Полтавська фортеця
Полта́вська форте́ця — комплекс оборонних споруд, пам'ятка археології та історії, м. Полтава, Україна.
Зміст
Розташування і складники
Розташована в історичному центрі міста на високому узгір'ї правого берега р. Ворскли між двома ярами — Мазурівкою і Панянкою. Складники оборонного комплексу: Стара Полтава (первісна фортеця, тепер Городище або Іванова гора); Нова Полтава (прибудова з півдня до первісної фортеці); зовнішній оборонний вал із ровом, що захищав північно-західне передмістя.
Історична довідка
1608 великий коронний гетьман Речі Посполитої С. Жолкевський заснував фортецю в Полтаві, яка на той час була «пустою слободою» на межі з Диким полем. Тоді укріпили трикутний у плані мис, що тепер зберігся в середмісті й називається Городищем. Під час археологічних досліджень тут виявлено залишки поселень скіфської доби (2 ст. до н. е.), роменської культури (8 ст.), Давньої Русі (10–12 ст.). Городище виявилося найвигіднішим місцем для фортеці за військово-топографічними умовами. Круті східні й південні схили укріпили частоколом, з північно-західного напільного боку викопали рів і насипали оборонний вал. З півдня фортецю омивала р. Полтавка. Істотною вадою первісної фортеці була відсутність на її території водного джерела. Тому у 1640-х під орудою великого коронного гетьмана Речі Посполитої С. Конецпольського (1591; тепер Польща — 1646; тепер Україна) фортецю розширено майже удвічі, включивши до неї території Мазурівки й частину плато на південний захід від неї. Відповідно виникли назви двох частин фортеці — Стара Полтава (первісна частина) і Нова Полтава. Первісні укріплення були архаїчними: невеликі земляні бастеї напівкруглої форми та бастіони прямокутної форми в плані, сполучені оборонними валами. На розі, де тепер стоїть колонна альтанка, була велика підковоподібного плану бастея. В'їзна брама містилася з північного заходу.
Після Переяславської ради 1654 Полтавській фортеці надавали великого значення, тож навесні 1658 під орудою полтавського полковника М. Пушкаря її ремонтували. Влітку 1658 фортецю здобуло штурмом і спалило військо повсталого проти Москви гетьмана І. Виговського. Після того з наказу московського уряду фортецю відбудовано. Тоді з'явилася зовнішня лінія оборони: для захисту північно-західного передмістя викопано рів і насипано вал; вони перекрили рівнину між верхів'ями двох ярів, що називалися Бойків і Кобищани.
1709 під час облоги Полтави шведською армією фортеця мала розвинений комплекс оборонних споруд, близький до бастіонного. Неправильний багатокутник у плані, витягнутий з півдня на північ, мав 5 в'їзних брам: Подільську, Мазурівську, Київську, Спаську, Криловську. Лінія оборони складалася з сухого рову й крутого земляного валу з палісадом, але без валганга (за козацьким звичаєм). Від наріжної східної бастеї вниз по схилу спорудили квадратний у плані редут; від північного наріжного бастіону в бік Бойкового яру — так само. Укріплення між бастеєю і бастіоном складалися тільки зі старого частоколу, без валу й рову, оскільки крутосхили були неприступними. На цій ділянці містилася Криловська брама, від неї вниз на Поділ спускалася крута стежка. Північний бік фортеці мав Спаську й Київську брами, що були складними інженерними спорудами: перед першою був равелін, друга була горнверком із равеліном. Уздовж схилів яру Мазурівки 1709 ще зберігали залишки первісних укріплень Старої Полтави 1608. Їх поновлено 1709 (на випадок прориву шведами зовнішньої лінії оборони). Від верхів'я яру Мазурівки головна лінія оборони йшла на південь. Тут стояли Басманівська й Мазурівська глухі дерев'яні башти, а також брама з горнверком. З цього боку шведи найзапекліше штурмували фортецю. Далі головний оборонний вал ішов рівнобіжно до яру й від південного наріжного бастіона спускався вділ, перекриваючи яр Мазурівку і підходячи до підніжжя великої наріжної бастеї. На цій ділянці стояли Подільська брама та Глуха башта. Лінія укріплень одночасно правила й за греблю, яка перегачувала р. Полтавку, утворюючи у фортеці став — джерело води на час облоги. Усі башти були дерев'яними, зрубної (див. Зруб) конструкції, чотиригранними, невисокими, з наметовими дахами.
