Прип'ять (річка)

Картосхема: Прип’ять у складі басейну Дніпра

Прип'ять (річка)

Витік Волинська область, Україна
Гирло Київське водосховище
Довжина (км) 775
Площа басейну (кв.км) 114 300
Середня витрата (куб.м/с) 460
Основні притоки Турія, Стохід, Стир, Горинь, Уборть, Уж (притока Прип'яті), Піна, Ясельда, Цна, Случ, Брагінка
Протікає через території Україна, Білорусь
Прип’ять у верхів’ї, Волинська обл., Україна
Національний природний парк «Прип'ять-Стохід», Волинська обл., Україна
Сплав лісу по Прип’яті, 1936
Прип’ять біля м. Мозир Гомельської обл., Білорусь
Пониззя Прип’яті, загальнозоологічний заказник «Чорнобильський спеціальний», Київська обл., Україна
Прип’ять біля м. Чорнобиль Київської обл., Україна

При́п'ятьрічка у Волинській, Рівненській і Київській областях України та в Брестській і Гомельській областях Білорусі, права притока р. Дніпра. Правобережні притоки Прип'яті також розташовані на території Житомирської області України. Назва білорус. Прыпяць.

Характеристика

Витік Прип'яті знаходиться на Волинській височині між селами Будники та Рогові Смоляри Любомльського району Волинської обл. Впадає в Київське водосховище Дніпра поблизу м. Чорнобиль Іванківського району Київської обл. Довжина річки — 775 км (на території України — 254 км), площа басейну — 114,3 тис. км² (на території України — 68,37 тис. км2.

Гідрографія

Від витоку Прип’ять спрямована на північний схід. Здолавши 204 км по Волинській обл., нижче за течією річка перетинає державний кордон Білорусі. На території Білорусі Прип’ять змінює напрям на східний і тече понад 500 км по Поліській низовині в слабко вираженій долині. В районі Пінських боліт тече в низьких заболочених берегах, розгалужуючись на рукави. В середній течії береги піщані, русло нестійке. В нижній течії в руслі збільшується число перекатів. Останні 50 км Прип’ять протікає знову територією України і впадає в декількох кілометрах південніше м. Чорнобиля в Київське водосховище.

Долина Прип'яті у верхів'ї виражена слабо, у пониззі проявляється чіткіше. Заплава розвинута на всій протяжності, виділяється дві надзаплавні тераси. Ширина заплави у верхній течії 2–4 км і більше; в окремі роки затоплюється на кілька місяців. У пониззі ширина заплави сягає 10–15 км. Русло Прип'яті у верхів'ї каналізоване; нижче — звивисте, утворює меандри, стариці, багато проток (однією з них сполучена з оз. Нобель у Рівненській обл.); є піщані острови. Ширина річки у верхній течії до 40 м, у середній — 50–70 м, у пониззі 100–250 м. Дно піщане та піщано-мулисте. Похил річки 0,08 м/км.

Притоки Прип'яті значною мірою каналізовані. Правобережні притоки течуть, в основному, територією України, лівобережні — територією Білорусі.

Праві притоки: Тенетиска, Вижівка, Турія, Стохід, Веселуха, Стир, Вибій, Горинь, Ствига, Уборть, Митва, Словечна, Жолонь, Уж. Ліві притоки: Піна, Ясельда, Бобрик Перший, Цна, Лань, Случ, Бобрик Другий, Птич, Тремля, Іпа, Віт, Брагінка.

Гідрологія

Живлення Прип'яті мішане. Для гідрологічного режиму характерна тривала весняна повінь, короткочасна літня межень, що порушується дощовими паводками та майже щорічними осінніми підняттями рівня води. На весну припадає 60–65 % річного стоку, який становить 14,5 км³/рік, вода піднімається у верхній течії до 2 м, в середній — до 3,5 м, в нижній — до 5–7 м; супроводжується великими розливами.

Середня витрата води Прип'яті біля м. Мозиря (Білорусь) 370 м³/с, у гирлі — 460 м³/ с (максимум близько 6 000 м³/с). Замерзає в середині грудня, скресає в кінці березня. Коричнюватий відтінок річкової води, який інколи спостерігається, зумовлений наявністю в басейні річки торф'яно-болотних ґрунтів. Мінералізація води у Прип'яті — 418 мг/дм3.

