Прилуцька фортеця
Прилу́цька форте́ця — комплекс оборонних споруд, втрачений об'єкт нерухомої культурної спадщини, м. Прилуки Чернігівської області, Україна.
Зміст
Розташування і складники
Місце колишніх фортеці й замку — в історичному центрі міста на підвищеному правому березі р. Удаю. Складниками оборонного комплексу були два земляні укріплення — замок і міська фортеця (усе — не збережено).
Історична довідка
Уперше укріплене поселення (город) Прилука згадано 1085 у «Повчанні своїм дітям» Володимира ІІ Всеволодовича Мономаха у зв'язку з походом на половців, які двічі здобували місто — 1092 та 1138. Прилуки входили до складу Переяславської землі і в 11–13 ст. відігравали важливу роль у системі оборони південно-східних рубежів Давньої Русі. Оборонні споруди давньоруського часу знищила монголо-татарська навала 1239.
Від 1362 ці терени — у складі Великого князівства Литовського, від 1569 — Речі Посполитої. 1578 король Стефан Баторій надав поудайські землі разом із Прилуками шляхтичу (див. Шляхта) Михайлові Байбузі (дати й місця народження і смерті невідомі, 16 ст.; тепер Україна), у якого їх відвоював 1582 князь Олександр Вишневецький (1560–1594; тепер Україна). Прилуки стали одним із центрів маєтностей Вишневецьких на Лівобережній Україні. Тому на початку 17 ст. вони заснували тут нову фортецю у межах давньоруського городища. Її розбудовували до 1647. Тогочасний оборонний комплекс мав дві частини:
- овальний у плані замок (цитадель) розмірами 200×140 м, периметром 600 м, який називали «Стара Прилука»;
- міська фортеця, яка з трьох боків неправильним напівколом оточувала замок — так звана Нова Прилука з периметром оборонної огорожі 2 150 м.
Обидва укріплення прилягади до берега р. Удаю. Оборонна огорожа замку складалася з високого земляного оборонного валу, на якому стояли дубові стіни з баштами, та глибокого рову, зміцненого дерев'яними зрубами. На захід від замку було два джерела, з яких витікали струмки, на південь від міської фортеці — оз. Муховець. Вода звідси надходила у замковий рів. У загальній системі оборони міста важливими були стави на перегаченій греблями р. Удай: вони ускладнювали нападникам доступ до фортечних валів. Замок мав кілька потайних ходів у бік р. Удаю. У західній частині замкового валу була дерев'яна восьмигранна надбрамна башта зі звідним мостом через рів. 1654 посеред замкового двору стояв недобудований багатоповерховий дерев'яний палац князя Я. Вишневецького.
Оборонна огорожа міської фортеці, або Старого города складалася з земляного валу й рову. Тут було кілька дерев'яних башт, у зокрема й чотири надбрамні: Київська (Чернігівська), Глухівська, Роменська та Пирятинська. Ймовірно ще у часи панування Вишневецьких споруджено бастіони й равеліни, зафіксовані на планах Прилук 18 ст.
Від початку Хмельниччини 1648 Прилуки стали центром козацького полку. Прилуцька фортеця відіграла помітну роль у подіях Північної війни 1700–1721: у другій половині листопада 1708 військо короля Швеції Карла ХІІ зайняло фортецю, але через місяць його вибило звідти московське військо. Після того за наказом царя Петра І до Прилуцької фортеці звезено сім'ї козацьких старшин, які разом із гетьманом І. Мазепою приєдналися до Карла ХІІ. Тут їх утримували в ув'язненні як заручників. Загроза убивства сім'ї спонукала багатьох прибічників І. Мазепи (Д. Апостола та інших) полишити шведське військо й піддатися московитам.
1738 фортечні споруди потребували реконструкції, проте їх перестали утримувати в належному стані й вони поступово руйнувалися із втратою башт, равелінів, замкових валів і рову. Остаточно брами і всі дерев'яні фортечні споруди та елементи укріплень згоріли під час пожежі 14.09.1781. Земляні частини укріплень знесено у першій третині 19 ст. під час перепланування м. Прилук на засадах класицистичної регулярності згідно з планом, затвердженим 1803.
Характеристика
Після 1709 Прилуцьку фортецю визначено позаштатною (тобто не надто важливою для держави). Тоді замок оточував земляний вал і сухий рів. На той час давня гідротехнічна система, яка наповнювала рів водою, занепала й не була відновлена. З північного боку рову не було, оскільки схил плато, звернений до річки, був досить стрімким. Оборонна огорожа міської фортеці (Старого, або Земляного города) — аналогічна замковій. Після 1709 ці укріплення посилено чотирма трикутними в плані равелінами. Три з них пов'язано із в'їзними брамами й мали ідентичну конструкцію: у валу стояла восьмигранна (Глухівська) або чотиригранні (Київська, Пирятинська) надбрамні башти зі звідними мостами через рів. У равеліні дорога робила поворот під кутом 45° і виходила через зовнішню дерев'яну браму равеліна по ще одному звідному мосту. Четверта, Млинівська надбрамна башта стояла з північного боку й охороняла дорогу до р. Удаю.
У Прилуцькій фортеці компактною групою стояли найголовніші міські споруди: Спасо-Преображенський собор, церкви Миколаївська та Різдва Богородиці. Полковий арсенал або кам'яниця Ґалаґана була посеред замку. У фортеці містилися полкова канцелярія, згодом — присутствені місця, провіантські й хлібні магазейни (склади), торговельні ряди тощо. Деякі з цих споруд були мурованими і їх збережено (Спасо-Преображенський собор, Миколаївська церква, полковий арсенал). Тож тепер від Прилуцької фортеці збережено тільки її центральний архітектурний комплекс, без оборонних споруд. Проте на схилах підвищеного правобережжя р. Удаю можна простежити трасування колишньої північної лінії укріплень.
Значення
Прилуцька фортеця має військово-історичне значення як один із втрачених зразків автохтонного оборонного будівництва на теренах Лівобережної України.
Література
- Вечерський В. Плани міст Лівобережної України XVII–XVIII ст. як джерела вивчення містобудівного розвитку // Архітектурна спадщина України : в 5 вип. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1996. Вип. 3. Ч. 1. С. 105–121.
- Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2002. С. 174.
- Вечерський В. Фортеці й замки України. Київ : [б. в.], 2011. С. 182–186.
- Бондар О. План Прилуцької фортеці 1745 р. у альбомі Ф. Ласковського // Сіверянський літопис. 2016. № 6. С. 63–66.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Прилуцька фортеця // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Прилуцька фортеця (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.06.2025
