Чуфут-Кале

Чуфут-Кале. Панорама з півдня — дорога до малої брами; угорі — обидві караїмські кенаси, вдалині — садиба А. Фірковича. Фото Вечерського В. В.
Чуфут-Кале. Схематичний план. Джерело ілюстрації: Вечерський В. Фортеці й замки України. Київ, 2011. С. 604.
Чуфут-Кале. Туристична схема, розміщена на пам’ятці. Фото Вечерського В. В.
Чуфут-Кале. Головна вулиця Нового міста, що веде до брами Біюк-Капу.
Фото Вечерського В. В.
Чуфут-Кале. Східний фортечний мур з брамою Біюк-Капу. Фото Вечерського В. В.
Чуфут-Кале. Середній фортечний мур з брамою Орта-Капу. Фото Вечерського В. В.
Чуфут-Кале. Дюрбе Джанике-ханум. Фото Вечерського В. В.
Чуфут-Кале. Велика і Мала караїмські кенаси. Фото Вечерського В. В.
Чуфут-Кале. Головна вулиця Нового міста з садибою А. Фірковича. Фото Вечерського В. В.
Чуфут-Кале. Одне з підземних приміщень, яке дало підстави назвати весь комплекс «печерним містом». Фото Вечерського В. В.

Чуфу́т-Кале́фортеця і так зване печерне місто, комплекс пам’яток архітектури національного значення, Бахчисарайський район, Автономна Республіка Крим, Україна.

Назва походить від турецького Çufutkale, буквально — юдейська (або єврейська) фортеця.

Географічне положення

Покинуте місто лежить за 3 км на схід від м. Бахчисарая на високому скелястому плато відрогу 2-го пасма Кримських гір. Плато підноситься на 200 м над ущелиною, з трьох боків має обривисті скелясті схили, а з четвертого східного боку сідловиною сполучено з горою Бешік-Тау.

Історична довідка

У 15–16 ст. місто було столицею Кримського ханату. Про це свідчить, зокрема, збудований 1437 і добре збережений мавзолей Джанике-ханум (?–1437) — доньки хана Тохтамиша (1342–1406) і дружини еміра Едигея (1345–1419) та мечеть, збудована 1346 і реконструйована 1455.

Часом заснування Чуфут-Кале дослідники вважають 8–9 ст., коли тут мешкали християнізовані алани. 1299 після тривалої облоги місто захопили монголо-татари під проводом Ногая. Відтоді місто-фортеця відоме під назвою Кирк-Ер або Кирк-Ор, що у перекладі з тюркських мов означає «сорок укріплень або «сорок братів». Деякі вчені пов’язують цю назву з іранським словом «керкері» — фортеця для захисту тилу.

Після перенесення столиці Кримського ханату в Бахчисарай (1532) тут залишилися жити караїми (тюркомовний народ, що сповідує юдаїзм), унаслідок чого в 17 ст. з’явився відповідний топонім Чуфут-Кале.

У 16–17 ст. у Чуфут-Кале було понад 400 мурованих з каменю будинків і мешкало біля 5 тис. осіб. Під час будівництва вони активно використовували підземний простір: збереглися вирубані в скелі численні господарські приміщення, галереї, колодязі та ін. Це зумовило друге (хибне) визначення Чуфут-Кале як «печерного міста». Насправді караїми, які були купцями й фінансистами, тобто заможними людьми, мешкали в наземних будинках з галереями, балконами й терасами, мали сакральні спорудикенаси, керували монетним двором Кримських ханів, який до кінця 16 ст. містився в Чуфут-Кале. З огляду на це місто мало надійні муровані укріплення.

Велика караїмська кенаса збудована в 17 ст., хоча в літературі її безпідставно датують 14 ст.; Мала караїмська кенаса зведена у 18 ст. До поч. 19 ст. Чуфут-Кале був духовним і культурним центром караїмів Криму. Після анексії Криму Російською імперією караїми з 1783 поступово переселилися звідси в Бахчисарай і Євпаторію, внаслідок чого до 1860-х мешканців тут не залишилося. Останнім з них був караїм А. Фіркович, садиба якого збереглася. Від інших житлових будинків збереглися тільки вирубані в скелі підземні приміщення і фундаменти з нижніми частинами стін.

