Боккаччо, Джованні

Статуя Джованні Боккаччо у галереї Уффіці

Бокка́ччо, Джовáнні (італ. Boccaccio, Giovanni; червень або липень 1313, м. Флоренція, за іншими даними — м. Чертальдо, тепер область Тоскана, Італія або м. Париж, Франція — 21.12.1375, м. Чертальдо, тепер область Тоскана, Італія) — письменник-гуманіст, один із родоначальників літератури Відродження. Писав італійською мовою та латинською мовою.

Боккаччо, Джованні (Boccaccio, Giovanni)
Народження	.06.1313
Місце народження	Флоренція
Смерть	21.12.1375
Місце смерті	Тоскана
Alma mater	Неаполітанський університет Фрідріха II
Місце діяльності	Флоренція
Напрями діяльності	поезія, проза, переклад

Життєпис

Факти біографії письменника точно не встановлені. Існують кілька версій різних дослідників. Боккаччо був позашлюбним сином тосканського купця та невідомої жінки. За припущеннями дослідників, мати була француженкою, ймовірно, аристократкою.

Дослідники початку 20 ст. висували гіпотезу, що він народився випадково у м. Парижі, куди його батько поїхав у справах. Однак сучасні дослідники стверджують, що він народився можливо, в м. Чертальдо, але, ймовірніше, у м. Флоренції. Його батько, родом з м. Чертальдо, переїхав до Флоренції наприкінці 13 століття і був успішним торговцем. Узаконений батьком у дуже ранньому віці, Боккаччо провів дитинство у м. Флоренції. З 10 років почав писати вірші.

Восени 1327 його батька призначили представником банку компанії Барді в м. Неаполі, Боккаччо переїхав туди з родиною. Він навчався комерції, був учнем у банку, але банківську професію не любив. Вступив до Неаполітанського університету (тепер Неаполітанський університет Фрідріха II), де вивчав канонічне право (приблизно 1330–1336), але навчання так і не завершив.

У цей час продовжував цікавитися науковими та літературними дослідженнями. Мав знайомих серед впливових придворних учених та інтелектуалів у м. Неаполі, входив до кола гуманістів при дворі короля Неаполя Роберта Анжуйського (1276–1343; тепер Італія). У м. Неаполі він закохався в жінку на ім’я Фьямметта (цей образ домінуватиме в його творчості).

На початку 1341 полишив м. Неаполь (через напруженість між королем Анжуйської династії та Флоренцією, а також банкрутство компанії Барді) і повернувся до м. Флоренції. Працював нотаріусом і суддею.

У жовтні 1350 Боккаччо вперше особисто зустрів та приймав у себе вдома у м. Флоренції Ф. Петрарку, який їхав на ювілейні святкування Католицької церкви до м. Риму. Це поклало початок їхньої багаторічної дружби та спільних гуманістичних студій.

1351 обійняв адміністративну посаду скарбника у міській казні. Того ж року йому були доручені дипломатичні місії в Романьї, Мілані та Тіролі, де він зустрівся з маркграфом Бранденбургу й герцогом Баварії Людовиком V. Навесні 1351 вирушив до м. Падуї з місією передати Ф. Петрарці запрошення від імені флорентійської синьйорії (уряду) повернутися до м. Флоренції як викладач і очолити кафедру університету (запрошення не було прийнято). Пізніше Боккаччо гостював у Ф. Петрарки також у містах Мілані (1359), Венеції (1363), Падуї (1368).

1352 призначений до податкової інспекції м. Флоренції, де відіграв ключову роль у запровадженні хлібного податку.

1355 переклав міські статути народною мовою для удоступнення основ цивільного права для всіх громадян.

Виконував дипломатичні місії 1365 і 1367 уряду Флоренції (був офіційним послом до м. Авіньйона (з метою запевнити папу Урбана V у відданості Флоренції).

На запрошення впливових осіб (1370–1371) повернувся до м. Чертальдо.

В останні роки життя займався науковою роботою, описував гуманістичні особливості античної культури латинською мовою. Досліджував творчість Данте, виступав з публічними лекціями, присвяченими «Божественній комедії» (1373). Ініціював перший повний переклад Гомера латинською мовою.

