Біблеїстика

Біблеї́стика, бібліїстика (від Біблія), біблійні студії — міждисциплінарна галузь знань, яка досліджує Біблію (та її джерела, переклади, коментарі, апокрифи тощо) засобами текстологічного, літературного, історико-критичного аналізу.

Зміст

1 Загальна характеристика
2 Історична довідка
3 В Україні
4 Література
5 Автор ВУЕ

Загальна характеристика

Розвиток біблеїстики міцно пов’язаний зі здобутками філології, сходознавства, гебраїстики, порівняльно-історичного мовознавства, лексикографії, палеографії, історії Стародавнього світу, літературознавства, порівняльного релігієзнавства, джерелознавства, фольклористики, археології, етнографії тощо.

Як галузь систематичних досліджень та університетська навчальна дисципліна сформувалася у ранній Новий час, інспірована ідеями Реформації. Перша біблеїстична школа виникла у протестантському середовищі Німеччини (див. Протестантизм), згодом важливими центрами біблієзнавства постали Велика Британія, скандинавські країни, від середини 20 ст. — США, Ізраїль.

Біблеїстика відносно швидко подолала статус допоміжної спеціально-богословської галузі, що була одним із напрямів та інструментів антикатолицького опору протестантів, і вийшла поза межі християнського богослов'я. Секуляризація біблеїстики мала наслідком її входження до кола наукових галузей та поліконфесійний склад її представників.

Дотепер біблеїстика функціонує у двох площинах: а) академічній (світській), що є позаконфесійною та охоплює дослідників різних світоглядних переконань, і б) богословській, конфесійно-апологетичній. Через це (а також з урахуванням національних шкіл і традицій) не вироблено єдиної візії цієї науки, її завдань, принципів та дисциплінарної структури.

Так, серед дисциплін у структурі біблеїстики виділяють:

біблійну текстологію — текстологічне дослідження біблійних рукописів, перекладів, стародруків та їхніх фрагментів, реконструкція «автентичного» тексту Біблії, встановлення часу та історичних обставин виникнення біблійних книг;
біблійну філологію та лексикографію — дослідження семітських мов, зокрема давньоєврейської та арамейської, давньогрецької мови Септуагінти та Нового Завіту;
біблійну археологію;
екзегетику;
історію Стародавньої Палестини,
джерелознавство Біблії — дослідження усних і письмових джерел окремих біблійних книг.

Зокрема, текстологічний аналіз (нім. Textkritik) в європейській традиції відомий також як «нижча критика» (англ. lower criticism); літературний (нім. Literarkritik) — як «вища критика» (англ. higher criticism). Часом серед окремих дисциплін згадують біблійну критику, біблійне богослов'я (біблійну теологію), герменевтику, патристику, історію канону та ін.; виділяють історико-критичні, археологічні, лінгвістичні, географічні, компаративно-релігієзнавчі, художньо-літературні, культурологічні тощо аспекти біблеїстики.

Широко застосовуються герменевтичні, контекстуальні, структуралістські підходи, методи історико-культурного, лексико-синтаксичного, структурного, компаративного, дискурс-аналізу тощо. Серед новітніх методів біблеїстики — розвиток спеціальних програмних продуктів для філологічних досліджень морфології й синтаксису давніх біблійних мов.

Як богословська дисципліна біблеїстика уґрунтована на багатостолітній традиції богословського-екзегетичного тлумачення й коментування книг Біблії. Своєю чергою, значуще впливає на розвиток інших спеціальних дисциплін — екзегетики, герменевтики, ісагогіки тощо, а також реконструкцію історії Давнього Ізраїлю, історії давньої церкви.

Серед академічних асоціацій і товариств, які популяризують дослідження в царині біблеїстики, найвідомішим є Товариство біблійної літератури (Society of Biblical Literature, SBL; засн. 1880, США), Товариство з досліджень Нового Завіту (Studiorum Novi Testamenti Societas, SNTS; засн. 1938, Велика Британія). Серед конфесійно орієнтованих: Католицька біблійна асоціація Америки (Catholic Biblical Association, CBA; засн. 1936, США), Євангельське теологічне товариство (Evangelical Theological Society, ETS; засн. 1949, США), Інститут біблійних досліджень (Institute for Biblical Research; засн. 1973, США) та ін.

Історична довідка

Сучасний переклад Біблії українською мовою з давньоєврейської та давньогрецької мов, 2023

Серед передумов конституювання біблеїстики визначають:

бібліоцентричну спрямованість Реформаційного руху (гасло «Sola Scriptura») та емансипацію від католицької догматики;
поширення перекладів Біблії європейськими мовами;
вплив гуманізму, філософських ідей і раціоналістичної парадигми новочасної філософії (натуралізму, деїзму, праць Дж. Лока, Дж. Толанда, Р. Декарта, Б. Спінози) й відповідне застосування раціоналістичних методів до вивчення Святого Письма.

