П'ячентіні, Марчело
|
П'ячентіні, Марчело (Piacentini, Marcello) | |
|---|---|
| Народження | 08.12.1881 |
| Місце народження | Рим |
| Смерть | 19.05.1960 |
| Місце смерті | Рим |
| Місце поховання | Рим |
| Alma mater | Римська академія образотворчого мистецтва, Римський університет Сап'єнца, Святого Луки академія в Римі |
| Місце діяльності | Італія |
| Напрями діяльності | Архітектура, містобудування |
П’яченті́ні, Марче́лло (італ. Piacentini, Marcello; 08.12.1881, м. Рим, Італія — 19.05.1960, там само) — архітектор, містобудівник, педагог, представник неокласицизму і ар-деко, автор низки споруд в Італії, головний зодчий італійського фашизму, винахідник фашистського архітектурного ордера.
Життєпис
Народився в сім’ї архітектора П. П’ячентіні (1846–1928; Італія), який працював у стилі неокласицизму. Початкову фахову підготовку отримав у батьковій архітектурній майстерні. Навчався послідовно у Римській академії образотворчого мистецтва, на інженерному факультеті Римського університету Сап'єнца та 1901–1904 — в Академії Святого Луки в Римі. Після цього подорожував Австрією і Німеччиною, вивчаючи тамтешню архітектуру. Найбільший вплив на нього справила віденська Сецесія. Перші архітектурні проєкти виконав і реалізував разом з батьком 1903–1906. 1907 переміг в архітектурному конкурсі на проєкт реконструкції центру м. Бергамо (реалізовано 1922–1927). Від 1921 — засновник і керівник журналу «Архітектура і декоративні мистецтва»(італ. «Architettura e Arti Decorative»). На початку 1920-х став відомим й авторитетним архітектором. Його творчі принципи базувалися на раціоналізації спрощеного класицизму й нарочитій монументальності. Тому після приходу до влади в Італії Б. Муссоліні творчість П’ячентіні виявилася суголосною ідеологічним установкам італійського фашизму і він став «придворним зодчим дуче». На відміну від німецького колеги А. Шпеєра не був членом уряду, але фактично керував архітектурною діяльністю в країні до краху фашистського режиму. Після Другої світової війни його тимчасово відсторонено від професійної праці, але потім аж до досягнення граничного віку 1955 був деканом архітектурного факультету Римського університету Сап'єнца й професором міського планування там само. Останній проєкт (Палац спорту у м. Римі) виконав 1957 разом із П. Л. Нерві.
Два «Фонди П’ячентіні» (бібліотека на 2 300 томів, понад 2 500 одиниць наукової і проєктної документації) зберігаються як дар доньки архітектора в Архітектурній бібліотеці Римського університету Сап'єнца та в Бібліотеці технічних наук Флорентійського університету.
Творчість
Найвизначнішими є творчі здобутки у містобудуванні: реалізовані проєкти реконструкції міст, їхніх історичних центрів, створення нових площ, вулиць, великих комплексів споруд у містах Бергамо, Больцано, Брешії, Генуї, Ліворно, Римі, Турині. Створив для різних міст Італії (Неаполь, Мессіна, Мілан, Реджо-Калабрія, Рим, Флоренція) та за кордоном (Бенгазі, Брюссель, Загреб, Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу тощо) навчальні, лікувальні, музейні, виставкові, адміністративні, видовищні споруди і комплекси їх. Автор першого в Італії (і одного з найперших у Європі) хмарочоса заввишки 57 м у м. Брешії 1927, а також першого хмарочоса заввишки понад 100 м (так званий Хмарочос П’ячентіні) у м. Генуї 1940 заввишки 108 м, який довго залишався найвищим в Італії. Реалізація двох його найграндіозніших містобудівних проєктів — Університетського містечка Римського університету Сап'єнца та комплексу споруд всесвітньої виставки 1942 (обидва у м. Римі) — тривала десятиріччями. Всесвітня виставка 1942 не відбулася через Другу світову війну, тож на базі незавершеного виставкового комплексу пізніше було створено олімпійське містечко для Літніх Олімпійських ігор 1960. П’ячентіні разом із колегами протягом кількох десятиріч опрацьовував генеральний план м. Рима, який формально не було затверджено, проте багато слушних проєктних пропозицій реалізовано.
