Мінеральні солі

Мінера́льні со́лі — осадові мінерали, що кристалізуються під час випаровування та охолодження природних водних розчинів — сильних електролітів.

Історична довідка

Концепція виокремлення солей як «загуслих соків» (лат. succi concreti) сходить до алхіміків (див. Алхімія). До «загуслих соків» в основному відносили речовини, які згодом часто стали позначати як солі. За визначенням Г. Агриколи, «succi concreti — це сухі і досить тверді речовини, які, будучи зволожені водою, не розм'якшуються, але розчиняються» (De natura fossilium. Базель, 1546.). В Україні щонайменше від 14 ст. безперервно діє солеварня у м. Дрогобичі; станом на 2020-ті — Солевиварювальний Дрогобицький завод — державне підприємство, основний вид діяльності якого — добування кухонної солі за старою технологією випарювання розсолу у чренах (великих пательнях). Цю ж технологію застосовували у 17 ст. для видобування солі на Донбасі (Бахмутські та Торські промисли). Природне випарювання солі відоме в Україні з середньовіччя як традиційний спосіб чумацького соляного промислу (див. Чумацтво). У 20–21 ст. використовують для добування кухонної солі на Кінбурнській косі та Сиваші.

Основні групи мінеральних солей

• галогеніди (галіт, сильвін, бішофіт, карналіт, тахігідрит, ринеїт);
• сульфати (тенардит, мірабіліт, афтиталіт, кізерит, гексагідрит (сакіїт), епсиміт, вантгофіт, бльодит (астраханіт), лангбейніт, леоніт, пікромерит, глауберит, сингеніт, полігаліт та ін.);
• змішані солі (каїніт, дансит);
• нітрати та суміші (натрієва селітра, калійна селітра, дарапськіт, лаутарит та ін.);
• карбонати (трона, термонатрит, нагколіт, натрон, ганксит, беркеїт, сульфогаліт, шайрерит, тихіт та ін.);
• борати (сасолін, бура, тинкалконіт, керніт, улексит, пандерміт, колеманіт, ініоніт, гідроборацит, борацит, сайбеліїт).

Класифікація

Розрізняють морські та континентальні соляні родовища і розсоли.

Цей поділ умовний, оскільки одні й ті ж мінерали часто формуються і в морських, і в континентальних умовах.

Мінерали морських соляних родовищ

Представлені понад 30 розчинними мінералами і ще більшою кількістю нерозчинних. Серед розчинних поширені лише галіт, сильвін, карналіт, каїніт, гангбейніт, кізерит, полігаліт та сингеніт, рідше трапляються глауберит, тенардит та епсоміт. Найбільші поклади морських калійних солей є в Канаді та в РФ (Уральські гори). Соляні відклади встановлені у нижньокембрійських і навіть у докембрійських утвореннях, але розчинні солі в родовищах такого давнього віку невідомі. Найсприятливіші умови для накопичення розчинних солей мали місце у пермський період. Утворення великих родовищ солей морського походження приурочені до зон аридного клімату.

Континентальні мінеральні солі

Склад континентальних мінеральних солей визначають процеси вивітрювання поверхневих порід і меншою мірою — вулканічна діяльність. За хімічним складом багато розчинів континентальних солей близькі до морської води і з них у процесі випаровування або охолодження виділяються ті ж самі солі. Розчинні солі неморського походження відомі в багатьох внутрішньоконтинентальних басейнах. Загальні запаси їх менші в порівнянні з морськими родовищами і відрізняються від них варіативністю хімічного складу. Найбільші родовища континентальних солей: Грін-Рівер (США, штат Каліфорнія), Лагуна-дель-Рей (Мексика, штат Коауїла).

Сульфати утворюються в екзогенних умовах. Трапляються в гідротермальних жилах та як вторинний мінерал у зонах окиснення сульфідів. Відомо близько 190 мінеральних видів природних сульфатів (тенардит, мірабіліт, ґлауберит, астраханіт, епсоміт та ін.)

Нітрати через високу розчинність у воді є порівняно рідкісними мінералами. Відоме тільки одне їх промислове родовище (пов'язане з накопиченням каліче в пустелі Атакама, Чилі) і декілька невеликих покладів.

Карбонатні мінерали практично повністю представлені карбонатами натрію: трона, термонатрит, нагколіт, натрон, ганксит, беркеїт, сульфогаліт, шайрерит, тихіт та ін. Відомо близько 120 видів природних карбонатів. Більшість покладів цих мінералів — безстічні озера з великим умістом карбонатів (поклади в пустелі Сахара, озера на південному заході Африки, у Південній та Північній Америці тощо). В деяких родовищах простежується зв'язок утворення карбонатів з вулканізмом (озеро Натрон, Танзанія), в інших — з механізмом бактеріального відновлення (родовища в Єгипті).

Борати майже виключно пов'язані з гарячими джерелами вулканічних областей. До боратів належить понад 80 мінералів. Найбільш розповсюджені борати кальцію. Відомо також декілька значних родовищ боратів натрію. Більш рідкісні — борати магнію, ще рідше трапляються борати стронцію.

Мінеральні солі в Україні

Україна багата на мінеральні солі.

Калійні солі пов'язані з неогеновою галогенною формацією Передкарпатського прогину. Прикарпатський калієносний басейн складений сульфатними відмінами калійно-магнієвих солей. Усього тут відомо понад 20 родовищ.

