповідав Вергілій у поемі “Енеїда”.

За порадою Афіни (варіант: Одіссея), Епей, син Панопея, збудував гігантського дерев’яного коня, всередині якого заховалися найхоробріші з греків (Одіссей, Філоктет, Менелай, Ідоменей, Діомед, Аякс Оілід, Меріон, Сфеней із Аргоса, син Тесея Акамант, Фоант із Етолії, Фрасімед, Епей, Неоптолем); інші греки спалили свій табір і відпливли від берега Троади, з тим, проте, щоб стати на якорі по той бік о-ва Тенедоса, очікуючи результатів вигаданої витівки. Троянці, висипавшись із міста, знайшли коня і зупинилися в нерішучості, що з ним робити. Родич Одіссея, підступний Сінон, оголосив троянцям, що він нібито ховається від греків, які, за злим наміром Одіссея, хотіли принести його в жертву, і що кінь побудований для того, щоб умилостивити Афіну за викрадення Палладія. Він додав, що спроба знищити коня принесе Трої загибель, а якщо кінь буде введений у місто на акрополь, Азія в боротьбі з Європою вийде переможницею.

Гірка доля жерця Лаокоонта, який задля блага Трої радив зруйнувати коня (його з синами задушили дві змії, надіслані Афіною), переконала троянців у “правдивості” слів Сінона: оскільки міська брама виявилася вузькою, троянці зробили у стіні пролом і, помістивши коня (символ підступності) в акрополі, присвятили його Афіні. Вночі Сінон випустив греків, які зачинилися всередині коня. Ахейці вийшли із засідки та сигнальними вогнями дали знак грецькому флоту про успішне виконання хитрого плану.

Греки повернулися від Тенедоса і оволоділи Троєю; жителів перебили або відвели в рабство, а місто піддали розгрому й спаленню. Менелай убив Деїфоба і звільнив Єлену. Неоптолем убив Агенора, Політа (сина Пріама) та самого Пріама біля вівтаря Зевса. Діомед убив Кореба, нареченого Кассандри. Немовля Астіанакта, сина Гектора, переможці скинули з вежі.

Еней із батьком Анхізом та сином Асканієм утік, Гекуба невдовзі померла. З представників царського дому в живих залишилися лише Гелен, Кассандра, три сестри Пріама та вдова Гектора, Андромаха (вона як рабиня й наложниця дісталася Неоптолему). Антенора греки помилували. Сини Тесея, Акамант та Демофонт, звільнили з полону свою бабусю Ефру (яка була служницею в Єлені) та Клімену, сестру Піріфоя. Лаодіку (доньку Пріама) поглинула земля. Поліксену принесли в жертву на могилі Ахіллеса.

Після зруйнуванні Трої сини Атрея Агамемнон і Менелай, всупереч звичаю, скликали ввечері сп’янілих греків на збори, де половина війська з Менелаєм висловилася за негайне відплиття на батьківщину, інші на чолі з Агамемноном воліли дещо затриматися, щоб умилостивити Афіну, розгнівану діями Аякса, який під час взяття міста зґвалтував у храмі богині Кассандру. Коли Агамемнон побачив Кассандру, то, вражений її вродою, побажав відібрати її в Аякса і звинуватив того у святотатстві. Аякс утік, а Кассандра при розподілі здобичі дісталася Агамемнону і стала його бранкою.

Повернення греків

Військо відпливло додому двома партіями. Нестор та його син Фрасімед, Діомед, Сфенел, Поліксен із Еліди, Леїт (вождь беотійців), Евмел (цар Фер у Фессалії), Неоптолем, Філоктет, Меріон із Кріту та Ідоменей благополучно досягли своїх домівок. У дорозі помер герой Фенікс, якого поховав Неоптолем. Цар Евбеї Навплій помстився за смерть сина Паламеда, скерувавши грецькі кораблі на скелі.