П’ячентіні — провідний архітектор Італії, у творах якого втілено фашистську ідеологію, засновану на ностальгії за колишньою імперською величчю Риму, культі героїв і звеличенні людських мас. Його споруди й ансамблі водночас репрезентативні й раціоналістичні. Цим архітектура Італії 1920–1940-х вигідно відрізнялася від помпезного зодчества Третього райху. В Італії, на відміну від Німеччини, архітектуру сучасну (модернізм, функціоналізм) не вважали шкідливою. З огляду на це тут під керівництвом П’ячентіні розвивалися три архітектурні напрями: неокласицизм, символізм (на базі італійського футуризму) і функціоналізм (який в Італії називали «раціоналізмом»). П’ячентіні поєднував неокласицизм з раціоналізмом, прикладом чого є комплекс споруд Римського університету Сап'єнца 1936. Така стилістика відповідає тогочасному міжнародному стилю ар-деко. П’ячентіні сформулював і втілив своє бачення розвитку архітектури як опертої на традицію, але з гнучкою реакцією на новітні умови й вимоги. При цьому його колеги й підлеглі користувалися повною свободою творчості у своїх архітектурних і дизайнерських проєктах та у процесі реалізації їх.
Осучаснюючи класичні архітектурні форми як спадщину греко-римської античності, П'ячентіні, винайшов колони без капітелей, запровадив максимальне спрощення форм архітектурного ордера. Понад те, він винайшов особливий «фашистський ордер» з колонами, які є стилізованими зображеннями фасцій (атрибуту влади у Стародавньому Римі). Колони замість капітелей мали зображення сокир, леза яких агресивно спрямовано на глядача. Вперше застосовано у Монументі Перемоги у м. Больцано 1928, який нагадує модернізовану римську тріумфальну арку. Спроба створити новий, доти небачений архітектурний ордер і новий «фашистський стиль» виявилася невдалою, не отримала визнання і поширення. З урахуванням цього досвіду, в архітектурі двох синхронних італійському тоталітарних режимів Іспанії та Німеччини вирішили відмовитися від створення своїх особливих стилів і використовувати спрощені історичні архітектурні форми.
Твори (усі в Італії):
- багатоквартирний житловий будинок на Савойській вулиці у м. Римі 1920;
- реконструкція центру м. Бергамо 1922–1927;
- тріумфальна арка Перемоги у м. Генуї 1924–1931;
- створення площі Перемоги у м. Генуї 1924–1939;
- створення площі Перемоги у м. Брешії 1927–1932;
- монумент Перемоги у м. Больцано 1928;
- Палац Правосуддя у м. Мілані 1933;
- університетське містечко (Римського університету Сап'єнца) у м. Римі 1933–1936;
- вежа П’ячентіні у м. Генуї 1935–1940;
- будівля ректорату Римського університету Сап'єнца 1936;
- створення вулиці Віа делла Кончіліаціоне у м. Римі 1936–1950.
Визнання
П’ячентіні визнано провідним архітектором Італії 1910–1940-х. Проявив себе як талановитий і кваліфікований виконавець архітектурних замовлень уряду Італії 1922–1942. За це 1929 призначений членом Академії Італії. Від 1933–1934 і до падіння фашистського режиму 1945 — голова Вищої ради громадських робіт, голова Вищої комісії образотворчого мистецтва, президент професійних асоціацій.
Додатково
Впливовий історик архітектури, мистецький критик і політик Б. Дзеві (1918–2000; Італія) дотепно визначив П’ячентіні як «померлого у 1925 році» (тобто на початку його служіння фашистському режиму Б. Муссоліні).
|
Література
- Lupano M. Marcello Piacentini. Roma : Laterza, 1991. 216 p.
- Pisani M. Architetture di Marcello Piacentini. Le opere maestre. Roma : Clear, 2004. 148 p.
- Bussagli M. Capire L`Architettura. Firenze : Giunti, 2005. P. 346–347.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 211–212.
- Beese Ch. Marcello Piacentini. Moderner Städtebau in Italien. Berlin : Reimer, 2016. 624 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. П'ячентіні, Марчело // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/П'ячентіні, Марчело (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.04.2025
