Вознесенськ

Герб м. Вознесенськ
Прапор м. Вознесенськ

Вознесе́нськ — місто, адміністративний центр Вознесенської міської територіальної громади і Вознесенського району Миколаївської області. Місто-герой України (з 2025).

Від 14 ст. і до кінця 18 ст. називалось Соколець / Соколи́ (1795).

Вознесенськ (Вознесенськ)

Країна Україна
Область Миколаївська область
Чисельність населення (тис.осіб) 33
Територія (кв.км.) 22,56


Географічне положення

Завантаження мапи…

Розташоване у південній частині України в центрі Миколаївської області. Містом протікає річка Південний Буг із притокою — річкою Мертвовод.

Відстань до м. Миколаєва — 89 км, автомобільна дорога Н24.

Відстань до м. Києва — 392 км.

Територія — 22,56 км2.

Завдяки особливостям географічного розташування (перехрестя доріг на Одесу, Миколаїв, Кривий Ріг, Київ, Крим; місце впадання р. Мертвовод у р. Південний Буг), залізничному сполученню, місто має стратегічне, військове значення, що зумовило початок і подальший розвиток його історії.

Історична довідка

Церква Святої Ольги

Найдавніші сліди людської присутності в околицях Вознесенська датують періодом верхнього палеоліту (20–8 тис. до н.е.). Зокрема, поблизу міста виявлено пам’ятки анетівської культури.

Під час розкопок археологічних у межах сучасного Вознесенська виявлено знаряддя доби бронзи (сокири-кельти, серп, долото тощо), курганні поховання скіфських часів (див. Скіфи), залишки поселень перших століть н. е. і римські монети 2 ст н. е. У наступні століття місцевість не мала постійного осілого населення. У 10 ст. територія теперішнього міста була в межах кочовищ печенігів, із 11 ст. — половців, від середини 13 — упродовж 14 ст. — у складі Золотої Орди.

Унаслідок посилення в пізньому середньовіччі (кін. 14 — поч. 15 ст.) Великого князівства Литовського місцевість потрапила в зону впливу цієї держави. Безпосередньо поряд зі сучасним Вознесенськом було засновано фортецю Соколець (там, де Мертвовод впадає у Південний Буг), яка відігравала важливу роль в обороні південних кордонів князівства, однак територія лишалась незаселеною. Зі середини 15 ст. унаслідок послаблення Великого князівства Литовського, остаточного розпаду Золотої Орди, околиці колишньої фортеці опинились у складі усе більш міцніючого Кримського ханату (кочовища ногайців).

У першій пол. 18 ст. на території колишньої фортеці засновано зимівник Соколи, що підпорядковувався Бугогардівській паланці Війська Запорозького Низового (паланка існувала із 1734 до ліквідації Запорозької Січі).

Наприкінці 18 ст. територія, де тепер розташоване місто, разом з іншими землями півдня сучасної України, увійшла до складу Російської імперії згідно з Кючук-Кайнарджийським мирним договором 1774.

Місто було засноване 1795 указом Катерини II на місці поселення Соколи із назвою на честь церковного свята Вознесіння Господнього і як центр новозаснованого Вознесенського намісництва. У 1796 після ліквідації намісництва місто увійшло до складу Ольвіопольського повіту новоутвореної Новоросійської губернії (із 1803 — Херсонської губернії).

1803 сформовано Бузьке козацьке військо, командування якого розташувалось у Вознесенську. Військо вважалося правонаступником і частково складалось із колишніх козаків Бузького козачого полку (1769–1800), створеного османським командуванням для участі в боях проти Російської імперії (був укомплектований з представників балканських православних народів, зокрема болгар і волохів; невдовзі після створення перейшов на бік Російської імперії, неодноразово реорганізовувався). У 1817 після ліквідації Бузького козачого війська і заснування на його землях військових поселень Вознесенськ віднесли до 1-го Бузького уланського полку Бузької уланської дивізії. У місті розташовувалось правління військовими поселеннями дивізії.

