Толочко, Петро Петрович

Толо́чко, Петро́ Петро́вич (21.02.1938, с. Пристроми, тепер Бориспільського району Київської області — 28.04.2024, м. Київ, Україна) — історик, археолог, фахівець з історії Давньої Русі, доктор історичних наук (з 1981), професор (з 1982), академік НАН України (з 1990), іноземний член РАН (2011–2022), член Європейської академії, інших академій, громадсько-політичний діяч.

Толочко, Петро Петрович
Народження	21.02.1938
Місце народження	Пристроми
Смерть	28.04.2024
Місце смерті	Київ
Напрями діяльності	історик, археолог

Відзнаки
Ордени	«Знак пошани» (1982), Ярослава Мудрого 5-го (23.02.1998), 4-го (21.02.2003), 3-го (16.05.2013) ступенів, Почесна грамота Верховної Ради Української РСР (1985)

Життєпис

Народився у селянській сім’ї. Батько працював головою колгоспу.

1955–1960 навчався на історико-філософському факультеті (кафедра археології та музеєзнавства) Київського державного університету ім. Т.Шевченка (тепер — Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

1960–1961 працював науковим співробітником Київського державного музею українського мистецтва (тепер Національний художній музей України).

З 1961 — в Інституті археології АН УРСР (тепер Інститут археології НАН України): молодший науковий співробітник (1961–1966), учений секретар (1966–1970), завідувач відділу археології м. Києва (1974–1982), завідувач відділу давньоруської та середньовічної археології (1982–1987), директор (1987–2016), почесний директор (з 2016).

Після закінчення аспірантури Інституту археології АН УРСР (тепер Інститут археології НАН України) 1966 захистив кандидатську дисертацію на тему: «Питання історичної топографії древнього Києва».

1981 захистив докторську дисертацію на тему: «Київ і Київська земля в епоху феодальної роздробленості XII–XIII ст.».

1982 отримав звання професора. Від 1982 — завідувач відділу давньоруської і середньовічної археології, від 1987–2016 — директор інституту, почесний директор Інституту археологї НАН України (від 2016).

1988 був обраний членом-кореспондентом АН УРСР, 1990 — дійсним членом АН УРСР. Член Президії НАН України (з 1988). Віце-президент НАН України (1993–1998), член і радник Президії НАН України (1993–квітень 2024).

У 1996–2001 — керівник Кримського наукового центру НАН України.

Обирався народним депутатом України 3–4-го скликань (1998–2006). Брав участь у розробці низки законопроєктів, зокрема з питань розвитку науки та освіти, охорони культурної спадщини. Одним із результатів його діяльності у Верховній Раді України стало прийняття Закону України «Про охорону археологічної спадщини» (2004).

Член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, Комітету з Державних премій України у галузі науки і техніки, Головний редактор журналів «Археологія», «Київська старовина», голова редакційної ради журналу «Культура народів Причорномор’я», член наукової ради часопису «Український історичний журнал».

Президент Українського національного комітету Міжнародної спілки візантиністів.

Голова Українського національного комітету Міжнародної унії слов’янської археології.

Один з ініціаторів створення та голова Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (1989–2015).

Член правління Національної спілки краєзнавців України (до 2016). Член іноземних товариств: Всеугорського товариства археології та мистецтва, Виконавчого комітету Міжнародної унії слов’янської археології, член-кореспондент Центрального німецького інституту археології (Берлін).

Наукова діяльність

Загальний науковий доробок Толочка становить понад 400 праць (з них понад 25 — монографії).

Поєднував аналітичні дослідження з експедиційною та науково-організаційною роботою. Особливе місце в його студіях посідав стародавній Київ. У 1960-х на основі літописних та археологічних джерел значною мірою модифікував підхід до досліджень м. Києва, акцентувавши увагу на історико-топографічному аспекті. Запропонував власний погляд на історичний розвиток столиці Давньої Русі від її походження до 1240-х (монографія «Історична топографія стародавнього Києва», 1970).

Створив Київську постійно діючу археологічну експедицію (1970, з 1974 — відділ археології Києва Інституту археології АН УРСР). Відтоді розпочалися систематичні та планомірні розкопки археологічні м. Києва. Завдяки розкопкам Подолу була виявлена зрубна забудова (див. Зруб) кінця 9–12 ст., яка спростувала теорію напівземлянкової масової архітектури стародавнього Києва. Нові знахідки підтвердили висновки Толочка про те, що основу масової забудови стародавнього Києва складали зрубні будівлі.

