Маньєризм (архітектура)
Маньєризм (італ. manierismo, від maniera — манера, стиль) — стильовий напрям в архітектурі Європи, проміжний між стилями пізнього ренесансу й бароко.
На відміну від обох стилів, розвиток яких був тривалим, маньєризм — короткочасний перехідний етап, датований другою половиною 16 — першою чвертю 17 ст. Тому визнання маньєризму як окремого стилістичного явища дотепер є дискусійним.
Історична довідка
У 17 ст. у багатьох країнах Європи перехід від ренесансу до бароко відбувся через проміжний етап стильового розвитку, що не мав чітких хронологічних меж, але в цілому завершився у 1620-х. Його назвали, услід за італійцями, маньєризмом (першим термін став уживати Дж. Вазарі). Поширене у літературі визначення маньєризму як ознаки й наслідку кризи гуманістичної (див. Гуманізм) культури Відродження під впливом контрреформації є помилковим: це застарілий прояв вульгарного соціологізму, породженого марксизмом. Насправді період маньєризму є закономірним етапом стилістичного розвитку архітектури й мистецтва на шляху до більшої свободи творчості й звільнення її від архаїчних шаблонів.
Загальновизнаним зачинателем руху щодо емансипації творчої особистості від канонів є Мікеланджело Буонарроті, творчі пошуки якого засновано на порушенні усталених правил. Його справу продовжили учні й послідовники, з яких деякі, як Ф. Цуккарі (1540–1609; тепер Італія) у своєму «мистецькому хуліганстві» дійшли до створення «архітектурних карикатур» — порталів і вікон будинків у вигляді роззявлених пащ (палаццетто Цуккарі у м. Римі 1592).
Спершу в Італії, згодом у Франції, а на початку 17 ст. у Центральній та Східній Європі здебільшого італійські архітектори будували маньєристичні палаци, замки, церкви й монастирі. Їхні витвори нерідко зараховують до раннього бароко, проте ці ордерні (див. Ордер архітектурний) композиції ще не втілюють мистецьких тенденцій справжнього бароко (їм бракує динамічної експресії та пафосу).
У Польщі до цієї стилістики належать костели у м. Каліші (Великопольське воєводство, 1588) та Святих Петра і Павла у м. Кракові (1597–1619), які є провісниками стилю бароко. Інша течія польського маньєризму перебувала під впливом північного (фламандського) ренесансу з його пишною декоративністю, що відображено у репрезентативних спорудах м. Гданська — Золотих воротах і Арсеналі.
Характеристика
Під маньєризмом історики архітектури від 19 ст. стали розуміти стильове явище, в якому об'єктивні та формальні правила ренесансної концепції об’єму, пластики, простору послаблено й видозмінено «манерою», тобто суб'єктивним авторським втручанням архітектора, скульптора, художника з метою досягнення більшої художньої виразності та індивідуальної неповторності. Твори архітектури, що належать до маньєризму, засновано на використанні класичних архітектурних ордерів. Проте ці твори відрізняються від урівноваженості ренесансу ускладненістю витончених форм, надмірною пластичністю із застосуванням скульптурного декору з алегоріями й символами. Їм властива формальна й технічна досконалість, вишуканість та елегантність, іноді парадоксально поєднана з нарочитою грубістю.
Оскільки йдеться про творчий процес у його історичному розвитку, то чітко відмежувати маньєризм від пізнього ренесансу з одного боку, і бароко — з іншого, неможливо. Тому творчість багатьох видатних архітекторів — Мікеланджело Буонарроті, Дж. Б. да Віньйола (автора маньєристичної вілли Джулія в Римі), Дж. делла Порта, С. Серліо тощо) зараховують одночасно і до пізнього ренесансу, і до маньєризму, і до раннього бароко. Творчість А. Палладіо і В. Скамоцці відносять до епохи маньєризму формально-хронологічно, бо обидва, хоча й жили у відповідну історичну добу, проте були фундаторами строгого класицизму. Так само й деякі визначні архітектурні пам’ятки вважають такими, що належать до двох стилістик одночасно, або їхня стилістична належність є дискусійною: костел Святих Петра і Павла у м. Кракові 1597–1619 (маньєризм чи бароко), каплиця Боїмів у м. Львові 1606–1615 (ренесанс чи маньєризм).
Маньєризм в Україні
Найбільше зразків архітектури маньєризму збережено у м. Львові (Королівський арсенал) та Львівській області (Підгорецький замок). Це споруди переважно першої половини 17 ст. Але застосування терміну «маньєризм» до тогочасних єзуїтських колегій і костелів у західних областях України є проблематичним з огляду на те, що їх зводили за проєктами, затвердженими у м. Римі. Це робили дисципліновані архітектори — члени ордену єзуїтів, тому особисті «манери» тут неможливі, як і місцеві впливи. Такі споруди сформували мистецький канон католицької сакральної архітектури, що діяв на теренах України (на Волині, Поділлі, у Галичині) до кінця 18 ст.
|
Література
- Tafuri M. L'architettura del manierismo nel cinquecento europeo. Roma : Officina, 1966. 350 p.
- Shearman J. Mannerism. Harmondsworth : Penguin, 1973. 216 p.
- Ричков П. Українська архітектурна спадщина Товариства Ісуса // Архітектурна спадщина України : в 5 вип. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2002. Вип. 5. С. 169–195.
- Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : АртЕк, 2007. С. 206; 241.
- Безродний П. Архітектурні терміни: Короткий російсько-український тлумачний словник. 2-ге вид., випр. та допов. Київ : Вища школа, 2008. С. 120–121.
- Wölfflin H. Renaissance und Barock. Eine Untersuchung über Wesen und Entstehung des Barockstils in Italien 1888. Basel : Schwabe Verlag, 2023. 444 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Маньєризм (архітектура) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Маньєризм (архітектура) (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.02.2025