Іхтіофауна річки налічує близько 60 видів риб. Найчисленнішими у річці є щука, плітка, краснопірка, верховодка, плоскирка, лящ, в'юн та окунь звичайний.

Використання

Прип'ять є судноплавною впродовж бл. 580 км за умови підтримання глибини суднового ходу. На території Білорусі Прип'ять через свою ліву притоку р. Піна сполучена Дніпровсько-Бузьким каналом (1783) з р. Мухавець (притока р. Західний Буг, басейн Вісли, яка впадає в Балтійське море). Але Дніпровсько-Бузький канал в кінці 20 ст. втратив своє колишнє наскрізне транспортне значення. За часів СРСР каналом з України доставляли руду Криворізького залізорудного басейну до м. Бреста, де перевантажували на залізничний транспорт і відправляли на металургійні підприємства в Німецьку Демократичну Республіку (існувала до 1990). Станом на 2020 Дніпровсько-Бузький канал має локальне значення, використовується лише для потреб Білорусі.

Прип'яттю сплавляли деревину в плотах за допомогою буксирів (припинено в 1970-х). Водним кодексом України заборонено сплав деревини на річках України (з 1995).

Екологічні аспекти

В басейні Прип'яті у 20 ст. здійснювалися осушувальні меліорації, особливо інтенсивно протягом 1950–1970-х. Було збудовано низку осушувальних систем. В результаті деякі притоки Прип'яті на значних ділянках перетворилися на магістральні канали цих систем. Економічний ефект від освоєння осушених земель виявився не таким значним, як очікувалося. Тому в кінці 20 ст. до осушення почали ставитись помірковано.

З метою збереження водно-болотних угідь у верхів’ї Прип'яті на півночі Волинської обл. поблизу кордону з Білоруссю створено Національний природний парк «Прип'ять-Стохід» (2007).

Нижня ділянка річки відома Чорнобильською ядерною катастрофою 1986. У воду потрапили радіоактивні речовини, які надійшли у Київське водосховище. У пониззі Прип'яті у зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення у 2007 створено загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Чорнобильський спеціальний» (Київська обл.). Територія заказника охоплює нижню течію та гирло Прип'яті з численними рукавами, старицями, островами та прилеглою до гирла акваторією Київського водосховища.

Література

  1. Тутковский П. А. Припять // Энциклопедическій словарь. Т. ХХV / Издатели: Ф. А. Брокгаузъ, А. И. Ефронъ. С.-Петербургъ, 1898. С. 240–242.
  2. Бужанський А. Ріка Прип’ять та її допливи. Старі водні шляхи між доріччям Чорного моря і Балтиком (географічно-археологічна студія). Вінніпег : Інститут дослідів Волині, 1966. 40 с.
  3. Хільчевський В. К., Пелешенко В. І. Зміна концентрацій і стоку іонів в річкових водах Дніпра, Прип’яті і Десни під впливом антропогенного фактору // Вісник Київського державного університету. Серія: Географія. 1987. Вип. 29. С. 50–53.
  4. Василенко Є. В. Характеристики весняного водопілля річок правобережжя Припяті та їх сучасні зміни // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. 2010. № 3(20). С. 75–82.
  5. Русецкий А. П., Лукьянова Е. А., Труханов Л. А. Состояние и гидрологический режим поймы реки Припять после мелиорации на Полесье // Веснік Палескага дзяржаўнага універсітэта. Серыя прыродазнаўчых навук. 2010. № 2. С. 42–49.
  6. Морозова А. А. Особенности формирования гидрохимического режима р. Припять и ее основных правобережных притоков в летне-осенний период // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. 2011. № 1(22). С. 150–157.
  7. Управление трансграничным басейном Днепра: суббасейн реки Припяти / Под ред. А. Г. Ободовского, А. П. Станкевича, С. А. Афанасьева. Киев : Кафедра, 2012. 448 с.
  8. Осадчий В. І. Природні умови формування хімічного складу води водних об’єктів національного природного парку «Прип’ять-Стохід» // Наукові праці Українського н.-д. гідрометінституту. 2012. Вип. 262. С. 115–145.
  9. Басейнове управління водних ресурсів річки Прип`ять Державного агентства водних ресурсів України. Сайт.URL: https://buvrzt.gov.ua/vodni_resyrsy.html

Автор ВУЕ

В. К. Хільчевський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Прип'ять (річка) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Прип'ять (річка) (дата звернення: 27.10.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
18.08.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