Кнобельсдорф, Георг Венцеслаус фон
|
Кнобельсдорф, Георг Венцеслаус фон (Knobelsdorff, Georg Wenzeslaus von) | |
|---|---|
| Народження | 17.02.1699 |
| Місце народження | Любуське воєводство, Польща |
| Смерть | 16.09.1753 |
| Місце смерті | Берлін |
| Місце поховання | Берлін |
| Місце діяльності | Німеччина |
| Напрями діяльності | архітектура |
Кнобельсдо́рф, Гео́рг Венцесла́ус фон (нім. Knobelsdorff, Georg Wenzeslaus von; 17.02.1699, садиба Куккедель, неподалік Кросно-Оджаньского, тепер Любуське воєводство, Польща — 16.09.1753, м. Берлін, тепер Німечиина) — архітектор, представник пізнього бароко й раннього класицизму, автор низки споруд у Німеччині (серед них — ансамблю Сан-Сусі), почесний член Прусської академії наук (з 1742).
Життєпис
Народився у відомій від 13 ст. шляхетській сім’ї, багато представників якої були відомими воєначальниками. Згідно з родинною прусською традицією вступив на військову службу і від 16-річного віку брав участь у бойових діях, зокрема й під час війни між Пруссією і Швецією. Через погіршення стану здоров’я 1728 у званні капітана вийшов у відставку й почав самотужки опановувати рисунок, живопис і архітектуру. Навчався у А. Песне (1683; Франція — 1757; тепер Німеччина), придворного художника й директора Берлінської академії мистецтв, дружба з яким була довічною.
Представлений 1732 прусському «королю-солдату» Фрідріху Вільгельму І, він справив настільки позитивне враження, що монарх призначив його у м. Нойруппін (тепер федеральна земля Бранденбург, Німеччина) до оточення свого вороже налаштованого сина — кронпринца і майбутнього короля Фрідріха ІІ Великого. Згідно з розрахунком короля, художньо обдарований Кнобельсдорф як розважливий старший товариш заприятелював із залюбленим у мистецтво кронпринцом, позитивно впливаючи на нього у бік більшої поміркованості. Їхня дружба і співпраця стали пожиттєвими. У м. Нойруппіні за міськими оборонними мурами вони, захоплені Давньою Грецією, разом створили «Сад Амальтеї» (згідно з грецькою міфологією — німфи, яка вигодувала малого Зевса козячим молоком). У саду збудували «Храм Аполлона» у вигляді античного грецького моноптера. У ньому відбувалися філософські дискусії, музичні вечори і святкування. Це стало найпершим у Європі (після завершення епохи античності) відтворенням давньогрецької культової споруди.
1736–1737 мав навчальну поїздку до Італії, відвідавши міста Венецію, Неаполь, Рим і Флоренцію. При цьому він провалив свою «секретну місію»: завербувати італійських оперних співаків-кастратів як солістів для придворної опери, створюваної кронпринцом. Щойно ставши королем 1740, Фрідріх ІІ Великий відправив Кнобельсдорфа у навчальну поїздку до м. Парижа, де на нього сильне враження справили твори архітектора К. Перро, палаци Лувр і Версальський (див. Версальський палац і парк). Повертаючись до Пруссії, ознайомився з мистецтвом Фландрії, зокрема з живописними полотнами П. П. Рубенса і А. ван Дейка.
Надалі реалізовував містобудівні й архітектурні замисли короля. Ці витвори стали наслідком їхньої спільної творчості: збережено архітектурні ескізи короля, згідно з якими проєктував Кнобельсдорф, а також його проєктні кресленики з виправленнями, зробленими королівською рукою. При цьому траплялися й конфлікти, зумовлені надмірним королівським навантаженням на слабкого здоров’ям архітектора, котрий згодом помер передчасно від хронічної хвороби печінки. Він був у цивільному шлюбі з жінкою, яка не належала до шляхти: їхніх двох доньок король узаконив напередодні смерті архітектора на його прохання. Колекціонував твори образотворчого мистецтва: у його особистій збірці налічувалося 368 живописних полотен і понад 1000 гравюр. Від 1739 — член-засновник провідної в Німеччині масонської (див. Масонство) так званої Королівської ложі «Трьох глобусів».