Після ліквідації 1828 Ольвіопольського повіту Вознесенськ увійшов до складу Бобринецького повіту, із 1865 — Єлисаветградського повіту (обидва — Херсонської губернії).

Під час Кримської війни 1853–1856 через Вознесенськ проходили війська у Крим: обози із продовольством, боєприпасами, зброєю. У зворотний бік поверталися воєнні валки із пораненими солдатами з-під м. Севастополя. Поранені спочатку прибували у Миколаїв; звідти хворих везли пароплавом, який зупинявся у с. Ракове, звідки на підводах — до Вознесенська. У місті діяв військовий госпіталь на 150 ліжок, де розміщали важкопоранених для тривалого лікування. Будівля госпіталю зберіглась дотепер.

Упродовж 19 ст. місто поступово розвивалося як торговельний центр.

Станом на 1897 у ньому мешкали понад 15 тис. осіб (перепис). За мовною ознакою бл. 36 % населення становили українці, бл. 37 % євреї, 16,4 % росіяни, бл. 8 % молдавани / румуни та ін.

Економічне значення Вознесенська суттєво зросло на початку 20 ст. після відкриття 1914 залізничної станції (на відкритій 1912 ділянці залізниці Одеса — Бахмач). Відтоді місто поступово стало центром харчової й легкої промисловості.

Під час Української революції (див. Історія України: Українська революція 1917–1921) влада в місті неодноразово змінювалася. 15.04.1920 формування УНР під командуванням П. Дяченка (1895; тепер Україна — 1965; США) здійснили успішний штурм станції Вознесенськ із метою захоплення запасів Червоної армії, що там зберігались.

Після остаточного встановлення радянської влади 1920 Вознесенськ змінив адміністративний статус: став повітовим центром (від 1920 — центр Вознесенського повіту у складі утвореної того ж року Одеської губернії УСРР). 1923 (після утворення округів) — райцентр у складі Миколаївської округи Одеської губернії (після ліквідації губерніального поділу 1925 — райцентр у складі округи). Після ліквідації (1930) округів — райцентр у підпорядкуванні республіканського центру. Від 1932 — райцентр Одеської області, після поділу останньої 1937 — Миколаївської області.

У 1910-х після відкриття станції Вознесенськ і перших промислових підприємств у місті склад населення змінився внаслідок міграції до нього селян із довколишніх сіл (див. Урбанізація). Цей процес тривав і у 1920-х. Згідно з переписом (1926) українці становили абсолютну більшість населення (понад 55 %), кількість мешканців сягнула 20,8 тис. осіб.

Попри активізацію економічного розвитку міста й розбудову інфрастуктури, на поч. 1920-х Вознесенськ тимчасово втратив статус міста і до 1938 був селищем міського типу.

Упродовж 1920-х — 1930-х у Вознесенську розбудовували освітню й культурну інфраструктуру; у 1920-х відкрили селищну бібліотеку, 1932 — драматичний театр. Від 1928 у місті працював технікум садівництва й виноградарства (тепер Вознесенський фаховий коледж Миколаївського національного аграрного університету).

У 1930-х місто було електрифіковано, спорудили централізований водогін.

Упродовж 07.08.1941–24.03.1944 місто перебувало під окупацією нацистської Німеччини і було центром Вознесенського гебітскомісаріату генеральної округи Миколаїв Рейхскомісаріату Україна. Єврейська частина населення міста знищена під час розстрілів 1941 і початку 1942 (на півночі Вознесенська, у протитанкових ровах поблизу міста). Загальна кількість жертв становить близько 2 тис. осіб, переважно жінок, дітей і літніх людей.

Після звільнення від нацистів у місті відновлено промислові підприємства (харчова й легка промисловість). У 1950-х кількість населення Вознесенська перевищила довоєнні показники, 1959 сягнула 31 тис. осіб (перепис). Станом на 1989 населення міста становило 43,8 тис. осіб (перепис).