Результати розкопок 1970-х знайшли відображення в колективній монографії за редакцією і авторської участі Толочка «Нове в археології Києва» (1981) та в циклі праць з історії та археології Києва (за цей доробок учений разом зі своїм колективом отримав Державну премію УРСР в галузі науки і техніки, 1983).

На базі археологічних джерел обґрунтував 1500-річний вік м. Києва (пов’язав заснування з початковим етапом розвитку слов’янських поселень кінця 5 — початку 6 ст. на Старокиївській горі й Замковій горі). Ця проблема знайшла висвітлення у фундаментальній монографії «Стародавній Київ» (1983), в якій автор на основі нових археологічних матеріалів розглянув питання масової житлової забудови м. Києва 10–13 ст., показав історичну (економічну і культурну) поступальність його розвитку до 13 ст., розробив методику обчислення кількості населення м. Києва у 12–13 ст. За розрахунками вченого, Київ у часи найвищого розвитку займав площу понад 400 га, а кількість його жителів становила 50 тис. осіб.

Історія Києва стала підґрунтям для висвітлення вченим різних аспектів історичного розвитку всієї Давньої Русі: монографії «Київ і Київська земля в епоху феодальної роздробленості ХII–ХIII ст.» (1980), «Давньоруське феодальне місто» (1984), «Давня Русь» (1987), «Київська Русь» (1996), «Кочові народи степів і Київська Русь» (1999), «Влада в Давній Русі Х–ХIII ст.» (2011), «Династичні шлюби на Русі в ХII–ХIII ст.» (2013) та ін.

Низка праць присвячена проблемі етнічного розвитку за часів Давньої Русі. Авторські ідеї, погляди та концепції узагальнено в монографії «Давньоруська народність: уявна чи реальна?», що витримала два видання (2005, 2010).

Наскрізною темою творчої біографії Толочка було давньоруське літописання (монографія «Давньоруські літописи і літописці ХIII ст.», 2005).

Низку монографічних досліджень Толочко присвятив провідним державним діячам Русі (Володимиру Святославичу, Ярославу І Мудрому та ін.).

Дослідження в галузі історії Давньої Русі лягли в основу написання окремих розділів багатьох фундаментальних академічних видань: «Історії Української РСР» (1977–1979), «Археології Української РСР» (1971–1975), «Давньої історії України» (1997), «Історії Києва» (1982–1986), «Зводу пам’яток історії та культури України: Київ» (1999–2011), «Нарисів історії України» (2010) тощо. Етапною працею в розвитку вітчизняної археологічної науки стала «Давня історія України» (в 3 томах), за створення якої авторський колектив на чолі з Толочком був удостоєний Державної премії України в галузі науки і техніки (2002).

Створив вітчизняну школу археологів-русистів, до якої належить плеяда його учнів, серед них — члени-кореспонденти НАН України, доктори історичних наук Г. Івакін та О. Моця; кандидати історичних наук Б. Звіздецький (1958–2006), В. Зоценко (1953–2009), С. Кілієвич (1920–2000), О. Колибенко (нар. 1962), І. Мовчан (1934–2024), П. Пеняк (нар. 1958), М. Сагайдак (нар. 1986), О. Супруненко (нар. 1957), В. Якубовський (нар. 1940), усі — Україна та ін.

Нагороди та визнання

Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1983), премії імені М. Грушевського АН України (1992), Державної премії України в галузі наки і техніки (2002).

Нагороджений орденами «Знак пошани» (1982), Ярослава Мудрого 5-го (23.02.1998), 4-го (21.02.2003), 3-го (16.05.2013) ступенів, Почесною грамотою Верховної Ради Української РСР (1985).

Додатково

Мав власну особливу позицію з низки складних питань етногенезу, історії України нової та насамперед новітньої доби. Свої погляди та політичні вподобання публічно оприлюднював під час виступів на різноманітних політичних і громадських заходах в Україні та за її межами.

Виступав із критикою надання Православній церкві України Томосу (назвав це «політичною акцією»).

Співзасновник і очільник (2003–2005) проросійської партії «Слов’янський народно-патріотичний союз» (заборонена).

Був відомим доволі проросійськими поглядами. Зокрема, заперечував Голодомор як геноцид українців. Вважав, що Україна була успішною лише тоді, коли була частиною «русского мира».

Автор низки публікацій критичного характеру на тему подій Євромайдану та українського сьогодення в російських інтернет-виданнях.