Початково формувалася як протестантська богословська наука, була важливим складником антикатолицької боротьби; чимдалі увиразнювала інтенцію на раціонально-наукове дослідження біблійних текстів поза авторитетом церкви, церковної догматики й спадку патрології. Тісно взаємодіяла з класичною філологією, порівняльним мовознавством, гебраїстикою.

Історико-критичні міркування щодо авторства окремих книг Старого Завіту, складу біблійного канону висловлювали М. Лютер, Ж. Кальвін. Як літературно-історичну пам’ятку вивчали Біблію Г. Гроцій, Й. Камерарій (1500–1574; Німеччина). Програму нової дисципліни, що мала висвітлювати обставини написання і авторство біблійних книг, накреслив Б. Спіноза.

У 17–18 ст. чинниками критичного вивчення біблійних текстів, переважно Старого Завіту, стали видруки його давніх перекладів, а також словників і граматик біблійних мов, полілінгвальних текстів біблійних книг (т. з. поліглотт). Це оприявнило десятки тисяч різночитань й гострі текстологічні, джерелознавчі проблеми. Значущі розвідки залишили по собі Ж. Астрюк (1684–1766; Франція), Й. Ґ. Ейггорн (1752–1827), Й. Д. Михаеліс (1717–1791), Й. С. Землер (1725–1791), Й. Я. Грісбах (1745–1812; усі — Німеччина), Й. Ґ. Гердер, Ґ. Е. Лессінґ та ін. Основи текстології й палеографії Нового Завіту заклав Й. А. Бенгель. Важливі джерелознавчі й текстологічні дослідження були здійснені В. М. Л. де Ветте (1780–1849; Німеччина, Швейцарія).

На 1840–1850-ті припав розквіт Тюбінгенської школи богослов’я, заснованої Ф. Бауром. Прикметною з погляду дослідження історії християнства та історико-контекстуального аналізу новозавітних текстів стала полеміка Д. Штрауса й Б. Бауера. На засадах оцінки історичності канонічних Євангелій вжито резонансні спроби відтворити життєвий шлях Ісуса (Ф. Шлеєрмахер, Д. Ф. Штраус, Е. Ренан).

У другій половині 19 ст. широкої відомості набули розвідки засновників і представників т. з. документарної гіпотези походження П’ятикнижжя — Ю. Велльгаузена, К. Г. Графа (1815–1869) та ін., які доклали значний внесок у запровадження історико-критичного методу та визначили важливі напрями ідейної та методологічної полеміки у європейській біблеїстиці. У кін. 19 — на поч. 20 ст. активно провадилися і дослідження Нового Завіту, особливо синоптичних Євангелій. Поціновано доробок А. фон Гарнака в галузі аналізу раннохристиянської літератури.

Принципи дослідження біблійних текстів як історично-літературних творів, аналізу їх жанрових форм закладені у працях Й. Ф. Гункеля (1862–1932), М. Дібеліуса (1883–1947), розвинуті К. Л. Шмідтом (1891–1956; усі — Німеччина) та ін.

З кін. 19 — поч. 20 ст. набуває відомості британська школа біблеїстів [В. Р. Сміт (1846–1894), Б. Г. Стрітер (1874–1934), Б. Лайтфут (1828–1889), Ч. Г. Додд (1884–1973) та ін.], що склала опозицію традиціям і висновкам біблійної критики тюбінгенської школи. У 1920-х сформувалася скандинавська школа старозавітних досліджень та екзегетики, започаткована Й. Педерсеном (1883–1976; Данія) і З. Мовінкелем (1884–1965; Норвегія). Школа стала піонерською у порівняльно-релігійних дослідженнях Біблії.

Новий етап розвитку припадає на 20 ст., що пов’язане з відкриттям важливих стародавніх пам’яток, найперше Кумранських рукописів, Каїрської генізи, Угаритської бібліотеки. Здобутки археології у Палестині, Єгипті, Месопотамії принципово змінили уявлення про політичний, культурний, релігійний розвиток регіону. Археологічні відкриття не тільки поповнили джерелознавчу базу з історії Ізраїлю, а й змінили її методологію [Р. Кіттель (1853–1929; Німеччина), А. Альт (1883–1956; Німеччина), М. Нот (1902–1968; Німеччина)].

У католицькому світі вирішальне значення для розвитку біблеїстики мала енцикліка папи Пія ХІІ «Divino Afflante Spiritu» (1943), що заохочувала біблійні дослідження.