Археологічні дослідження в Чуфут-Кале проводили: 1925–1928 У. А. Боданінський (1877–1938) і О. Акчокракли; в 1950-х експедиція Інституту археології АН УРСР під керівництвом Є. В. Веймарна (1905–1990); у 1983, 1987–1988 спільна експедиція Сімферопольського університету та Бахчисарайського історико-архітектурного музею під керівництвом О. Г. Герцена і Ю. М. Могаричова; 2000 експедиція Бахчисарайського історико-культурного заповідника під керівництвом С. В. Карлова. Наукова реставрація комплексу розпочалася 1964, коли реставровано південний і східний оборонні мури з брамами. 1965 реставровано середній мур з брамою і баштою та садибу А. Фірковича, 1966 — Дюрбе Джанике-ханум, Велику караїмську кенасу. 1990 Чуфут-Кале включено до складу Бахчисарайського історико-культурного заповідника.

Характеристика

Станом на 2020 Чуфут-Кале займає територію площею понад 10 га, а поряд з північного заходу на площі в 26 га лежить пустир Бурунчак, відділений низьким кам’яним муром. Поділяється на 2 частини — Старе місто площею понад 7 га і Нове місто площею понад 3 га. Старе місто зі сходу укріплене оборонним муром 10 ст. з арковою брамою, з півдня — муром 14–16 ст. з малою брамою. Нове місто зі сходу укріплене муром з трьома баштами й ровом, що датуються 1396–1433. У середній башті — Велика брама, через яку в місто в’їжджали вози (на головних вулицях збереглися колії від їхніх коліс глибиною до 50 см).

Середній фортечний мур з брамою Орта-Капу і баштою (10 ст.), перетинає плато упоперек від північного урвища до південного, захищаючи стару частину міста з найбільш слабкого східного боку. Довжина муру близько 150 м, висота до 4,5, товщина 1,5 м. Мурований двохпанцирною технікою: зовнішні боки муру складено з добре отесаних великих блоків вапняка, а середина забутована ламаним каменем на вапняно-піщаному розчині. На кінцях мур посилювали башти, з яких збереглася тільки південна. З напільного боку був вирубаний у скельній основі рів завширшки 4 і глибиною 2 м. Проїзд брами Орта-Капу перекрито аркою прогоном 3,5 м.

Східний фортечний мур з великою брамою Біюк-Капу (1396–1433, перебудова 16 ст.), замикає все місто від південного до північного урвища, має довжину 128 м, висоту 7, товщину 1,5 м. У верхній частині північної дільниці муру збереглися бійниці. Мур посилений трьома баштами. З напільного боку був рів. Середня і північна башти прямокутні в плані, відкритого типу, південна — напівкругла. Велика брама Біюк-Капу влаштована в наймогутнішій середній башті.

Південний фортечний мур з малою брамою, збудований у 14 ст. й перебудований у 16 ст. з урахуванням появи артилерії, має ламаний план, довжину близько 84 м, висоту 7 м, товщину 0,7 м. Мала південна або потайна брама влаштована біля південного урвища і перекрита аркою, прогоном 1,7 м. До брами, захованої в горбистому рельєфі, зигзагами ведуть вимощена каменем дорога і крута стежка. За брамою для входу в місто у скелі вирубаний вузький довгий прохід, огороджений двома рівнобіжними мурами. Він виводить на вулицю, праворуч якої — великий 4-ярусний комплекс печер оборонного призначення.

У Старому місті 3 головні поздовжні вулиці: Кенаська, Середня, Бурунчакська. Між ними багато поперечних вуличок. На Кенаській вулиці знаходяться Велика (17 ст.) і Мала (18 ст.) караїмські кенаси; на Середній — руїни мечеті, зведеної 1346 на місці християнського храму, зруйнованого 1299; вирубана в скелі циліндрична шахтна криниця Тік-Кую, глибиною 10 м; на Поперечній вулиці — мавзолей «Дюрбе Джаніке-ханум» 1437. У Новому місті одна поздовжня Головна вулиця, на якій міститься садиба А. Фірковича 18 ст.; на північ від неї відходить нерегулярна мережа поперечних вуличок, на одній яких — руїни монетного двору.