Менелай та Одіссей повернулися на батьківщину після багаторічних мандрівок (відповідно 8 і 10 років) різними землями та морем; смерть застигла під час морського переходу Аякса Оіліда, Мегета (правив островами Ехінадами та Оксеями в Іонійському морі), Профоя з Фессалії; Агамемнон одразу ж після прибуття до рідного дому разом із Кассандрою був убитий дружиною царя Клітемнестрою та її коханцем Егісфом. Калхант, Подалірій із Трікки (лікар, брат Махаона), Амфілох із Аргоса, лапіф Леонтей із Фессалії та Поліпет із Фессалії (син Піріфоя) заснували поселення в Малій Азії; Гуней із Фессалії та Евріпіл (цар Орхомена, син Евемона) – у Лівії; Тевкр Теламонід, Агапенор із Аркадії, Фідіпп із Коса – на Кіпрі. Одісей пізніше був випадково вбитий Телегоном, його сином від Кірки. Неоптолема ж убив Орест, син Агамемнона. Зв’язок з історією й культурою. Стародавні греки не сумнівалися в історичній достовірності Троянської війни. Традиційно історики опиралися на дати, які наводив Ератосфен: 1194–1184 до н. е. Історики визначилися і з датами правління афінських царів Тесея (1234–1204) та Менесфея (1204–1181). Ці погляди панували до XIX ст. як догмат. Їх підкріпили проведені з кінця 1860-х Г. Шліманом (1822–1890) розкопки пагорба Гіссарлик (за 7 км від узбережжя; тепер провінція Чанаккале, Туреччина), під яким були виявлені руїни Трої, а також розкопки Мікен і Тірінфа. З 1998 руїни Трої внесені до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Сьогодні вже й історична критика сприймає Троянську війну та її персонажів як реальні, хоча ставлення до оповіді як до історичного джерела деякими новітніми дослідниками заперечується. Англійський історик і лінгвіст Ендрю Делбі (нар. 1947) зазначає, що хоча Троянська війна, швидше за все, мала місце в історії у тій чи іншій формі, її справжня природа є і буде невідомою.

Низка сучасних істориків пов’язує Троянську війну з міграцією “народів моря” в Анатолію, Палестину та Єгипет. Фактично вона стала одним із перших “конфліктів Європи й Азії”. Водночас це була остання потужна акція ахейців, після чого на Балкани вторглися дорійці, які завоювали мікенські міста. Троянська війна та її учасники стали героями численних творів скульптури, живопису (зокрема: Джорджіо Гізі, П’єтро Бенвенуті, Батоні Помпео, Федеріко Бароцці, Рафаель, Ян Стика), літератури (Д. Чосер. “Троїл і Крессіда”; Д Боккаччо. “Декамерон”; Леся Українка. “Кассандра”), кіно (“Пригоди Одіссея”, 1954 і 1968; “Єлена Троянська”, 1956; “Троянська війна”, 1961; “Гнів Ахілла”, 1962; “Іфігенія”, 1977; “Троя”, 2004 та ін.), театру (В. Шекспір. “Троїл і Крессіда”) тощо.

Джерела

• Хрестоматія давньої української літератури до кінця XVIII ст.. Київ: Рад. школа, 1967. 784 с.
• Вергілій. Енеїда: пер. з лат. М. Білик. Київ: Дніпро, 1972. 355 с.
• Гомер. Iлiада / пер. iз старогрец. Б. Тен. Київ: Днiпро, 1978. 431 с.
• Давньогрецька трагедія: збірник / [передм. і прим. В. Пащенка]. Київ: Дніпро, 1981. 232 с
• Софокл. Трагедії / пер. з давньогрец. Б. Тен, А. Содомора. Київ: Дніпро, 1989. 303 с.
• Есхіл. Трагедії / пер. з давньогрец. А. Содомори, Б. Тена. Київ: Дніпро, 1990. 320 с.
• Еврипід. Трагедії / пер. з давньогрец. А. Содомори та Б. Тена. Київ: Основи, 1993. – 448 с.
• Гомер. Одіссея / пер. Бориса Тена. Х.: Фоліо, 2001. 547 с.
• Гесіод. Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла / пер. з давньогрец. А. Содомори. Львів: Апріорі, 2018. 136 с.
• Овідій. Героїди / пер. з лат. Н. Ващишин, А. Содомора. Львів: Апріорі, 2022. 144 с.
• Публій Овідій Назон. Метаморфози / пер. з лат. А. Содомори. Львів : Апріорі, 2023. 520 с.

Література

1. Словник античної міфології. К.: Наукова думка, 1985. 236 с.
2. Рarada С. Genealogical guide to Greek mythology. Jonsered: P. Åström, 1993. 225 р.

Автор ВУЕ

Мозговий І. П.