Деволлан, Франц

Деволлан, Франц (de Wollant, Frans)
Народження	20.09.1752
Місце народження	Антверпен
Смерть	30.11.1818
Місце смерті	Санкт-Петербург
Місце поховання	Санкт-Петербург
Місце діяльності	Україна, Росія
Напрями діяльності	архітектура, містобудування

Проєктний план розбудови м. Гаджибея

Деволла́н, Фра́нц (де Воллан; нідерландськ. de Wollant, Frans; рос. де Воллан, Франц Павлович; 20.09.1752, м. Антверпен, Нідерланди — 30.11.1818, м. Санкт-Петербург, тепер Росія) — інженер, містобудівник, автор проєктів створення і розбудови міст на Півдні України.

Життєпис

Народився у сім’ї брабантського (Брабант — історичний регіон у Нідерландах і Бельгії) шляхтича (див. Шляхта), підполковника армії Нідерландів. Від 9-річного віку його виховували в Німеччині батьки матері. Став військовим інженером і картографом (див. Картографія). Спершу служив у Нідерландській Ост-Індії (тепер Індонезія). Від 1773 картографував басейн р. Рейну в Західній Європі. 1779–1784 проєктував і будував фортеці у Нідерландській Гвіані (тепер Сурінам). 1784–1787 склав картографічні атласи двох провінцій Нідерландів. 30.10.1787 вступив на російську службу в чині інженер-майора. У російськомовних писемних джерелах відомо до 10 різних варіантів написання його прізвища. Брав участь у воєнних діях на Балтійському морі 1787 та від 1788 — у Північному Причорномор’ї під час Російсько-турецької війни 1787–1792 (див. Російсько-турецькі війни), зокрема й у здобутті кількох фортець Османської імперії (Ізмаїл, Аккерман та ін.). Після того виконав значний обсяг інженерних робіт у Північному Причорномор’ї, що мали стратегічне значення для освоєння цієї території Російською імперією. 1794 брав участь у придушенні повстання Т. Костюшка. Від 1792 підполковник, від 1794 — полковник, від 1797 — генерал-майор.

Після смерті імператриці Катерини ІІ імператор Павло І 06.10.1798 звільнив Деволлана зі служби і той виїхав до м. Відня з наміром перейти на службу імперії Габсбургів. Але після прибуття до м. Відня тамтешній посол Російської імперії переконав його повернутися до м. Санкт-Петербурга у зв’язку з призначенням 25.08.1799 членом і фактичним керівником щойно створеного урядового органу — Департаменту водних шляхів. Від 18.02.1800 — генерал-лейтенант. Керував значним обсягом гідротехнічних робіт: спорудженням портів, каналів, шлюзів тощо. Першим вказав на перспективність створення судноплавного каналу між річками Волгою і Доном (реалізовано у середині 20 ст.). За 50 років до Кримської війни 1853–1856 попередив, що у випадку війни на Півдні імперії її стратегічно найвразливішим місцем є м. Севастополь. Керував корпусом інженерів шляхів сполучень. Від 1812 — головний управитель шляхів сполучень, від 1814 — член Комітету міністрів. Після утворення 1816 Комітету з будівництва й утримання великих шляхів під керівництвом Деволлана у Російській імперії розпочато будівництво шосейних доріг з твердим покриттям (до того значні ділянки навіть головного шляху від м. Санкт-Петербурга до м. Москви були у непроїжджому стані).

