Барт, Карл

Барт, Карл (нім. Barth, Karl; 10.05.1886, м. Базель, Швейцарія — 10.12.1968, там само) — релігійний і громадський діяч, богослов, основоположник діалектичної теології.

Барт, Карл (Barth, Karl)
Народження	10.05.1886
Місце народження	Базель
Смерть	10.12.1968
Місце смерті	Базель
Напрями діяльності	релігія, богослов'я
Традиція/школа	протестантизм

Життєпис

Народився в сім’ї кальвіністського пастора і теолога. Ще в юнацькі роки, під впливом богословських розмірковувань Фоми Аквінського, вирішив присвятити себе богослов’ю.

1889 родина переїхала до м. Берна, де батько отримав місце професора Нового Завіту і церковної історії в Бернському університеті. Барт навчався богослов’ю в університетах Берна, Тюбінґена, Берліна, Марбурга.

1908 отримав посаду заступника пастора Реформатської церкви Женеви. Був заступником редактора часопису «Християнський світ» (нім. «Die Christian Welt») — найвпливовішого журналу ліберальних протестантів.

Упродовж 1911–1921 — пастор в індустріальному містечку Зафенвіль (кантон Ааргау, Швейцарія), де Барт очолив реформатську громаду, захищав соціальні інтереси робітників. Тут були написані обидві редакції «Послання до Римлян» («Der Römerbrief», перша видана в 1919, друга, повністю перероблена, 1922). Цей коментар до новозавітного послання апостола Павла розцінено як переворот у богословській думці протестантизму 20 ст.

З 1921 Карл Барт став позаштатним професором у Ґеттінґенському університеті, з 1925 — професором догматики і новозавітної екзегези у Мюнстерському університеті, з 1930 — професором систематичної теології в Боннському університеті.

В 1934 брав участь у створенні Сповідальної церкви (християнський рух Опору, що об’єднав членів Євангелічних церков Німеччини, які не прийняли нацистський режим). Став ідейним натхненником і основним автором Берменської декларації 1934, в якій було засуджено використання церкви для поширення нацизму. Після відмови присягнути Гітлеру, богослов був змушений покинути Німеччину (1935). Повернувся до м. Базеля, отримав посаду професора теології Базельського університету, яку обіймав до виходу на пенсію в 1961.

Вів активну громадську діяльність, виступав за ядерне роззброєння, подолання системної конфронтації часів «холодної війни». 1948 виступив з головною доповіддю на засіданні Всесвітньої ради церков в м. Амстердамі. У 1962 здійснив подорож у США, виступав у Чиказькому університеті. 1963 був запрошений спостерігачем на Другий Ватиканський собор.

Похований у м. Базелі.

Погляди і праці

Поштова марка Німеччини, випущена до 100-річчя від дня народження К. Барта

Карл Барт був одним з перших теологів, хто відреагували на ситуацію кризи, втрачених ілюзій, загальної тривоги й апокаліптичних настроїв в європейському соціокультурному просторі першої третини 20 ст. Стояв біля витоків діалектичного богослов’я, «теології кризи», неоортодоксії, теології Слова Божого, «теології парадоксу».

З виходом у світ його коментарів на новозавітне «Послання до Римлян» апостола Павла пов’язують виникнення нового теологічного руху. Барт заперечив ідеї ліберальної школи, обґрунтовуючи натомість програму нового напряму, що отримав назву «діалектична теологія» або «теологія кризи». Реформатора підтримали Р. Бультманн, Ф. Гогартен, Е. Тернейзен та ін. Ці молоді теологи і пастори пропонували звернутися до першооснов Реформації, ідей М. Лютера і Ж. Кальвіна.

Спираючись на ідеї екзистенційної діалектики С. Кєркегора, діалектична теологія виходила з факту тотального відчуження людини, обумовленого втратою Бога або хибним, раціоналістичним його розумінням. Віра, на думку Барта, не може ґрунтуватися на розумі та об’єктивному знанні, адже між людиною і Богом існує абсолютний розрив, здоланний лише через благодать, яка дозволяє людині відкрити Бога у власній душі.

К. Барт запропонував новий метод розробки церковної історії, екзегетики, догматики на противагу не лише методу ліберальної теології, а назагал усім спробам осягнення Бога, заснованим на уявленні про «природне богопізнання», «природну релігійність», «релігійного a priori».

Для Барта особистість Ісуса Христа — єдиний унікальний шлях до пізнання людиною Бога й самої себе. З цієї точки зору він реконструював всю сферу теології. Був глибоко переконаний у тому, що основним об’єктом будь-якої богословської роботи є Церква Христова і народ Божий. Усі богословські теми, розгорнуті Бартом у його фундаментальній праці «Церковна догматика» («Die Kirchliche Dogmatik, у 4 т., 1932–1967), базувались на ретельній екзегезі біблійних текстів.