01.11.2018 брав участь у відкритті XXII Всесвітнього російського народного собору (як член президії цієї структури) в Державному Кремлівському палаці в м. Москві за присутності президента Росії В. Путіна та Патріарха Московського Кирила, де назвав себе частинкою «русского мира». Після цього НАН України заявила, що громадянська і політична позиція академіка Толочка є справою його особистих переконань і сумління та не відображає позицію Президії НАН України та Академії в цілому.

Напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну 18.01.2022 брав участь у роботі круглого столу Російського історичного товариства під головуванням С. Наришкіна (директора Служби зовнішньої розвідки РФ), що був присвячений питанням вивчення історії України та приурочений до 368-ї річниці Переяславської ради.

Після російського вторгнення в Україну 08.03.2022 підписав Колективну заяву до Президії Російської академії наук від членів НАН України — іноземних членів РАН, у якій науковці заявили про засудження війни та вихід зі складу іноземних членів РАН. 08.03.2022 подав заяву про вихід зі складу іноземних членів РАН.

Праці

Стародавній Київ. Київ : Наукова Думка, 1966. 86 с.
Історична топографія стародавнього Києва. Київ : Наукова Думка, 1970. 216 с.
Нащадки Мономаха. Київ : Наукова думка, 1972. 124 с.
Киев и Киевская земля в эпоху феодальной раздробленности XII–XIII вв. Киев : Наукова думка, 1980. 222 с.
Древняя Русь. Киев : Наукова думка, 1987. 246 с.
Древнерусский феодальный город. Киев : Наукова думка, 1989. 256 с.
Історичні портрети. Київ : Наукова Думка, 1990. 272 с.
Володимир Святий. Ярослав Мудрий. Київ : АртЕк, 1996. 216 с.
Київська Русь. Київ : Абрис, 1996. 360 с.
Від Русі до України. Київ : Абрис, 1997. 400 с.
Ярослав Мудрий. Київ : Альтернативи, 2002. 272 с.
Кочевые народы степей и Киевская Русь. Санкт-Петербург : Алетейя, 2003. 160 с.
Русские летописи и летописцы X–XIII вв. Санкт-Петербург : Алетейя, 2003. 296 с.
Древнерусская народность воображаемая или реальная. Санкт-Петербург : Алетейя, 2005. 218 с.
Археология и древняя история (в защиту исторического марксизма). Киев : Авкадемпериодика, 2007. 106 с.
Власть в древней Руси Х–ХІІІ вв. Санкт-Петербург : Алетейя, 2011. 200 с.
Династические браки на Руси в ХІІ–ХІІІ вв. Санкт-Петербург : Алетейя, 2013. 190 с.
Украинцы в России. Киев : АДЕФ-Украина, 2013. 164 с.

Джерела

Про нагородження відзнакою Президента України «Орден князя Ярослава Мудрого»: Указ Президента України № 143/98 від 23 лютого 1998 р. // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/143/98#Text
Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 2002 року: Указ Президента України № 1171/2002 від 16 грудня 2002 р. // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1171/2002#Text
Про нагородження орденом князя Ярослава Мудрого: Указ Президента України № 151/2003 від 21 лютого 2003 р. // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/151/2003#Text
Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня науки: Указ Президента України № 278 від 16 травня 2013 р. // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/278/2013#Text
Колективна заява до Президії Російської академії наук від членів НАН України — іноземних членів РАН (08.02.2022)// Національна академія наук України. URL: https://www.nas.gov.ua/UA/Messages/Pages/View.aspx?MessageID=8764

Література

До ювілею П. П. Толочка // Археологія. 2008. № 1. С. 3–6.
Петро Петрович Толочко — шлях у науці. До 70-річчя від дня народження // Відлуння віків. 2008. № 1 (9). С. 81–82.
Чернецов А. В. Петру Петровичу Толочко — 70 // Российская археология. 2008. № 3. С. 188–190.
Слово про ювіляра // Слов’яни і Русь: археологія та історія. Київ: Стародавній Світ, 2012. С. 9–16.
Івакін Г. Ю. Петро Петрович Толочко — вчений і громадянин // Археологія. 2013. № 1. С. 3–6.
Івакін Г. Ю. Толочко Петро Петрович // Інститут археології Національної академії наук України. 1918–2014. Київ : АДЕФ–Україна, 2015. С. 320–326.
IN MEMORIAM: Помер історик Петро Толочко // Історична правда. 28.04.2024. URL: https://www.istpravda.com.ua/short/2024/04/28/163878/

Автор ВУЕ

А. М. Киридон

Покликання на цю статтю: Киридон А. М. Толочко, Петро Петрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Толочко, Петро Петрович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.04.2024