Діяльність
Як живописець Кнобельсдорф орієнтувався на творчість Н. Пуссена, а як архітектор — на античні архітектурні форми у тій інтерпретації, якої їм надали послідовники А. Палладіо — І. Джонс, В. Кент (Велика Британія), К. Перро (Франція). Його вважають творцем регіональної стилістики, поширеної у Пруссії (переважно у містах Берліні, Потсдамі та околицях їх), яку названо «фредеріціанським рококо». Це короткочасний, приурочений до часу правління Фрідріха ІІ Великого, проміжний етап розвитку великих європейських архітектурних стилів, а саме — перехід від пізнього бароко до раннього класицизму. При цьому наймасштабніший задум короля і його архітектора залишився нереалізованим: так званий Форум Фрідеріціанум мав стати найрепрезентативнішою центральною площею м. Берліна з відповідними спорудами державного масштабу. З’ясувалося, що для цього згідно з проєктом слід знести належні прусській аристократії 54 будинки. Їх разом із земельними ділянками почали викуповувати у власників, але кілька з них, котрі виявилися далекими родичами короля, відмовилися продавати свою нерухомість. Потім король розпочав свої численні війни і брак коштів дався взнаки. Тож із великого комплексного задуму реалізовано тільки будівництво оперного театру (тепер Берлінська державна опера) і поряд із ним церкви Святої Ядвіги. Оскільки король був правителем раціональним і ощадливим, він більше не переймався грандіозними проєктами і Кнобельсдорф за його дорученням або зводив відносно невеликі споруди, або реконструював (див. Реконструкція) чи добудовував споруджені раніше об’єкти архітектури. До найвизначніших належать міський палац у Потсдамі та літня резиденція короля Сан-Сусі.
Т в о р и (усі — тепер федеральна земля Бранденбург, Німеччина):
- храм Аполлона у Нойруппіні 1734;
- реконструкція Райнсберзького палацу 1737–1740;
- розширення палацу Монбіжу 1740–1742;
- Оперний театр на Унтер-ден-Лінден (тепер Берлінська державна опера) 1740–1743;
- прибудова нового корпусу до Шарлоттенбурзького палацу 1740–1746;
- реконструкція парку Тіргартен 1741 (усі — в м. Берліні)
- реконструкція Міського палацу у Потсдамі 1744–1752 (знищено 1945, відбудовано 2013);
- палац і парк Сан-Сусі 1744–1748;
- церква Святої Ядвіги в Берліні 1747–1773;
- Французька церква в Потсдамі 1752.
Визнання
Наприкінці життя був начальником усіх королівських палаців, будинків і садів, директором з питань будівництва у всіх провінціях, таємним радником з питань фінансів, військової справи та маєтків. З огляду на високий соціальний статус його від 1741 називали бароном, хоча формально він цього титулу не мав.
Збудований за його проєктом палац Сан-Сусі від 1990 є складником пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Потсдамські та берлінські палаци і парки».
Іменем архітектора Кнобельсдорфа названо вулицю у берлінському районі Шарлоттенбург.
Цитата
Фрідріх ІІ Великий у промові, присвяченій пам’яті архітектора, виголошеній на засіданні Прусської академії наук 24.01.1754:
«Кнобельсдорф заслужив загальну повагу своєю чесною і праведною вдачею: любив правду і вважав, що вона нікого не ображає. Він уникав усього, що обмежувало його свободу. Плекав таланти, любив митців і ніколи не плутав конкуренцію із заздрістю, бо це різні речі.»Цит. за: Eggeling T., Weickardt U-G. (Hrsg.). Zum Maler und zum großen Architekten geboren. Georg Wenzeslaus von Knobelsdorff, 1699–1753. Ausstellungskatalog. Berlin : Stiftung Preußische Schlösser und Gärten Berlin-Brandenburg, 1999. 310 p. Переклад Вечерського В. В.
Література
- Woltmann A. Die Baugeschichte Berlins bis auf die Gegenwart. Kapitel V : Friedrich der Große und Knobelsdorff. Berlin : Verlag Gebrüder Paetel, 1872. 312 p.
- Streichhan A. Knobelsdorff und das friderizianische Rokoko. Magdeburg : A. Hopfer, 1932. 104 p.
- Kadatz H. Georg Wenzeslaus von Knobelsdorff. Baumeister Friedrichs II. München : Beck, 1983. 352 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Кнобельсдорф, Георг Венцеслаус фон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кнобельсдорф, Георг Венцеслаус фон (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.06.2026
