Гінзбург, Олександр Маркович

Гінзбург, Олександр Маркович
Народження	06.07.1876
Місце народження	Слов'янськ
Смерть	1949
Alma mater	Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	архітектура, містобудування, громадська діяльність

Театр «Тіволі» антрепренера Д. Корепанова в Сумах. Листівка після 1912 р.

Театр «Тіволі» антрепренера Д. Корепанова в Сумах. Фото 2011

Будинок полковника Маринича на вулиці Петропавлівській в Сумах

Будинок громадського зібрання у Дніпрі

Прибутковий будинок Селіванових у Харкові

Будинок Єврейського благодійного товариства в Харкові

Гі́нзбург, Олекса́ндр Ма́ркович (06.07.1876, м. Слов’янськ, тепер Донецької області, Україна — 1949, м. Харків, тепер Україна) — архітектор, інженер, науковець, педагог, громадський діяч, теоретик архітектури, представник модерну і конструктивізму, автор низки споруд в Україні.

Життєпис

Народився у сім'ї лікаря М. Гінзбурга — статського радника, почесного громадянина м. Слов'янська. У сім'ї отримав базову підготовку з музики, знання іноземних мов та зацікавлення наукою. Закінчив із відзнакою Третю харківську чоловічу гімназію (1894), фізико-математичний факультет Імператорського Харківського універститету (1898; тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна). Подорожував країнами Європи 1898–1900, поглиблено вивчав математику у Берлінському університеті (тепер Гумбольдтський університет Берліна) 1899. Навчався 1900–1903 на інженерному факультеті Харківського технологічного інституту (тепер Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»), отримавши кваліфікацію інженера-технолога з правом виконання будівельних робіт. Учень О. Бекетова. Архітектурну діяльність розпочав у м. Харкові 1903, заснувавши власне архітектурне бюро під назвою «Будівельна контора "Залізобетон"» і збудувавши 1903–1905 власний прибутковий будинок із широким застосуванням залізобетону у тримальних конструкціях і декорі. Від 1904 — член, від 1909 — секретар Архітектурно-будівельного відділу Харківського відділення Імператорського технічного товариства. 1913 взяв участь у виставці світлин і креслеників творів української архітектури.

Після встановлення радянської влади втратив добробут і, рятуючись, переїхав 1920 до м. Ростова-на-Дону (тепер РФ), де викладав будівельні дисципліни у місцевому політехнікумі водного транспорту. Від 1922 працював на відбудові Донбасу: 1923–1928 був головним інженером та головним архітектором промислових трестів у містах Артемівську (тепер Бахмут) і Харкові: «Донвугілля», «Транспортком», «Індустрбуд», «Хімвугілля», «Діпротранс». 1928–1930 був директором дослідної станції Наркомбуду у м. Харкові, 1931–1935 керував науковими відділами інститутів Діпромез і Діпротранс. Унаслідок опублікування 1929 його статті у німецькому науковому журналі з кристалографії заарештований ДПУ при НКВС УСРР 1932 за звинуваченням у шпигунстві на користь Німеччини.

Від 1920-х працював як викладач у різних закладах вищої освіти: 1925 викладав оптику й кольорознавство у Харківському художньому інституті (тепер Харківська державна академія дизайну і мистецтв). За наукові праці з будівництва та успішну практичну роботу 1931 йому присвоєно наукове звання професора. 1933–1941 викладав архітектурні оптику, акустику, оздоблювальні матеріали, інші будівельні дисципліни у технічних закладах вищої освіти м. Харкова.

Член Спілки радянських архітекторів УРСР (з 1941). Під час евакуації до м. Тбілісі (тепер Грузія) 1941–1943 працював викладачем у тамтешніх закладах вищої освіти. 1943–1945 викладав у Харківському інженерно-будівельному інституті (тепер Харківський національний університет будівництва та архітектури), Інституті інженерів комунального господарства (тепер Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова), у Харківській консерваторії (музичну акустику) та Харківському театральному інституті (техніку сцени); тепер обидва заклади — Харківський національний університет мистецтв імені І. П. Котляревського.

Діяльність

Як архітектор — один із чільних в Україні представників стилістик декоративного модерну, раціонального модерну та конструктивізму. Піонер широкого застосування залізобетону в цивільному і промисловому будівництві, розробник технологій збірного будівництва, збірних залізобетонних конструкцій, так званого замороженого бетону, великопрогонових перекриттів (зокрема сітчастих просторових) тощо. Запроєктував і побудував низку великих житлових, громадських і промислових споруд у м. Харкові, колишній Харківській губернії, містах Сумах, Дніпрі, Полтаві, Луганську, Костянтинівці тощо. Брав участь в архітектурних конкурсах (Держпрому, Харківського оперного театру тощо). Реалізовано 125 його авторських архітектурних проєктів. Розробив 167 нереалізованих проєктів. Усі вони загинули у складі особистого архіву Гінзбурга у м. Харкові під час німецько-радянської війни 1941–1945. Гінзбург був кращим в Україні спеціалістом з архітектурної акустики: його напрацювання реалізовано у більшості театрально-видовищних споруд міст Харкова і Донецька.