Від 1975 до 17.07.2020 Вознесенськ — місто обласного підпорядкування.

Під час адміністративної реформи 2020 Вознесенськ став адміністративним центром новоутвореного Вознесенського району (у складі колишнього Вознесенського району й суміжних районів області), а також міської територіальної громади.

Російсько-українська війна

Упродовж 02–15.03.2022 місто перебувало в зоні активних бойових дій. Збройні сили Росії намагалися взяти Вознесенськ, щоб мати можливість переправитись через р. Південний Буг і зрештою відрізати Україну від моря. Жителі Вознесенська разом із воїнами Збройних Сил України (ЗСУ) вступили у бій за місто. Завдяки підриву мосту через річку Мертвовод і залізничного мосту на околиці міста вдалося зупинити наступ трьох колон окупантів, змусити російські війська відступити і зрештою повністю розгромити їх.

На полі бою залишились десятки одиниць російської військової техніки: танки, вантажівки, БМП, реактивні системи залпового вогню, збитий вертоліт Мі-24. Багато трофейних машин були у робочому стані або потребували незначного ремонту. Оцінки кількості втрат в особовому складі свідчать, що російських військових загинуло на порядок більше ніж захисників Вознесенська. Військовослужбовців РФ, які тікали довколишніми лісами, захопили у полон. Внаслідок бойових дій загинуло близько десяти цивільних осіб та ще двоє загинули, підірвавшись на ворожій міні.

Згідно з Указом Президента України від 30.09.2025 про відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, що їх вони виявили у захисті своїх міст під час відсічі збройній агресії Росії проти України, Вознесенську присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України».

Населення

Загальна кількість населення — 33 442 особи, густота — 1525 осіб/км2 (2022, оцінка). За віковими групами: до 15 років — 18 %, 15–64 роки — 69 %, 65 років і більше — 13 %. За статевими групами: чоловіки — 46 %, жінки — 54 %.

Українську мову вважали рідною 86,47 % осіб, російську — 12,5 %, молдовську — 0,31 %, вірменську — 0,14 %, білоруську — 0,13 % осіб (2001, перепис).

Клімат

Клімат континентальний.

Середня температура січня — – 2,8 °С, липня — + 21,7 °С.

Середньорічна кількість опадів — близько 450 мм, найбільше у теплу пору року, зокрема влітку (переважно у вигляді злив).

Господарство

Промисловість

Розвинена легка промисловість: діють шкіряний завод «ТОВ В-Центр» — один із найбільших виробників шкіри в Україні, взуттєва фабрика, підприємства з пошиття жіночого та робочого одягу. На Вознесенській харчосмаковій фабриці виробляють олію і тваринні жири, хліб і хлібобулочні вироби. Видобувна промисловість представлена ТОВ «Бузький піщаний кар’єр» (видобування декоративного та будівельного каменю, вапняку, сланців тощо).

Є п’ять будівельних організацій і чотири транспортні підприємства.

Сфера послуг

Працюють заклади торгівлі (зокрема супермаркети), побутового обслуговування, громадського харчування. Наявні банківські та поштові відділення. Серед закладів охорони здоров’я — міський центр первинної медико-санітарної допомоги, комунальне некомерційне підприємство «Вознесенська багатопрофільна лікарня» Вознесенської міської ради, діагностичний центр, медична лабораторія.

Транспорт

Вознесенськ є транспортно-логістичним центром на півночі Миколаївської області. Однойменна проміжна залізнична станція Знам’янської дирекції Одеської залізниці на електрифікованій лінії розташована на перетині ліній Одеса — Київ і Миколаїв — Помічна. Через місто пролягає автомобільна дорога національного значення Н24 і дороги регіонального значення. Є автовокзал, місто має автобусне сполучення із містами Первомайськом, Одесою, Кропивницьким, Кривим Рогом, Вінницею. Послуги пропонують приватні перевізники (маршрутні таксі, вантажні служби).