Під час облоги 1709 фортецю значно поруйновано, тому цар Петро І наказав її відбудувати. Наказ не виконано, тож після з'ясування цього факту 1723 до Полтави 1724 відрядили інженер-майора А. Деколонга (Клап'є де Колонг, 1685; Франція — 1743; тепер РФ), який оглянув фортецю і склав архітектурний кресленик та кошторис на її реконструкцію. Після виконання робіт трасування оборонних ліній істотно не змінено, за винятком південної дільниці, де в'їзну браму спростили: замість горнверка спорудили трикутний у плані равелін з баштою. Біля Київської брами горнверк з равеліном замінили на бастіон. Равелін перед Спаською брамою знесено. Північний бастіон перероблено з квадратного на п'ятикутний у плані. Велику наріжну бастею перероблено на п'ятикутний бастіон. Внутрішню лінію укріплень уздовж Мазурівки (ретраншемент) після 1722 ліквідовано. 1730 реконструйована фортеця мала високі земляні вали з частоколом, земляні бастіони, сухий рів і 8 старих башт, деякі з них у напівзруйнованому стані: Криловська, Спаська, Київська, Басманівська, Мазурівська, Глуха та дві безіменні. У такому вигляді фортеця проіснувала, поступово руйнуючись, до 1805, коли вали й рови прорізали наново розпланованими вулицями. 1817 за розпорядженням генерал-губернатора вали розкопали, рови засипали і на місці їх проклали міські бульвари.
Характеристика
У сучасному місті колишню фортецю виділено розпланувально й композиційно. Трасами валів пролягають проспект Віталія Грицаєнка, вулиця Конституції та Панянський бульвар. Фортечній еспланаді відповідають парки Студентський, Петровський та Сонячний. Найстародавніша частина фортеці — Городище або Стара Полтава (урочище Іванова гора) в панорамі міста є ландшафтною домінантою. Її композиційну роль посилює альтанка на місці наріжної східної бастеї та відбудований поряд Успенський собор. Неподалік від альтанки 2009 за проєктом архітектора В. Трегубова відтворено в умовних формах одну з дерев'яних башт фортеці — Подільську. Її використовують як оглядовий майданчик. На початку Панянського бульвару на лінії колишнього північного валу фортеці біля втраченої Спаської башти 1994 установлено пам'ятник загиблим українським козакам (скульптор В. Білоус, художник В. Батурин).
Значення
Полтавська фортеця має військово-історичне значення як місце важливих історичних подій і оприявнення тяглості місцевих традицій оборонного будівництва на теренах Лівобережної України.
Додатково
Полтавська фортеця на початку 18 ст. не відповідала тодішнім передовим європейським зразкам фортифікації. Цар Петро І, оглядаючи Полтаву після Полтавської битви 1709, сказав полоненому шведському фельдмаршалові К. Г. Реншильду (1651–1722; Швеція): «Дивно, що за такої тривалої облоги ви не змогли здобути цю слабку фортецю».
Література
- Вечерський В. Містобудівний розвиток Полтави за доби Гетьманщини // Козацькі старожитності Полтавщини. Полтава : Криниця, 1993. С. 26–44.
- Вечерський В. Фортеця XVII–XVIII століть, м. Полтава // Пам’ятки України: історія та культура. 1996. № 3–4. С. 37–38.
- Коваленко О. Полтавська фортеця // Археологічний літопис Лівобережної України. 2009. № 1. С. 13–23.
- Вечерський В. Фортеці й замки України. Київ : [б. в.], 2011. С. 87–95.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Полтавська фортеця // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Полтавська фортеця (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.04.2025