У США розквіт біблеїстики відбувся після Другої світової війни і пов’язаний початково з еміграцією європейських вчених. Тут сформувалася відома історична школа [В. Ф. Олбрайт (1891–1971), Р. Е. Браун (1928–1998), Е. П. Сандерс (нар. 1937), Б. М. Мецгер (1914–2007), Б. Д. Ерман (нар. 1955) та ін.].

З 2-ї половини 20 ст. важливий доробок, особливо в галузі біблійної археології, належить представникам ізраїльської школи: Й. Ахароні (1919–1976), І. Ядін (1917–1984), Б. Мазар (1906–1995), Т. Л. Томпсон (нар. 1939), М. Зільберман (нар. 1940), З. Херцог (нар. 1941), І. Фінкельштейн (нар. 1949) та ін.

В Україні

В Україні панівним напрямом тривалий час лишалися православна біблеїстика, біблійна історія та біблійне богослов’я як конфесійно орієнтовані (й допоміжні для догматичного богослов’я) розвідки, уґрунтовані на Святому Переказі. Розвивалися переважно в духовно-академічному середовищі.

З 2-ї пол. 19 ст. на позначення сукупності богословських наук у царині дослідження Біблії як Божественного одкровення вживали термін «бібліологія» (від грец. βιβλος — книга, λογος — слово, вчення). В її структурі виділяли три основні дисципліни: ісагогіку, біблійну герменевтику та біблійну екзегетику; всі дисципліни, на відміну від раціоналістичних і ліберально-теологічних засад західної біблеїстики, мали ортодоксально-апологетичне спрямування і спиралися на святоотцівську традицію.

Вітчизняні біблієзнавці була добре обізнані з тогочасною західною біблеїстикою (про що свідчить корпус критико-бібліографічних праць), всотували її здобутки і водночас рішуче протиставляли їй східну церковну традицію. Важливі розвідки належать представникам київської школи — професорам кафедр біблійної археології, Святого Письма Старого Завіту, Святого Письма Нового Завіту, історії давньої Церкви Київської духовної академії; історико-філологічного факультету Київського університету св. Володимира (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Осердям вітчизняної біблеїстичної традиції стала Київська духовна академія, серед її значних представників — Я. Олесницький, В. Рибинський, М. Поснов, С. М. Сольський (1835–1900), О. Глаголєв, Д. Богдашевський та ін.

З відновленням діяльності й зростанням мережі духовних освітніх закладів, упровадженням богослов’я в систему світської освіти та до переліку наукових спеціальностей, біблеїстику повертають в освітньо-науковий простір України як навчальну дисципліну і галузь систематичних досліджень.

Література

The Cambridge History of the Bible : in 3 vol. Cambridge : Cambridge University Press, 1963–1970.
Frei H. W. The Eclipse of Biblical Narrative: A Study in Eighteenth and Nineteenth Century Hermeneutics. New Haven : Yale University Press, 1974. 355 р.
Augustin М., Kegler J. Bibelkunde des Alten Testaments. 12 aufl. Bielefeld : Luther-Verlag, 1983. 380 p.
Heinrich A. M. Handbuch der Bibelkunde. 2 aufl. Düsseldorf : Patmos-Verlag, 1984. 862 p.
Райс М. Библия и современное литературоведение. Метод целостной интерпретации / Пер. с англ. Москва : Мосты культуры, 2001. 446 с.
Мень А., прот. Библиологический словарь : в 3 т. Mосква : Фонд Александра Меня, 2002.
Finkelstein І., Silberman N. The Bible Unearthed: Archaeology's New Vision of Ancient Israel and the Origin of Sacred Texts. New York : Touchstone, 2002. 385 р.
Collins J. J. The Bible after Babel: Historical Criticism in a Postmodern Age. Grand Rapids : Eerdmans, 2005. 201 р.
Головащенко С. І. Філософські та богословські засади західноєвропейської біблеїстики : досвід критики та рецепції в КДА (друга половина XIX — початок XX ст.) // Могилянські історико-філософські студії / Ред.-упоряд.: І. Бондаревська, В. Козловський. Київ : Києво-Могилянська академія, 2008. С. 188–213.
Головащенко С. І. Дослідження та викладання Біблії в Київській духовній академії XIX — початку XX ст. Київ : Видавничий відділ Української Православної Церкви, 2012. 356 с.
Мецгер Б. M., Эрман Б. Д. Текстология Нового Завета. Рукописная традиция, возникновение искажений и реконструкция оригинала / Пер. с англ. 2-е изд. перераб. и доп. Москва : Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2013. 405 с.
Wiemer А. Lernkarten Bibelkunde. 3 aufl. Göttingen : Vandenhoeck & Ruprecht, 2018. 240 p.