Освіта, наука, культура

Наука та освіта

Станом на 2026 р. працюють заклади дошкільної освіти, 4 ліцеї та 4 гімназії, 2 заклади професійно-технічної освіти (ліцеї), відокремлений структурний підрозділ (Вознесенський фаховий коледж) Миколаївського національного аграрного університету, інклюзивно-ресурсний центр. Діють заклади позашкільної освіти: міський центр дитячої та юнацької творчості, дитяча юнацька спортивна школа, дитяча музична школа, дитяча школа мистецтв. Також професійно-технічне училище. Є кризовий центр «Надія». Працюють Бібліотечна мережа м. Вознесенська та Міський будинок культури.

Культура та мистецтво

У місті діє Вознесенський художній музей імені Є. Кібрика (від 1985), філія Миколаївського художнього музею імені В. В. Верещагіна; Вознесенський краєзнавчий музей (1965).

Народні колективи: оркестр духовий, народних інструментів, ансамбль української пісні. Виходять міська газета «День за днем» і районна газета «Вісті Вознесенщини».

Діють Релігійні громади різних конфесій: Православної церкви України, Української православної церкви (в єдності з Московським патріархатом), Української православної церкви Київського патріархату, дві євангельських християн-баптистів, адвентистів сьомого дня, свідків Єгови, юдейська (див. Юдаїзм).

Архітектура

Царська ротонда, збудована у 1837 році.
Фото: Вікіпедія
Автор: Анна Гришина

Пам’яткою архітектури національного значення є альтанка (1837) у стилі класицизму — центральна споруда парку Січової слави, колонна ротонда, увінчана куполом. Інших пам’яток до Державного реєстру нерухомих пам’яток України не внесено. Архітектурну спадщину початку 20 ст. представляє споруда школи № 10; стилістику повоєнного радянського ретроспективізму 1950-х — споруда Будинку культури. Офіційну радянську архітектуру 1970-х оприявнено стандартною спорудою виконавчого комітету міської ради. Добрим взірцем сучасної архітектури, української за духом і формою, є церква Святої Ольги з дзвіницею.

Об’єкти природно-заповідного фонду

У межах міста розташовані природоохоронні об’єкти: Мар’їн гай (заповідне урочище); парки імені 1-го Травня, Січової слави, Вознесенської школи, імені Тараса Шевченка; пам’ятка природи Джерело.

На території Вознесенщини розташований державний заказник природний національного значення «Рацинська Дача», заповідні урочища «Лабіринт», «Василева пасіка». Багатством засушливих південних степів є Трикратський ліс, насаджений 1825 графом В. П. Скаржинським (1787–1861; тепер Україна).

Перлина Вознесенщини — Актовський каньйон (так званий Малий Крим). Унікальний природний комплекс лісової та водної екосистем у поєднанні з комплексом скель і гранітних валунів утворені течією р. Мертвовод. Це провал серед голого степу, гранична прірва у щиті кристалічному, на дні якої тече струмок. Про притоку Гіпаніса (р. Південний Буг) струмок Ексампей (від давньогрец. Ἐξαμπαῖος — священні шляхи; р. Мертвовод) писав Геродот. Гранітні скелі місцями сягають висоти 30–50 метрів. Тихі, незаймані води населяють дикі качки, чирки; з урочища «Василева Пасіка» сюди прилітають чаплі сірі, щоб поживитися.

Гранітно-степове Побужжя — одна з найстаріших ділянок суші Євразії. Місцевість не опускалась в морські глибини упродовж 60 мільйонів років і відігравала роль одного з факторів видоутворення Причорномор’я. Звідси — значна кількість унікальних об’єктів живої природи.

Спорт

Види спорту, що культивуються: футбол, боротьба, баскетбол, волейбол, бокс, гімнастика, плавання, теніс настільний тощо. Із 1965 діє Вознесенська дитячо-юнацька спортивна школа.

Функціонує Вознесенський міський центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх», куди входять: міський стадіон, фізкультурно-оздоровчий комплекс із плавальним басейном, мототрек.