Творчість

У творчості Боккаччо виокремлюють три періоди: неаполітанський, флорентійський і постдекамеронівський.

Перший (неаполітанський) період творчості Боккаччо здебільшого поетичний, переважає середньовічна традиція. У цей період створив ліричні сонети, поему «Полювання Діани» («Caccia di Diana»; близько 1334–1338), роман «Філоколо» («Il Filocolo»; 1336), ліричну поему в октавах «Філострато» («Il Filostrato»; бл. 1337–1339), епічну поему «Тезеїда» («Teseida»; 1339–1341).

У віршах першого періоду оригінальний епічно-романтичний матеріал насичений ліричними початками. Тема поеми «Полювання Діани» — сила кохання, що здатна перетворити людину з тварини, наділеної лише інстинктами, на людину — істоту, наділену розумом. В основі роману «Філоколо», поем «Філострато» і «Тезеїда» — сюжети з античної та лицарської літератури. Роман «Філоколо» — перший в італійській літературі роман авантюрний, написаний народною мовою у прозі. Поема «Філострато» — історія про кохання троянського царевича Троїла та дочки провісника Калханта Крисеїди, яка зрадила царевича із ахейським героєм Діомедом. Поема «Тезеїда» є продовженням епічної поеми «Фівіада» давньоримського поета Публія Папінія Стація (45 н. е. 96 н. е.; тепер Італія).

Другий період (флорентійський) — часи розквіту творчості письменника. У пасторалі «Амето, або Комедія флорентійських німф» («Ameto, Comedia delle ninfe fiorentine»; 1341) і алегоричній поемі «Любовне видіння» («Amorosa visione»; 1342) відчутний вплив Данте Аліг’єрі. Твір «Елегія мадонни Ф’яметти» («Elegia di Madonna Fiammetta»; 1343–1344; опубліковано 1472), що описує переживання знатної дами, вважають першим психологічним романом у західноєвропейській літературі. У пасторально-ідилічній поемі «Ф’єзоланські німфи» («Ninfale fiesolano»; ймовірно, близько 1345; опубліковано 1477), задум якої підказаний «Метаморфозами» Овідія, автор прославляв природні людські почуття. Поема написана октавами; знаменувала початок ідеологічного гуманізму Боккаччо, міфологія поступається місцем людській історії.

Найвизначніший твір Боккаччо — «Декамерон» («Il Decameron»; 1350–1353). Складається зі ста новел (класичний зразок італійської реалістичної новели епохи Відродження). Розповідається про десятерих молодих людей (сімох жінок і трьох чоловіків), які тікають з Флоренції, де Чорна чума спричиняє смерть, страждання та руйнування всіх соціальних і моральних норм. Вони знаходять притулок у сільській місцевості сусіднього Ф’єзоле, де проводять два тижні, влаштовуючи бенкети, танцюючи, граючи та вигадуючи історії. Щодня вони обирають королеву або короля, який керує їхнім дозвіллям і встановлює правила оповіді. Упродовж десяти днів (звідси й назва твору — «Декамерон», що означає «Десятиденник») кожен член групи розповідає історію (загалом 100 історій). Наприкінці кожного дня оповідачі співають баладу. Твір заклав основи гуманістичного світогляду епохи Відродження. Боккаччо зобразив повсякденне життя в усій багатоманітності подій, людських типів із різних соціальних верств і прошарків. Заперечував церковну аскетичну мораль, висміював духовенство за лицемірство, святенництво, розпусту, захищав право на кохання, дружбу, творче життя.

Після «Декамерона» єдиний художній твір, написаний Боккаччо народною італійською, — повість «Корбаччо» («Corbaccio»; близько 1355–1365; значення назви незрозуміле), — жорсткий памфлет, спрямований проти жінок.

В останній період творчості Боккаччо писав наукові трактати виключно латинською мовою (була міжнародною мовою тогочасної європейської науки).