Автор понад 100 друкованих праць з широкого кола питань: математики, будівельної акустики, оптики, кольорознавства, кристалографії, містобудування, технології виконання будівельних робіт, обліку й звітності у будівництві, організації будівництва, будівельних матеріалів і конструкцій, теорії та історії архітектури, теорії орнаменту, мистецтвознавства. Автор кількох винаходів, зокрема і у сфері кольорового стереоскопічного кіно.

Був активним громадським діячем, переймаючись не тільки фаховими проблемами (етика архітектора), а й національними та загальнолюдськими. Ще 1918 опублікував у м. Харкові працю, у якій передбачив, що науково-технічний прогрес неодмінно доведе до «загибелі соціалізму». Повернувшись із евакуації до м. Харкова 1943, під враженням величезних масштабів убивств харківських євреїв під час німецької окупації організував у місті єврейську (начебто релігійну) громаду і був обраний керівником її. Як людина наукового складу мислення вважав релігійну діяльність прикриттям для ідеологічної роботи серед єврейської молоді зі спрямуванням на національне самоусвідомлення, формування відпорності щодо антисемітизму, вивчення івриту, підтримки необхідності створення самостійної єврейської держави. Про небезпечність цієї громади для влади СРСР (як шкідливого вияву сіонізму) Народний комісаріат державної безпеки УРСР доповів особисто тодішньому керівникові УРСР М. Хрущову цілком таємним документом 01.03.1946. В результаті цього єврейську громаду ліквідовано, Гінзбурга позбавлено роботи й засобів до існування, унаслідок чого він 1949 помер від нестатків (точну дату смерті не з’ясовано).

Т в о р и:

• власний прибутковий будинок «Золота рибка» у м. Харкові 1905 (у співавторстві);
• прибутковий будинок Ландо-Безверхова у м. Харкові 1906;
• прибутковий будинок Селіванових у м. Харкові 1907;
• будівля театру «Тіволі» антрепренера Д. Корепанова у м. Сумах 1907–1912;
• будинок Єврейського благодійного товариства у м. Харкові 1909–1912;
• прибутковий будинок Г. Ліфшиця у м. Харкові 1910;
• будинок громадського зібрання у м. Дніпрі 1911–1913;
• особняк на вул. Куликівській у м. Харкові 1912;
• будинок полковника Маринича у м. Сумах 1915;
• житловий будинок Цетліна у м. Харкові 1916.

Визнання

Значну частину збережених архітектурних творів Гінзбурга визнано пам'ятками культурної спадщини.

2024 вулицю Жилярді у м. Харкові перейменовано на вулицю Архітектора Гінзбурга.