Бібліографія спадщини Барта містить понад 500 назв. З-поміж головних праць Карла Барта — «Слово Бога як завдання теології» («Das Wort Gottes als Aufgabe der Theologie», 1922), «Теологічне існування сьогодні» («Theologische Existenz heute», 1933), «Протестантська теологія ХІХ століття» («Die protestantische Theologie im 19. Jahrhundert», 1947), «Вступ до євангелічної теології» («Einführung in die evangelische Theologie», 1962) та ін. Цілісна богословська система, розроблена Бартом, вплинула не тільки на протестантизм, а на всі течії сучасного християнства.

Визнання

Почесний доктор 11-ти університетів: Глазго (з 1930), Утрехтського (з 1936), Оксфордського (з 1938), Будапештського (з 1954), Единбурзького (з 1956), Женевського (з 1959), Чиказького (з 1962), Паризького (з 1963) тощо. Почесний член Американської академії мистецтв і наук (з 1950), Французької академії моральних і політичних наук (з 1968).

1968 отримав премію Зиґмунда Фройда за наукову прозу.

1971 засновано Фонд Карла Барта у м. Базелі, метою якого є публікація спадщини мислителя. Від 1968 Союз євангельських церков Німеччини що два роки присуджує премію Карла Барта за кращу богословську роботу.

2015 Базельським університетом і Фондом Карла Барта засновано Центр богослов’я Карла Барта.

На честь теолога названий астероїд у головному поясі 16459 Барт.

Додатково

• Ганс Кюнг у праці «Великі християнські мислителі» прирівнює внесок Барта в скарбницю світової християнської спадщини з тим, що доклали апостол Павло, Оріген, Аврелій Августин, Фома Аквінський, Мартін Лютер, Фрідріх Шляєрмахер.
• За висловом католицького богослова К. Адама бартівське «Послання до Римлян» підірвало богословський світ і радикально змінило напрям розвитку богослов’я. За оцінками когорти відомих теологів, ця праця є кращою (або однією з кращих) богословських розвідок 20 ст.
• Перша світова війна, криза ідеї прогресу, раціональності і гуманізму, економічні катаклізми початку 20 ст. поставили під сумнів соціальний оптимізм і раціоналізм ліберальної теології. Відтак діалектична теологія стала прямою реакцією на ці процеси. Конституюючи лояльність основним принципам ортодоксального протестантизму, вона, одночасно, відмовилася від формального догматизму та ознаменувала появу неортодоксальної тенденції в протестантській теології.

Праці

• Gesammelte Vorträge : in 3 bd. München : Kaiser, 1928–1957.
• Die kirchliche Dogmatik : in 31 bd. Zürich : Theologischer Verlag, 1986–1993.
• Р о с. п е р е к л а д — Введение в Евангелическую теологию. Москва : Нарния, 2006. 190 с.
• Церковная догматика : в 2 т. Москва : Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2007–2011.
• Толкование посланий к Римлянам и Филиппийцам. Москва : Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2010. 310 с.

Література

1. Balthasar H. U. von. Karl Bart: Darstellung und Deutung seiner Theologie. Köln : Jakob Hegner, 1951. 420 р.
2. Hartwell H. The Theology of Karl Barth: An Introduction. London : Gerald Duckworth, 1964. 201 p.
3. Hunsinger G. How to Read Karl Barth. The Shape of His Theology. Oxford : Oxford University Press, 1991. 298 p.
4. От Лютера до Вайцзеккера. Великие протестантские мыслители Германии / Науч. ред. В. А. Зоц. Москва : Раритет, 1994. 286 с.
5. Кюнг Г. Великие христианские мыслители / Пер. с нем. О. Ю. Бойцовой. Санкт-Петербург : Алетейя, 2000. 442 с.
6. The Blackwell Companion to the Modern Theology / Ed. by G. Jones. Wiley-Blackwell : Blackwell Publishing, 2004. 608 p.
7. Гренц С., Олсон Р. Богословие и богословы XX века / Пер. с англ. Черкассы : Коллоквиум, 2011. 520 с.
8. Стрєлкова Ю. О. Трансформації діалектики в теології К. Барта // Гілея. 2017. Вип. 122. С. 236–240.
9. Шиманович А. Роль та значущість праць Карла Барта для протестантського богослов’я ХХ ст. // Українське релігієзнавство. 2020. № 90. С. 105–123.
10. Шиманович А. Біблійна екзегетика Карла Барта. Черкаси : Видавець Олександр Третяков, 2022. 184 с.

Автор ВУЕ

І. І. Панчук

Покликання на цю статтю: Панчук І. І. Барт, Карл // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барт, Карл (дата звернення: 10.10.2026).

Оприлюднено: 27.04.2021