Вселенські собори Католицької церкви
Вселе́нські собо́ри Като́лицької це́ркви — офіційно скликані з’їзди католицького єпископату, провідних теологів, очільників чернечих орденів тощо з метою обговорення та регулювання нагальних питань віровчення, церковної організації та дисципліни. Скликалися римськими папами (див. Папа Римський) в 11–20 ст., після поділу Вселенської церкви (див. Великий розкол 1054).
Хронологія соборів
Католицька церква веде єдину хронологію Соборів за весь період існування християнства: від перших семи Вселенських соборів (збиралися до поділу Церкви протягом 4–9 століть, визнаються і східними і західними Церквами) — до всіх наступних (включно до 20 ст.), які скликалися винятково в межах католицької спільноти.
Таких Соборів сукупно налічують 21, усім приписано статус Вселенських соборів.
За хронологією (після поділу Церкви):
У 12 ст. скликано три Собори — І Латеранський (1123), ІІ Латеранський (1139), ІІІ Латеранський (1179), у центрі уваги яких були внутрішньоцерковні питання, відносини Католицької церкви зі світською владою, боротьба з єресями.
У 13 ст. відбулися три Собори: IV Латеранський (1215) — затвердив майже 70 пропозицій, зокрема ухвали про переслідування єресей (катарів, вальденсів, амальрикан); І Ліонський (1245) — цікавий серед іншого тим, що на нього прибув з Київської Русі митрополит Петро Акерович, який розповів про наслідки монголо-татарської навали; ІІ Ліонський (1274).
У 14 ст. відбувся В’єнський собор (1311–1313), відомий суворими постановами про переслідування вальденсів, спіритуалістів, бегардів та ін. єретиків.
У 15 ст. зібрано два Собори:
1) Констанцький собор (1414–1418) — прийняв декрет про реформу Церкви. Згідно з ним, Вселенські собори перетворювалися на постійний інститут з правом контролювати дії папської влади. На цьому ж соборі були встановлені порядок і термін скликання Вселенських соборів. Собор розпочав процес Я. Гуса, який завершився 1415 стратою (спаленням) цього ідеолога Реформації у Чехії. На собор 1418 прибув митрополит Київський та Литовський Григорій Цамблак (разом із великою депутацією українських і білоруських єпископів).
2) Базельсько-Ферраро-Флорентійсько-Римський собор (працював у різних містах упродовж 1431–1449). Відомий укладанням Флорентійської церковної унії (1439). Одним із найактивніших учасників собору від православного представництва був Київський митрополит Ісидор. У московських землях Київської митрополії Флорентійську унію рішуче відхилили, натомість на українських і білоруських теренах Великого князівства Литовського і Польщі вона проіснувала до кін. 15 ст.
У 16 ст. також скликано два Собори: V Латеранський (1512–1517) та Тридентський собор (тривав з перервами протягом 1545–1563). Останній зібрано в умовах значних успіхів Реформації. Прийнятті на ньому декрети і канони мали на меті зміцнити традиційний католицизм і протистояти протестантизму. Собор підтвердив верховенство Папи, зміцнив владу єпископів та дисципліну чернечих орденів; ідейно обґрунтував Контрреформацію; його наслідком стало посилення гонінь на протестантів, поширення інквізиції.
У 19 ст. відбувся після тривалої перерви Перший Ватиканський собор (1869–1870; або 20-й Вселенський). Собор засудив раціоналізм, пантеїзм, матеріалізм і атеїзм та утвердив канони віри; визначив принцип верховенства Папи не тільки над Католицькою, а й над Вселенською церквою; ухвалив догмат про непогрішність Папи. Робота Собору не була завершена у зв’язку з ліквідацією у 1870 Папської держави.
У 20 ст. відбувся натепер останній Другий Ватиканський собор (1962–1965, або 21-й Вселенський), скликаний Папою Іоанном ХХІІІ. На відміну від попередніх Соборів йшлося не про уточнення окремих положень доктрини або часткові реформи, а про вироблення нової концепції буття Церкви в дусі аджорнаменто (осучаснення і оновлення). У центрі уваги були питання нової соціальної доктрини Церкви, демократизації і гуманізації релігійних практик, осучаснення теології, ідейного арсеналу, проблеми екуменізму та релігійної свободи, стосунків з не-християнами і невіруючими, ролі мирян у життя релігійних громад тощо. Соборові вдалося розвернути Католицьку церкву обличчям до сучасного світу та накреслити широку програму її оновлення.