Фундаментальна праця «Генеалогія язичницьких богів» («Genealogia deorum gentilium») — монументальний звід стародавньої міфології, перша спроба систематизувати античну культуру. Боккаччо доводив, що давні міфи мають глибоку гуманістичну та моральну цінність, а не є просто «язичницькими вигадками». Почав писати книгу 1350. Численні копії були зроблені між 1370 і 1371 без згоди автора (не вважав її завершеною). Збереглося 30–40 рукописів 14–15 ст. Уперше надрукована у Венеції 1472.

Був автором першої біографії Данте «Про походження, життя, навчання та характер найвидатнішої людини Данте Аліг’єрі, видатного флорентійського поета, та про твори, написані ним» («De origine vita studiis et moribus viri clarissimi Dantis Aligerii florentini poete illustris et de operibus composites ab eodem»; близько 1352–1372).

Написав дві збірки біографій. «Про нещастя знаменитих людей» («De casibus illustrium virorum»; близько 1360–1374) — збірка 56 міфологічних та історичних біографій, прикладів, що демонструють мінливість долі великих людей усіх часів. Трактат «Про знаменитих жінок» («De claris mulieribus»; близько 1361–1374) містить 106 біографій (від Єви до сучасниці Боккаччо, королеви Джованни Неаполітанської). Вважається першою у західній літературі збіркою біографій, присвяченої жінкам.

Трактат «Про гори, ліси, джерела, озера, річки, болота та назви морів» («De montibus, silvis, fontibus, lacubus, fluminibus, stagnis seu paludibus, de nominibus maris; близько 1355–1374) — перший в історії ренесансної Європи географічний словник античної топоніміки. Письменник працював над ним понад двадцять років (орієнтовно 1350–1374), постійно доповнюючи текст новими даними. Описуючи географічний об’єкт, Боккаччо згадував пов’язані з ним класичні міфи, історичні битви або легенди, показуючи зв’язок природи з історією людства.

Останньою працею Боккаччо були «Коментарі до “Божественної комедії” Данте» («Esposizioni sopra la Commedia di Dante»; 1373–1374), вона ґрунтувалася на серії публічних лекцій про Данте, які він прочитав 1373 у флорентійській каплиці Санто-Стефано в абатстві Бадія.

Творчість Боккаччо сприяла зміцненню гуманізму в Італії, вплинула на формування реалізму в західноєвропейській літературі.

Боккаччо і Україна

В Україні наприкінці 17 (чи на початку 18) століття з’явився перший україномовний віршований переказ новели дев’ятої четвертого дня, здійснений з віршованої переробки польською мовою поета та дипломата Я. А. Морштина (1621; Польща — 1693; Франція).

Ім’я Боккаччо серед інших італійських поетів Відродження згадує персонаж повісті Т. Шевченка «Варнак».

1879 у львівській газеті «Правда» було опубліковано переклад фрагменту твору (початок вступу) М. Подолинським (1844–1894; тепер Україна). Повністю «Декамерон» вийшов 1928 у перекладі (не з оригіналу, а з французького перекладу) Л. Пахаревського (1883–1938; тепер Україна) і П. Майорського (1880–1956; тепер Україна). Видавництво «Дніпро» 1964 вперше опублікувало «Декамерон» українською у перекладі М. Лукаша.

Визнання

На честь письменника назвали вулицю у середньовічній частині м. Чертальдо. На цій вулиці розташований будинок-музей письменника. Будинок, який Боккаччо заповідав в 1374 своєму брату, було реставровано після руйнувань (авіанальоту 1944) та перетворено на музей. Сучасний музей відкрито 1957. Там діє бібліотека, присвячена його творчості (відкрита 1957), збережений робочий кабінет.

У місті також є площа Боккаччо, на якій розташований пам’ятник (відкрито 22.06.1879, скульптор А. Пассалія). Інша статуя Боккаччо є частиною масштабного ансамблю «Видатні тосканці» з 28 мармурових статуй, що прикрашають портик будівлі Уффіці галереї у Флоренції (1845, скульптор О. Фантаччіотті).