Щорічно у Вознесенську відбуваються традиційні спортивні заходи: легкоатлетичний забіг вулицею Соборності; кубок відкриття сезону з футболу; ранкові зарядки до Всесвітнього дня здоров’я; веломарафон «Соколині перегони»; турнір з мініфутболу до Дня захисту дітей; турнір відкриття сезону з волейболу пляжного; кубок міста з плавання серед школярів; Всеукраїнський турнір з греко-римської боротьби «Пам’яті нескорених» тощо.

25.08.2020 Вознесенська громада ініціювала проведення пентамарафону на 50 км у відкритій воді Південного Бугу. Подія занесена у Книгу рекордів України за найдовшу дистанцію з плавання у відкритій воді.

Персоналії

У Вознесенську народилися: вчений-економіст, академік НАНУ Б. Буркинський; академік АН УРСР А. Сапегін; прозаїк, публіцист В. Савченко; поет, композитор-пісняр, заслужений діяч мистецтв України Л. Федорук (1938–2014; Україна); теоретик кіно, драматург О. Вознесенський; скульптори І. Андреолетті (1869 — місце і дата смерті невідомі) і В. Щербина (1926–2017; Україна); театрознавець Р. Бернацька (1923–1997; Україна); заслужений артист УРСР В. Бойко (нар. 1923), народний артист УРСР Д. Франько; тренер з легкої атлетики І. Муренко; лікар-анестезіолог, заслужений діяч науки і техніки України В. Суслов (1931–2022; Україна), чемпіон світу з плавання Г. Чижевський (1924–2025; Україна); актор театру і кіно, народний артист СРСР Г. Глєбов (1899; тепер Україна — 1967; тепер Білорусь); міністр соціального захисту населення України А. Єршов (1936–2005; Україна); художник-ілюстратор, академік Академії мистецтв СРСР Є. Кібрик (1906; тепер Україна — 1978; тепер Росія); інженер-будівельник мостів і шляхів сполучення І. Баренбойм.

Захисники України

Визволителі Вознесенська від німецько-нацистських загарбників: Герой Радянського Союзу А. Артеменко (1918; тепер Україна — 2019; Росія); Герой України О. Момотенко (1915; тепер Україна — 2012; Україна). Уродженці Вознесенська — захисники України в російсько-українській війні: заступник Командувача Сил безпілотних систем ЗСУ С. Колейник (нар. 1983); генерал-майор запасу ЗСУ Д. Марченко (нар. 1978; керував обороною Миколаєва 25.02–06.04.2022).

Міста-побратими

Міста-побратими Вознесенська: Радомсько (Польща; договір про співробітництво від 24.08.2004), Хесекуа (Південно-Африканська Республіка; 2005); Мако (Угорщина; 2007).

Джерела

Література

  1. Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / Гол. ред. П. Т. Тронько. Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії АН УРСР, 1971. Т. 13 : Київська область. С. 327.
  2. Слободянюк Б. Й. Вознесенськ : історико-краєзнавчий нарис. Одеса : Маяк, 1978. 32 с.
  3. Долина богини Даны : историко-краеведческий очерк / Упоряд. В. П. Ованесиян. Вознесенск : Вознесенская типография, 2001. 194 с.
  4. Верменич Я. В. Вознесенськ // Енциклопедія історії України : у 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій та ін. Київ : Наукова думка, 2003. Т. 1 : А–В. С. 601.
  5. Гержов Ю. І. Вознесенськ // Енциклопедія Сучасної України / Ред. кол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін. НАН України, НТШ. Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. URL: https://esu.com.ua/article-27404.
  6. Почесні громадяни : Нагороджені знаком «За заслуги перед містом» // Вознесенськ. Інтернет-портал територіальної громади. URL: https://voz.gov.ua/pochesn-gromadyani-msta.html.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вознесенськ // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вознесенськ (дата звернення: 11.10.2026).



Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.01.2026

Отримано з https://vue.gov.ua/index.php?title=Вознесенськ&oldid=445076
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