Цитата

Народний комісаріат державної безпеки УРСР: цілком таємна доповідь М. Хрущову про діяльність Гінзбурга:
Переклад:
«УНКДБ Харківської області виявлено групу єврейських націоналістів, серед яких: Гінзбург Олександр Маркович, 1876 року народження, уродженець м. Слов’янська, єврей, професор-архітектор, у 1932 р. затримувався як валютник і розроблявся за підозрою у шпигунстві на користь Німеччини. Під час організації Харківської єврейської громади Гінзбург, будучи головою громади, заявляв: «Громада має існувати як суто релігійне об’єднання, обов’язково в ній треба мати старих, які б молилися, а між рядками у діяльності громади має проходити національне питання. Нам треба організувати гуртки, тобто студентський осередок і підійти до єврейської молоді психологічно. Зуміти навіяти молоді необхідність любити свою націю. Потрібно залучити молодь до вивчення давньоєврейської мови, але це робити суворо таємно». Виконуючи практично ці наміри, Гінзбург доручив студенту держуніверситету Гольденберг організувати зі студентів гурток вивчення давньоєврейської мови та єврейської літератури. У результаті переконування Гольденберг перейшов до активної націоналістичної роботи, намагаючись об’єднати навколо себе однодумців з-поміж студентів, яким доводить, що євреї повинні мати свою батьківщину і боротися за створення «самостійної держави». Одна з близьких зв’язків Гінзбурга — Коган Марія, без певних занять, поширює чутки про те, що антисемітизм в СРСР набуває величезних масштабів. Щоб боротися з антисемітизмом, що нібито має місце, Коган пропонує створити навколо синагоги міцну організацію, яка була би здатна боротися за права євреїв. Закликає повідомити Англію та Америку про нібито «непривабливе» життя євреїв у СРСР. Один із наближених Гінзбурга — Люфман Беніамін — експерт Харківської прокуратури, переконаний Гінзбургом, заявляв, що «така влада довго існувати не може», висловлюючи при цьому образливі вислови на адресу керівників ВКП(б) та уряду.»
Оригінал:
«УНКГБ Харьковской области выявлена группа еврейских националистов, среди которых: Гинзбург Александр Маркович, 1876 года рождения, уроженец г. Славянска, еврей, профессор-архитектор, в 1932 г. задерживался, как валютчик и разрабатывался по подозрению в шпионаже в пользу Германии. Во время организации Харьковской еврейской общины Гинзбург, являясь председателем общины, заявлял: «Община должна существовать, как чисто религиозное объединение, обязательно в ней нужно иметь стариков, которые бы молились, а между строк в деятельности общины должен проходить национальный вопрос. Нам надо организовать кружки, т. е. студенческую ячейку и подойти к еврейской молодежи психологически. Суметь внушить молодежи необходимость любить свою нацию. Нужно привлечь молодежь к изучению древнееврейского языка, но делать это строго секретно». Выполняя практически эти намерения Гинзбург поручил студенту госуниверситета Гольденберг организовать из студентов кружок по изучению древнееврейского языка и еврейской литературы. В результате обработки Гольденберг перешел к активной националистической работе, стараясь сколотить вокруг себя единомышленников из среды студентов, которым доказывает, что евреи должны иметь свою родину и бороться за создание «самостоятельного государства». Одна из близких связей Гинзбурга — некто Коган Мария, без определенных занятий, распространяет слухи о том, что антисемитизм в СССР принимает громадные размеры. Чтобы бороться с, якобы, имеющим место антисемитизмом, Коган предлагает создать вокруг синагоги крепкую организацию, которая была бы способна бороться за права еврееев. Призывает поставить в известность Англию и Америку о якобы «неприглядной» жизни евреев в СССР. Один из приближенных Гинзбурга — Люфман Бениамин — эксперт Харьковской прокуратуры, будучи обработан Гинзбургом, заявлял, что «такая власть долго существовать не может», высказывая при этом оскорбительные выражения по адресу руководителей ВКП(б) и правительства.»

 Цит. за: Докладная записка ЦК КП(б)У Хрущеву Н. С. от народного комиссара Государственной безопасности УССР Савченко от 01.03.1946 об антисоветской деятельности еврейских религиозных организаций. Гриф «совершенно секретно». Галузевий державний архів Служби безпеки України (м. Київ). Ф. 16, оп. 7, спр. 4, т. 6, с. 111–112. Переклад В. В. Вечерського

Праці

• Железобетон. Харьков, 1906.
• О профессиональной организации и этике зодчих. Харьков, 1915.
• Техника и социализм: Прогресс техники — гибель социализма. Харьков, 1918.
• Побудова візерунків. Харків, 1929.
• Die Gründzuge der Lehre von der Symmetrie auf Linien und Ebenen // Zeitschrift für Kristallographie. 1929. Bd. 71, H. 1/2.
• Велике Запоріжжя. Харків, 1930.
• Про заснування в Харкові Науково-дослідного інституту проектування міст // Господарство України. 1930. № 4.
• Симметрия на плоскости. Харьков, 1934.
• Симметрия на шаре. Харьков, 1935.
• Сетчатое покрытие больших пролетов // Академия архитектуры. 1936. № 6.

Джерело

1. Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В. Г. Заболотного. Гінзбург Олександр Маркович. URL: http://dnabb.org/modules.php?name=Pages&go=page&pid=365

Література

1. Ясиевич В. Е. От модерна к конструктивизму. Творчество архитектора А. М. Гинзбурга (1876–1949) // Строительство и архитектура. 1976. № 9. С. 27–31.
2. Пучков А. О. Орнаментальні реалії О. М. Гінзбурга та архітектурознавчі споглядання О. Г. Габричевського: Спроба методологічних кореляцій і культурний контекст // Архітектурна спадщина України. Вип. 1. Київ : Науково-дослідний інститут історії та теорії архітектури і містобудування, 1994. С. 180–187.
3. Розвадовский Л. Е. Архитектор Александр Маркович Гинзбург (1876–1949) // Ватерпас. 1996. Вып. 7. С. 38–43.
4. Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII — початку ХХ століть: Біографічний довідник. Київ : Науково-дослідний інститут історії та теорії архітектури і містобудування, 1999. С. 95–96.
5. Акмен І. Р., Лопатько В. М. О. М. Гінзбург: дискурс по сторінках архітектурного модерну Харкова, просвіта та творче кредо // Науковий вісник будівництва. 2018. Т. 91. Вип. 1. С. 36–44.
6. Гутник М. В. Харків — Залізобетон. Внесок архітектора Олександра Гінзбурга у розбудову міста // Часопис української історії. 2024. Вип. 49. С. 109–118.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Гінзбург, Олександр Маркович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гінзбург, Олександр Маркович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.01.2026