Кам'яна сіль пов'язана з пермськими (Донбас, Дніпровсько-Донецька западина), юрськими (Переддобруджинський прогин) і неогеновими (Передкарпаття і Закарпаття) галогенними формаціями. Пластові родовища експлуатуються на Донбасі (Артемівське, Новокарфагенське) і в Передкарпатті (Губицьке, Верхньострутинське), солянокупольні — в Дніпровсько-Донецькій западині (Єфремівське, Роменське), на Донбасі (Слов'янське) і Закарпатті (Солотвинське). Вміст NaCl в солях досягає 98–99 %. Значні запаси кухонної солі містить ропа солоних озер і лиманів (Сиваш та інші) і природні підземні розсоли в Передкарпатті. Державним балансом запасів крисних копалин України враховано 14 родовищ кухонної солі, зокрема: 8 — кам'яної солі, 2 — садової солі-ропи, 3 — соляних розсолів, 1 — кам'яної солі зі шламу.

Використання

Мінеральні солі належать до гірничо-хімічної сировини і використовуються в хімічній промисловості, медицині, кулінарії тощо.

Цитати

«Так зазвичай називаю також мінерали, які легко розчиняються у питній воді; принаймні деякі камені і навіть метали складаються із загуслих соків, вони, однак, холодом настільки згущені, що розчиняються важко або зовсім не розчиняються».

 (Цит. за джерелом: Georgii Agricolae. De ortu et causis subterraneorum. Basileae : H. Frobenium et N. Episcopium, 1546. 487 p. Переклад В. Білецького).

«Винахідливі люди, помітивши, що води деяких озер сповнені таких природних соків, що згущуються та просихають від сонячного тепла, і що з них виходять загуслі соки, …направили їх у неглибокі западини. Однак, коли люди побачили, що в такий спосіб можна добувати загуслі соки тільки в літню пору і не у всіх місцевостях, але лише в спекотних і помірних, і до того ж там, де влітку рідко випадають дощі, вони почали варити такі води в посудинах на вогні. Таким чином, виявилося можливим у всі пори року і в усіх місцевостях, навіть найхолодніших, видобувати з вод, насичених соками від природи або штучним шляхом, загуслі соки шляхом виварювання їх із цих вод».

 (Цит. за джерелом: Georgii Agricolae. De Re Metallica libri XII. Basileae : Froben, 1556. 590 p. Переклад В. Білецького).

Додатково

Термін «сіль» історично входить до назв ряду солей-мінералів.

Розрізняють:

• сіль абраумську (суміш солей карналіту, сильвіну та ін.);
• сіль амонієву або амонійну (зайва назва нашатирю);
• сіль англійську (застаріла назва епсоміту);
• сіль бритинову-безводну (застаріла назва глаубериту);
• сіль буру [застаріла назва залізистого алюногену (тектициту)];
• сіль вапноподібну (застаріла назва епсоміту);
• сіль везувійську (застаріла назва глазериту);
• сіль волосисту (застаріла загальна назва епсоміту, галотрихіту і галіту у вигляді волокнистих аґреґатів);
• сіль гірку (застаріла назва епсоміту);
• сіль ґлауберову (те ж, що й мірабіліт, інколи так називають також тенардит);
• сіль ґлетчерну (зайва назва епсоміту);
• сіль дивну (застаріла назва мірабіліту);
• сіль епсомітову (застаріла назва епсоміту);
• сіль зоотинову (застаріла назва натріїстої селітри);
• сіль кам'яну (самосадний крупнозернистий галіт);
• сіль кухонну (загальна торговельна назва для різних видів природної солі NaCl: кам'яної, озерної, кореневої, гранатки. Цим же терміном позначають товарну продукцію харчової солі; те саме, що й галіт);
• сіль льодяну (торговельна назва крупнокристалічного галіту);
• сіль мауерову (застаріла назва нітрокальциту);
• сіль мишачу (зайва назва метавольтину);
• сіль мікрокосмічну (зайва назва стеркориту);
• сіль мінеральну (осад, який головним чином складається з розчинних солей: ґіпсу, ангідриту та різних галоїдних сполук, осадження яких зумовлене випаровуванням);
• сіль Мора (морит), сіль морську (водний хлористий натрій NaCl•2H2O, утворює тверді гострі кристали на поверхні льодового покриву Північного Льодовитого океану);
• сіль озерну (застаріла назва галіту);
• сіль перисту (галотрихіт);
• сіль самосадну (торговельна назва самосадного галіту);
• сіль Себастьяна (застаріла назва тенардиту);
• сіль седативну (застаріла назва сасоліну);
• сіль сибірську (застаріла назва мірабіліту);
• сіль Седлітця (епсоміт);
• сіль синю (відміна галіту синього кольору);
• сіль соколину (місцева якутська назва галіту);
• сіль стінну (застаріла назва нітрокальциту);
• сіль тверду (суміш сильвіну з галітом);
• сіль тріскучу (галіт з включенням газів, який розтріскується при розчиненні);
• сіль фосфорну (застаріла назва стеркориту);
• сіль чудесну (застаріла назва мірабіліту).

Література

1. Лазаренко Є. К., Винар О. М. Мінералогічний словник. Київ : Наукова думка, 1975. 774.
2. Пірко В. О., Литвиновська М. В. Соляні промисли Донеччини в XVII–XVIII ст. Донецьк : Східний видавничий дім, 2005. 136 с
3. Гурський Д. С., Єсипчук К. Ю., Калінін В. І. та ін. Металічні і неметалічні корисні копалини : в 2 т. Київ : Центр Європи, 2006. Т. 2. 552 с.
4. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. Донецьк : Донбас, 2007. Т. 2. 670 с.
5. Гайко Г. І., Білецький В. С. Історія гірництва. Київ ; Алчевськ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія» ; ЛАДО, 2013. 542 с.

Автор ВУЕ

В. С. Білецький

Покликання на цю статтю: Білецький В. С. Мінеральні солі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мінеральні солі (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.05.2023