Дюрбе Джанике-ханум — центричний восьмигранний мавзолей з південним ризалітом-порталом у вигляді арки на всю висоту споруди. Стіни муровані з вапняка, кути восьмигранника акцентовані тричетвертими орнаментованими колонками. Поховальна камера у підвалі й основний об'єм перекриті куполами, портал — циліндричним склепінням. Наметовий дах укрито черепицею. Вхід облямований різьбленим наличником. В інтер’єрі біля північної стіни різьблений кам'яний надгробок з датуючим написом.

Велика караїмська кенаса разом з малою розташовані у глибині подвір’я біля вул. Кенасної так, що їхні тильні стіни прилягають до міського фортечного муру. Споруда одноповерхова, прямокутна в плані, збудована з місцевого каменя і накрита двосхилим черепичним дахом. Ззовні з півночі (перед головним входом) і частково з заходу прибудована відкрита галерея з арками, накрита односхилим дахом. Колони аркади спираються на низький парапет з масивних кам’яних плит з різьбленими розетками. В інтер’єрі нижня частина стін облицьована дерев'яними панелями, уздовж південної стіни збереглися дерев'яні шафи для книг.

Мала караїмська кенаса стоїть поряд з великою. Мала назву «Кодеш-Ева» (будинок зборів). Одноповерхова, прямокутна в плані, мурована з каменя, північний фасад потинькований, під двосхилим дахом, укритим черепицею. Головний вхід з півночі, через прибудовану дерев’яну галерею під односхилим черепичним дахом.

Садиба А. Фірковича є комплексом мурованх з каменя споруд, розміщених по периметру невеликого прямокутного двору, що тилом виходить до урвища. Включає садибний будинок, 2 флігелі, лазню, криницю Копка-Кую і огорожу. Садибний будинок двоповерховий, прямокутний у плані з одноповерховою прибудовою, дерев’яною заскленою галереєю вздовж західного фасаду і відкритою на східному фасаді. Дах двосхилий, укритий черепицею. На 2-му поверсі зберігся зал з різьбленим плафоном. Всі інші споруди одно- і двоповерхові, під черепичними двосхилими дахами, лазня має наметовий дах.

Значення

Чуфут-Кале є унікальним витвором архітектури, містобудування і фортифікації Криму як регіону України з яскраво виявленою культурно-історичною своєрідністю, а також важливим туристичним об’єктом. Його непересічне історико-культурне значення пов’язане з етносами кримських татар і караїмів. 2012 за поданням України Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО вніс Чуфут-Кале разом з Ханським палацом у м. Бахчисараї у Попередній список всесвітньої спадщини як єдину номінацію під назвою «Історичне середовище столиці Кримських ханів у Бахчисараї». Подальше опрацювання цієї номінації припинено у зв’язку з анексією Криму Росією.

Додатково

Останній з постійних мешканців Чуфут-Кале вчений караїм Авраам Самуїлович Фіркович був уродженцем м. Луцька. Він об'їздив увесь Крим, а також Кавказ, Єгипет, Туреччину й Палестину, зібрав понад 15 тис. стародавніх рукописів на івриті. Ця колекція після його смерті 1874 опинилася в м. Санкт-Петербурзі (РФ) і тепер складає основу збірки юдаїки Російської національної бібліотеки.

Література

  1. Пам'ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / В. Вечерський, О. Годованюк, Є. Тиманович та ін.; За ред. А. Мардера та В. Вечерського. Київ : Техніка, 2000. С. 52–55.
  2. Вечерський В. Фортеці й замки України. Київ, 2011. С. 603–606.
  3. Вечерський В. Замки та фортеці України. Київ : Балтія-Друк, 2015. С. 143–144.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Чуфут-Кале // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Чуфут-Кале (дата звернення: 3.06.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
21.05.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