Успенський собор у Полтаві

Успе́нський собо́р у Полта́ві — втрачений об’єкт архітектурної спадщини, Україна.

Загальний вигляд зі дзвіницею.
Фото початку 20 ст.
Собор і садиба І. Котляревського.
Акварель Т. Шевченка 1845
Загальний вигляд зі дзвіницею у перспективі вулиці Олександрівської.
Фото початку 20 ст.
Собор і дзвіниця. Гравюра Й. Стадлера за малюнком О. Кунавіна початку 19  ст.
Рисунок Ф. Рожанківського 1918
Реконструкція загального вигляду,
виконана В. Трегубовим.
Вигляд після відбудови.
Фото Вечерського В. В.

Загальні відомості

Ансамбль головних архітектурних домінант історичного центру м. Полтави на Соборному майдані формували муровані собор і дзвіниця. Розташовані на Івановій горі, мисоподібному городищі, завдяки композиційно активному вінчанню собору, вони добре проглядалися в силуеті й панорамах міста. Архітектурний ансамбль, зведений по осі двох головних вулиць — Олександрівської (тепер Соборності) та Дворянської (тепер Пилипа Орлика) візуально організовував внутрішньоміський простір. Собор знищено 1938, дзвіниця збереглася. 2000–2004 замість зруйнованого собору на його місці збудовано новий (у псевдоісторичних формах).

Історична довідка

Дерев’яний багатодільний багатоверхий Успенський кафедральний собор та висока дерев’яна двох’ярусна дзвіниця поруч із ним існували на цьому місці з другої половини 17 ст. Зафіксовані як головна міська споруда у планах м. Полтави першої третини 18 ст.

Поблизу з південного боку храму 1749 закладено новий, мурований. За взірець правив собор Хрестовоздвиженського монастиря у Полтаві. Фундаторами були полтавський полковник А. Горленко (1680–1756; Україна), обозний А. Руновський (початок 18 ст. — після 1774; Україна), полковий суддя Г. Сахновський (1710 — після 1772; Україна), військовий товариш, бунчуковий Д. Білуха (1709 — після 1786; Україна) та інші. Будував архітектор С. Стобенський (початок 18 ст. — кінець 18 ст.; Україна). Собор завершено й освячено 1770. Первісно він був п’ятипрестольним. Окрім головного вівтаря з престолом в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці, унизу було ще два — Петропавлівський та Іллінський (ліквідований 1894); на хорах — Михайлівський і Варваринський бічні вівтарі. Їх зняли 1869. Тоді ж перебудовано сходи на хори, ризницю й паламарню. 1899 собор розширено за рахунок західної прибудови, виконаної в архітектурних формах, суголосних первісним частинам храму. Протягом 19 ст. споруда зазнала ще деяких перебудов: форми барокових (див. Бароко) двох’ярусних бань з ковнірами замінено на спокійніші сферичні з глухими ліхтариками (див. Ліхтар).

1774–1801 перед західним фасадом собору споруджено чотириярусну муровану дзвіницю в стилі класицизму, увінчану банею з високим шпилем. У першій половині 19 ст. територію обнесено мурованою огорожею з кутими залізними ґратками й двома невеличкими банястими капличками із заходу обабіч дзвіниці.

1845 собор разом із будинком І. Котляревського замалював Т. Шевченко.

1938 храм зруйновано вибухівкою за вказівкою Полтавського обласного комітету Комуністичної партії (більшовиків) України. Збережена дзвіниця з 1963 є пам’яткою архітектури республіканського (тепер національного) значення.

1995–1996 виконано археологічне дослідження території та підмурків зруйнованого собору. Його було заплановано відтворити відповідно до затвердженої 1999 урядової Програми відтворення визначних пам’яток історії та культури як кафедральний храм Полтавської єпархії Української православної церкви Київського патріархату. Для акумуляції коштів створено громадський фонд, силами місцевих архітекторів під керівництвом В. Трегубова опрацьовано науково-проектну документацію. 2000 розпочалися відбудовчі роботи, які за вказівкою місцевого керівництва з квітня 2004 виконували всупереч науково-проектній документації. Споруду звели на 11 м нижчою, ніж вона була історично, поділивши внутрішній простір на два поверхи. Тепер це кафедральний собор Полтавської єпархії Православної Церкви України.

Характеристика

В образі тринавового шестистовпного, з трансептом, нартексом і хорами, первісно трибанного, від 1780 — п’ятибанного собору домінував масивний, майже нерозчленований основний об’єм. З ним контрастували бані й вишукані фронтони. Стилістичне вирішення близьке до українського бароко.

Значення

Успенський собор у Полтаві належав до найпізніших зразків особливого архітектурного типу репрезентативних міських і монастирських соборів доби Гетьманщини, що виник у другій половині 17 ст. як поєднання впливів західного бароко та відродження композицій мурованих храмів Давньої Русі. Його знищення 1938 спотворило архітектурне середовище м. Полтави й збіднило архітектурну спадщину України. Споруда, збудована 2000–2004 на місці знесеного храму, виконана всупереч науково-проектній документації зі спотворенням архітектурних пропорцій і форм.

Додатково

Історичною реліквією соборного ансамблю був великий дзвін Кизикермен (втрачено), відлитий 1695 коштом полтавського полковника П. Герцика (середина 17 ст. — 1700; Україна) з гармат, захоплених козаками у турків під час штурму фортеці Кизикермен (тепер м. Берислав Херсонської області, Україна) 31.07.1695.

Версія про те, що відбудований 2000–2004 Успенський собор у Полтаві є пам’яткою архітектури національного значення з охоронним № 506, не відповідає дійсності.

Цитата

«Трагедією для української архітектури є поширене не тільки в Полтаві, але й в усій Україні зухвале, невігласне втручання влади у творчий процес фахівців-архітекторів, нехтування владою не тільки моральними нормами, але й законами України. Наруга вчинена полтавськими чиновниками над видатною пам’яткою XVIII сторіччя — Святоуспенським собором в Полтаві...»

 (Цит. за вид.: Трегубов В., Белявська О. Войовничий вандалізм як принцип ставлення до архітектурних пам’яток Полтави. Полтава : Полтавське регіональне відділення Всеукр. фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. О. Гончара, 2004. С. 4.)


Література

  1. Рудинський М. Архітектурне обличчя Полтави. Полтава : Друкарня Рабиновича, 1919. 36 с.
  2. Вечерський В. В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. Київ : Науково-дослідний інститут теорії і історії архітектури та містобудування, 2002. С. 187–189.
  3. Трегубов В., Белявська О. Войовничий вандалізм як принцип ставлення до архітектурних пам’яток Полтави. Полтава : Полтавське регіональне відділення Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. О. Гончара, 2004. 48 с.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Успенський собор у Полтаві // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Успенський собор у Полтаві (дата звернення: 18.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
02.10.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