Мангуп-Кале
Мангу́п-Кале́, Мангуп (кримськотат. Mangup Qale) — комплекс оборонних споруд, пам’ятка археології, архітектури та містобудування національного значення, с. Ходжа Сала Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим, Україна.
Зміст
Розташування. Складники
Руїни комплексу мурованих споруд інкастельованого (пристосованого до оборони) міста містяться на високій пласкій горі, яка виступає на північ чотирма мисами: Чамни-Бурун (Сосновий мис), Чуфут-Чоарган-Бурун (мис Заклику юдеїв, тобто караїмів), Еллі-Бурун (Вітряний мис), Тешклі-Бурун (Дірявий мис, у якому є печери). З усіх боків гірське плато, що підноситься над навколишніми долинами на 250–300 м, обмежене прямовисними скелястими урвищами з перепадом висот до 70 м. Доступ на плато можливий тільки по трьох ярах з півночі: Капу-Дере (Яр брами), Гамам-Дере (Яр лазні) і Табан-Дере (Кожум’яцький яр). У верхів’ях цих ярів були водні джерела, що дозволяло городянам витримувати тривалі ворожі облоги.
Мангуп-Кале належить до групи так званих печерних міст Криму, таких як Чуфут-Кале, Ескі-Кермен тощо. Помилкове визначення зумовлено тим, що наземні споруди цих стародавніх міст значною мірою зруйновано, а вирубані в скелях підземні приміщення (здебільшого господарського призначення) збережено. На Мангуп-Кале у скелях вирубано оборонні системи, зокрема добре збережені каземати, а також сакральні, виробничі, господарські приміщення. У дослідників 19 ст. це створило хибне уявлення про те, що давні городяни мешкали у підземних печерах, а не в наземних будинках.
Історична довідка
Поселення на Мангупі засновано наприкінці 3 ст. і спершу воно не мало оборонних споруд. Їх збудовано у 2-й половині 6 ст. за Візантійської імперії для захисту підступів до м. Херсонеса. Так утворилося місто-фортеця Дорос, у 780-х завойоване Хозарським каганатом. У середині 9 ст. Дорос повернули під владу Візантії і на зламі 10–11 ст. він з нез’ясованих причин занепав. У 1360-х місто відроджено як Феодоро — столицю середньовічного кримського князівства Феодоро. Тоді на мисі Тешклі-Бурун сформовано цитадель. У 1390-х Мангуп (Феодоро) здобуло і зруйнувало військо Тимура. Від першої чверті 15 ст. розпочався етап найвищого роквіту міста, коли збудовано монастирі, храми, палаци, нові оборонні споруди й перебудовано цитадель. Місто Феодоро як столиця однойменного князівства володіло усім південно-західним Кримом до 1475, коли його завоювала Османська імперія. Відтоді з’явилася назва Мангуп-Кале. Турки тут розмістили гарнізон, 1504 реконструювали (див. Реконструкція) оборонні споруди, збудували кілька мечетей і дозволили кримським ханам використовувати фортецю як скарбницю і в’язницю. У 16 ст. розпочався занепад Мангуп-Кале. 1629 на нього напав загін запорозьких козаків (див. Запорозьке козацтво). 1774 Мангуп-Кале передано Кримському ханату. Тоді в ньому мешкала громада караїмів, яка після анексії Криму Російською імперією покинула місто 1792 і воно перетворилося на мальовничі руїни.
Архітектурно-археологічні дослідження території розпочато у середині 19 ст.: їх виконували 1853, 1890, 1914, 1938. Від 1967 тут постійно працювала археологічна експедиція. Збережені різною мірою руїни споруд в УРСР від 1963 оголошено пам’ятками архітектури й містобудування республіканського (тепер національного) значення і на них виконано роботи з реставрації та консервації. В Україні весь комплекс було включено до складу Бахчисарайського історико-культурного заповідника. Після окупації Криму РФ 2014 її уряд незаконно оголосив 2015 Мангуп-Кале об’єктом культурної спадщини народів РФ федерального значення. Тепер це структурний підрозділ окупаційної державної бюджетної установи так званої республіки Крим «Бахчисарайський історико-культурний та археологічний музей-заповідник». Від 2015 тут виконують незаконні грабіжницькі скарбошукацькі роботи, наслідком яких є втрата пам’ятками їхньої автентичності.
