Кам'яниця
Кам’яни́ця — багатозначний термін:
1) Загальна назва будь-якої цивільної будівлі, мурованої з каменю (звідси й назва) чи цегли.
2) Мурований міський будинок, поширений у Центрально-Східній Європі та західних областях України з часів середньовіччя. Поєднував житлову функцію з комерційною (крамниці, майстерні на першому поверсі, житло власника на другому, складські приміщення у підвалах та на горищі). Кам’яниці мали від 2 до 4 поверхів, підвали нерідко — двоповерхові. У плані прямокутні, витягнуті углиб кварталу забудови. Виходили на вулицю вузькими фасадами, на яких вміщалося в ряд тільки 3 вікна (Чорна кам’яниця у Львові); зрідка траплялися 6-віконні кам’яниці, які свідчили про належність власників до суспільної еліти (Королівська кам’яниця у Львові — див. Площа Ринок у Львові). Перед головними фасадами кам’яниць влаштовували аркади-галереї торговельного призначення (кам’яниці на площі Ринок у м. Жовкві Львівської області). Кам’яниці збереглися у старовинній забудові міст Львова, Жовкви, Кам’янця-Подільського та інших міст західних областей України.
3) Мурований з цегли будинок у Наддніпрянщині, на Лівобережній Україні та Слобожанщині 17–18 ст. господарського (найчастіше) або житлового призначення. Споруджували одно- і двоповерховими з підвалами, одно- та багатокамерними. Такі кам’яниці як житлові будинки не набули поширення, оскільки вважали, що мешкання в них шкодить здоров’ю через надмірну вогкість, ураження пліснявою і цвіллю (грибком). Ці недоліки були зумовлені відсутністю вертикальної і горизонтальної гідроізоляції підмурків. Житловими кам’яницями були будинки Мазепи в Чернігові, Биковського в Києві, В. Кочубея у м. Батурині, П. Полуботка у м. Чернігові, кам'яниця Лизогубів у Седневі. Кам’яницями адміністративного призначення були Полкова канцелярія в Козельці, Будинок Київського магістрату. Суто господарське призначення (зберігання цінностей, зброї тощо) мали кам’яниці Полуботків у Любечі, Дараганів у Покорщині (див. Садиба Дараганів у Покорщині), Ґалаґана (полковий арсенал, полкова скарбниця) у м. Прилуках Чернігівської області та інші. У таких кам'яницях відсутні опалювальні прилади (печі, груби, каміни). Кам'яниці були поширені у м. Києві, столичних, полкових і сотенних містах (Батурин, Глухів, Чернігів, Ніжин, Прилуки, Седнів, Любеч). Тепер усі збережені кам'яниці є пам'ятками архітектури національного значення.
Література
- Пламеницька О. Кам'яниця // Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 114-115.
- Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва; Головкиївархітектура, 2002. С. 192.
- Клименюк Т., Проскуряков В., Ковальчук Х. Ілюстрований словник архітектурних термінів. Львів : Львівська політехніка, 2019. С. 112.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Кам'яниця // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кам'яниця (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.12.2021