Діяльність

Для діяльності Деволлана характерне поєднання працездатності, професіоналізму, широти світогляду, знань і вмінь, а також стратегічної передбачливості. Дослідивши чорноморське узбережжя, гирла річок (Дунаю, Дніпра, Дністра, Південного Бугу тощо) і лимани, він обрав оптимальні місця для спорудження нових чи розбудови наявних міст, фортець, портів тощо: м. Миколаєва з адміралтейством (суднобудівною верф’ю і штабним осередком флоту). Обрав місцевість для розбудови Ахтіярської військової гавані (тепер м. Севастополь) та великого комерційного порту в м. Гаджибей (тепер м. Одеса). 1792–1796 очолював проєктування і спорудження фортець і міст на Півдні України як керівник «дирекції над спорудженням південних фортець» та «канцелярії будівель міста та порту Гаджибейського». За його проєктами розплановано і споруджено фортецю Кінбурн на Кінбурнській косі, міста Вознесенськ, Овідіополь, Тирасполь, реконструйовано м. Сімферополь. Керував будівництвом казенних споруд (карантинів, госпіталів, арсеналів, казарм, митниць, складів тощо) у містах Євпаторії, Перекопі, Севастополі, Феодосії. Найбільшою його заслугою є розбудова м. Гаджибей біля фортеці Ені-Дунья: за його проєктами споруджено порт з двома гаванями — військовою та купецькою; розплановано дві групи нових міських кварталів забудови, які тепер формують історичний центр міста; споруджено казарми, госпіталь, численні адміністративні й житлові будинки в стилі класицизму. Заснував «магазин таврійської солі», де її обмінювали на зерно, привезене чумаками. Для поліпшення судноплавства на р. Дніпрі в районі дніпрових порогів під його керівництвом влаштовано шлюзи й споруджено канал в обхід Ненаситецького порога.

Визнання

Мав прижиттєве визнання від імператорської династії: грошові премії, високі чини й ордени:

Святого Георгія IV ступеня (1791);

Святого Володимира: IV, III, II ступенів (1791, 1794, 1796 відповідно);

Святого Івана Єрусалимського 1801;

Святої Анни 1-го ступеня 1802;

Святого Олександра Невського 1809.

В історичному центрі м. Одеси одну з вулиць названо Деволланівським узвозом. Ім’я Деволлана носить Музей Одеського порту; перед музеєм йому встановлено бюст і пам’ятний знак як засновнику Одеського морського порту.

Додатково

Від початку розбудови Гаджибея (1795 перейменованого на Одесу) Деволлан турбувався про озеленення міста: восени 1795 на розпланованих вулицях і бульварах було посаджено багато дерев і висіяно, зокрема, такі породи як бук, липа, в’яз, дуб, ясен і кілька видів каштанів. Деволлан стежив за цим і 1796 зазначив, що все посіяне «зійшло з-під землі та мало чудовий вигляд».

Цитата

В. Тимофієнко:
«Деволлан залишив величезну спадщину як видатний військовий інженер, гідротехнік, інженер-будівельник та містобудівник.
Створення молодого міста (Гаджибея — Одеси) цілковито лягло на плечі Деволлана, який не тільки проєктував різноманітні споруди, контролював їх будівництво, а й, незважаючи на наявність затвердженого імператрицею проєкту, постійно працював над поліпшенням розпланувальної композиції Гаджибея, уточнюючи її та враховуючи можливості реалізації.»
(Цит. за: Тимофієнко В. І., Вечерський В. В., Сердюк О. М. та ін. Історико-містобудівні дослідження Одеси / За ред. В. В. Вечерського. Київ : Фенікс, 2008. С. 44; 48.)

Література

Тимофієнко В. І. Нотатки військового інженера Ф. Деволана про діяльність на Півдні України // Архітектурна спадщина України : в 5 вип. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1996. Вип. 3. Ч. 2. С. 150–181.
Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII — початку ХХ століть: Біографічний довідник. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1999. С. 121.
Тимофієнко В. І., Вечерський В. В., Сердюк О. М. та ін. Історико-містобудівні дослідження Одеси / За ред. В. В. Вечерського. Київ : Фенікс, 2008. 158 с.
Ham W. Van der. Frans de Wollant, een Nederlands ingenieur in Rusland // Vitruvius. 2013–2014. Vol. 26. P. 29–35.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Деволлан, Франц // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Деволлан, Франц (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.05.2025