Характеристика
Площа городища Мангуп-Кале близько 90 га. Оборонні споруди поділяють його на три різні за площею частини.
На плато мису Тешклі-Бурун міститься цитадель. Вона відділена від решти території городища фортечним муром завтовшки 1,5 м із двоповерховою баштою-донжоном і брамою. Цей мур зведено у 10 ст. на місці ранньосередньовічних укріплень. Зовнішній фасад донжона, що виступає вперед за лінію мурів, прорізано бійницями. Дворовий фасад має палацовий вигляд: посередині — розкішно прикрашений широкий вхід, обабіч — двері з різьбленими порталами, на другому поверсі — великі вікна з різьбленими наличниками. Верхній поверх донжона був житловим, нижній мав, імовірно, громадське призначення. Напівпідвал могли використовувати як арсенал, згодом — як в’язницю.
По всьому східному урвищу мису тягнуться численні печерні споруди, вирубані у середньовіччі. Вони слугували казематами для охорони шляху, прокладеного над урвищами до головної східної брами міста. Такі ж печерні каземати є і в західній частині мису. У мирний час ці споруди використовували для господарських потреб. На кінці мису збережено залишки вартової башти, що контролювала підступи до Мангуп-Кале з боку Бельбекської долини.
Найбільшою частиною городища є територія основного плато площею близько 35 га, яку з півдня і сходу захищали неприступні урвища скель, з північного заходу — фортечні мури з 14-ма дво- і триярусними відкритими баштами. Усі вони були чотиригранні, за винятком однієї напівциліндричної. З півночі цю частину захищав фортечний мур з однією баштою. Мури складені з бутового каменю завтовшки до 1 м. У деяких місцях трапляються великі кам’яні блоки повторного використання, запозичені з давніших споруд. До східного краю північного муру прилягають руїни східної брами фортеці.
На основному плато городища найзначнішими спорудами, виявленими у результаті археологічних розкопок, є палац князів Феодоро 14 ст. з баштою 1425, базиліка 10 ст., караїмська кенаса 14 ст., церква Святого Георгія 10 ст. та турецька мечеть 15 ст.
Третя частина городища обіймає верхів’я західного яру Табан-Дере і плато мису Чамни-Бурун. Ця територія захищена з півночі муром із 3-ма баштами, які за будівельною технікою аналогічні оборонним спорудам основної частини міста.
Значення
Мангуп-Кале — найбільше з печерних міст Криму. За поданням України Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО вніс 2012 комплекс автентичних пам’яток Мангуп-Кале у Попередній список всесвітньої спадщини як складник номінації «Культурний ландшафт "печерних міст" Кримської Готії». Окупація Росією АР Крим 2014 зупинила процес включення Мангуп-Кале до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, проте зумовила необхідність організації міжнародного моніторингу цієї та інших пам’яток на тимчасово окупованій території.
|
Література
- Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР : в 4 т. Київ : Будивельник, 1985. Т. 2. С. 324–325.
- Pritsak O. Dory // The Oxford Dictionary of Byzantium : in 3 vol. Oxford : Oxford University Press, 1991. Vol. 1. P. 654–655.
- Вус О. Оборонна доктрина Візантії у Північному Причорномор’ї: інженерний захист Таврики та Боспора в кінці IV — на початку VII ст. Львів : Тріада плюс, 2010. 304 с.
- Вечерський В. Фортеці й замки України. Київ : [б. в.], 2011. С. 607–610.
- Вечерський В. Замки та фортеці України. Київ : Балтія-Друк, 2015. С. 145–147.
- Моніторинг порушення міжнародного гуманітарного права щодо збереження культурної спадщини на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополя // Пам’ятки України: національна спадщина. 2019. № 4–6. С. 8–12.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Мангуп-Кале // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мангуп-Кале (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.05.2025