| № | Назва собору | Рік зібрання | Ким скликаний | Основні ухвали |
|---|---|---|---|---|
| 1 | І Нікейський | 325 | імп. Костянтин Великий | Затвердження Нікейського Символу віри; засудження аріанства; встановлення дат святкування Пасхи |
| 2 | І Константинопольський | 381 | імп. Феодосій І Великий | Затвердження Нікео-Константинопольського Символу віри; засудження антитринітаріїв |
| 3 | Ефеський | 431 | імп. Феодосій ІІ | Засудження несторіан, пелагіан; догмат про Діву Марію як Богородицю |
| 4 | Халкидонський | 451 | Імп. Маркіан; Папа Лев І | Засудження Євтихія; догмат про Боголюдську природу Христа |
| 5 | ІІ Константинопольський | 553 | імп. Юстиніан І | Засудження пізнього аріанства, несторіанства, аполлінаризму, учень Орігена та Теодора |
| 6 | ІІІ Константинопольський | 680–681 | імп. Костянтин Погонат | Засудження монофелізму, ухвалення христологічних догматів |
| 7 | ІІ Нікейський | 787 | імп. Констянтин VІ та імп. Ірина | Засудження іконоборства; догмат про іконовшанування |
| 8 | ІV Константинопольський | 869–870 | імп. Василій І, Папа Адріан ІІ | Засудження патріарха Фотія; ухвала про непідсудність римських пап |
| 9 | І Латеранський | 1123 | Папа Калікст ІІ | Скасування світської інвеститури; питання церковної дисципліни та визволення Святої землі |
| 10 | ІІ Латеранський | 1139 | Папа Інокентій ІІ | Дотримання норм моралі і вимог церковної дисципліни, засудження антипапи, розкольників та єретиків, порушення принципу «Божого перемир'я» |
| 11 | ІІІ Латеранський | 1179 | Папа Александр ІІІ | Засудження альбігойців і вальденсів; 27 канонів щодо церковної організації та дисципліни |
| 12 | ІV Латеранський | 1215 | Папа Інокентій ІІІ | 70 реформаторських ухвал; засудження катарів, амальрикан; затвердження розширеного Символу віри (проти альбігойців) |
| 13 | І Ліонський | 1245 | Папа Інокентій ІV | Відлучення імператора Фрідріха ІІ; рішення про сьомий хрестовий похід |
| 14 | ІІ Ліонський | 1274 | Папа Григорій Х | Питання унії церков; затвердження правил виборів папи |
| 15 | В’єнський | 1311–1313 | Папа Климент V | Засудження тамплієрів, вальденсів, бегардів; реформування духовенства; проект нового хрестового походу |
| 16 | Констанцький | 1414–1418 | Папи Григорій ХІ Мартін V | Відновлення єдності Церкви; порядок скликання і повноваження Вселенських соборів; обрання Папи Мартіна V |
| 17 | Базельсько-Ферраро-Флорентійсько-Римський | 1431–1449 | Папа Євгеній VІ імп. Йоан VIII Палеолог | Релігійне замирення Богемії; реформи церкви; укладання Флорентійської унії |
| 18 | V Латеранський | 1512–1517 | папи Юлій ІІ Лео Х | Дисциплінарні ухвали; декрети про фінансові установи Церкви, безсметя душі |
| 19 | Тридентський | 1545–1563 | Папа Павло ІІІ (тривав за п’яти пап) | Ухвали проти вчення М. Лютера та протестантизму; ідейна програма контрреформації |
| 20 | І Ватиканський | 1869–1870 | Папа Пій ІХ | Затвердження догматів віри; догмат про непогрішимість Папи, коли він говорить ex cathedra |
| 21 | ІІ Ватиканський | 1962–1965 | Іоанн ХХІІІ | Широка програма осучаснення Церкви – аджорнаменто |
Значення
Вселенські собори Католицької церкви скликали вищу ієрархію духовенства з усіх терен католицької ойкумени; проводилися під головуванням Папи або його легатів. Рішення, ухвалені на Соборах, ставали обов’язковими для всіх католицьких структур, кліру і вірян; інтегрували Церкву, визначали догматичні й канонічні засади її функціонування; засуджували єресі.
У православ’ї Собори, скликані після поділу (розколу) 1054, Вселенськими не визнаються.
Література
- Fairweather E. R., Edward R. H. The Voice of the Church: the Ecumenical Council. Greenwich : Seabury Press, 1962. 127 p.
- Хома І. Нариси історії Вселенської Церкви. 2-ге вид., змін. й допов. Львів : Стрім, 1995. 304 с.
- Бедуел Г. Історія Церкви / Пер. з фр. Г. Григорович. Львів : Свічадо, 2000. 296 с.
- Tanner N. P. The Councils of the Church. A Short History. New York : Herder & Herder, 2001. 144 р.
- Гонсалес Х. Л. История христианства : в 2 т. / Пер. с исп. Б. Скороходов. Санкт-Петербург : Библия для всех, 2009. Т. 2. 377 с.
- General Councils // New Adventpedia. URL: http://www.newadvent.org/cathen/04423f.htm
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Яроцький П. Л. Вселенські собори Католицької церкви // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вселенські собори Католицької церкви (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.04.2020