Наприкінці 1957 за підтримки канцелярії прем’єр-міністра Італії, Міністерства освіти, Провінційної туристичної ради Флоренції, тодішнього Генерального управління академій та бібліотек і Управління старожитностей, було створено Національний інститут Джованні Боккаччо. Інститут працює у різних галузях досліджень Боккаччо, організовує культурні заходи (виставки, конференції, лекції), сприяє науковим дослідженням, зокрема у співпраці з іншими італійськими й іноземними інститутами та дослідницькими центрами. У 2026 Національний інститут Джованні Боккаччо завершив своє юридичне перетворення на Фонд Національного інституту Джованні Боккаччо.

На честь Боккаччо назвали астероїд (19149) Боккаччо, відкритий 02.03.1990.

Іменем Боккаччо названа французька літературна премія (заснована 2011), якою щороку нагороджують найкращу збірку оповідань, видану французькою мовою.

Додатково

У вересні 1350 Боккаччо вирушив до Равенни віддати шану дочці Данте Аліг'єрі (вона прийняла чернечий постриг під іменем сестра Беатріче) і передати їй 10 золотих флоринів (символічна компенсація за несправедливе вигнання, переслідування і конфіскацію майна її батька). Отримані від неї цінні спогади та сімейні перекази Боккаччо згодом використав під час написання своєї книги про Данте.

Від назви збірки «Декамерон» Боккаччо походить кінематографічний жанр «декамеротико» — еротичний фільм, дія якого відбувається у середньовічній Італії. Жанр був популярний в Італії у 1970-х: фільм «Декамерон» (1971, режисер П. П. Пазоліні) та інші.

Твори

Tutte le opere di Giovanni Boccaccio : in 10 vol. Milano : Mondadori, 1964–1998. Vol. 1–10. 9800 p.
Decameron. Milano : Arnoldo Mondadori Editore, 1985. 1239 p.
Укр. перекл. — Про походження, життя, вдачу й науку Данте Аліг’єрі та про твори, ним написані / Пер. з італ. А. Перепаді // Всесвіт. 1975. № 12. С. 162–183.
Декамерон : роман / Пер. з італ. М. Лукаша. Київ : Дніпро, 1985. 660 с.
Божий суд. Тяжкий вибір. Чарівний перстень. Чудовий сад. Від смерті до життя : новели / Пер. з італ. А. Іллічевського // Всесвіт. 1988. № 10. С. 161–178.
Канцони / Пер. М. Вороного // Всесвіт. 2000. № 7/8. С. 106–112.
Декамерон (вибрані оповідки) / Вільна інтерпретація з італ. В. Шкляра. Київ : Дніпро, 2006. 104 с.
Про славних жінок / Пер. з латини П. Содомори. Харків : Фоліо, 2014. 316 с.
Декамерон (вибрані оповідки) / Інтерпретація з італ. В. Шкляра. Київ : Дніпро, 2006. 104 с.
Декамерон / Пер. з італ. М. Лукаша. Київ : А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2026. 752 с.

Література

Decameron Web / Brown University. Providence, RI. 1995. URL : https://www.brown.edu/Departments/Italian_Studies/dweb/
Tateo F. Boccaccio. Roma : Laterza, 1998. 300 p.
Кочур Г. Джованні Боккаччо : Вступна стаття до видання «Декамерону» 1964 року у перекладі Миколи Лукаша // Боккаччо Дж. Декамерон. Харків : Фоліо, 2004. С. 3–26.
Полуяхтова І. Боккаччо Джованні // Зарубіжні письменники : Енциклопедичний довідник. Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. С. 154–158.
Ціватий В. Г. Флорентійська школа дипломатії доби Середньовіччя: інституціональний і політико-гуманістичний портрет Джованні Боккаччо (1313–1375) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. 2017. Вип. 48. С. 275–281.
Лучканин С. М. Історія класичної філології. Київ : Видавничий дім Бураго, 2020. 332 c.
Battaglia Ricci L. Boccaccio. Roma : Carocci, 2025. 288 p.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Боккаччо, Джованні // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Боккаччо, Джованні (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.06.2026