Слов'янськ

Герб м. Слов'янськ

Прапор м. Слов'янськ

Слов’я́нськ — місто обласного значення в Донецькій області України. Місто-герой України (з 2025).

Слов'янськ (Слов’янськ)
Країна	Україна
Область	Донецька область
Засновано	1645
Чисельність населення (тис.осіб)	107
Уродженці	Гінзбург, Олександр Маркович, Мілютенко, Дмитро Омелянович, Петренко, Михайло Миколайович, Сергієнко, Микола Маркович

Завантаження мапи…

Зміст

1 Географічне положення
2 Історична довідка
3 Російсько-українська війна
4 Населення
5 Клімат
6 Господарство
- 6.1 Промисловість
- 6.2 Транспорт
7 Наука, освіта, культура
- 7.1 Наука та освіта
- 7.2 Культура та мистецтво
8 Спорт
9 Персоналії
10 Література
11 Автор ВУЕ

Географічне положення

Розташоване в північно-західній частині Донецької області на р. Казенний Торець (притока Сіверського Дінця).

Відстань до столиці м. Києва — залізницею 632 км, автошляхами — 772 км; до обласного центру м. Донецька — залізницею 110 км, автошляхами — 112 км.

Територія — бл. 60 км².

В адміністративних межах м. Словʼянська є солоні озера карстового (див. Карст) походження — Вейсове, Ропне, Сліпне (Торські озера, розташовані в Дикому полі).

Історична довідка

Розкопки археологічні поселень і поховань 4–3 тис. до н. е. підтверджують заселення території сучасного міста за доби неоліту. Знайдено також пізніші поховання кочових народів (2 тис. до н. е. — 1 тис. н. е.).

У 16 ст. зафіксовано випадки переселення в околиці сучасного м. Слов’янська сезонних працівників із Правобережної України і Московського царства. Цей процес пов’язано з початком видобутку солі з Торських озер. Промисел перебував під постійною загрозою нападів ногайців, тож постійного поселення на цьому місці не було.

1645 на переправі через р. Тор (тепер — р. Казенний Торець) споруджено невеликий острог, який став основою майбутнього постійного поселення. Із 1664 на Торських озерах поруч із приватним також з’явилося казенне виробництво солі.

Для захисту соляних промислів від татар 1676 засновано місто-фортецю Тор (Соляний, Солеванськ), яке до кінця 18 ст. перетворилося на повітове місто, куди на торги з’їжджалися купці з усієї Слобожанщини. Наприкінці 1720-х — на початку 1730-х Торську фортецю реконструювали. 1783, після приєднання Кримського ханату до Російської імперії, фортеця втратила військове значення та перестала виконувати функції фортифікаційної споруди.

Із 1685 м. Тор було центром сотні Ізюмського полку, від 1765 — у складі Ізюмської провінції Слобідсько-Української губернії, із 1775 — Азовської губернії.

1782 уряд закрив виробництво солі на Торських озерах, оскільки на той час дешева кримська сіль витіснила з ринку торську. Промисел відродився лише через 40 років, коли стало можливим використання дешевого палива — донбаського кам’яного вугілля.

22.01.1784 м. Тор стало повітовим містом Катеринославського намісництва й перейменоване на Словенськ (згодом офіційною формою стала назва «Слов’янськ»).

За десять років (29.08.1794) місто з повітом стало частиною Слобідсько -Української губернії (із 1835 — Харківська губернія). 1803 переведене до розряду заштатних (безповітових) міст.

На початку 19 ст. в місті почали розвиватися промислові підприємства, переважно харчова галузь.

1832 на Ропному озері лікар Чугуївського військового госпіталю О. Яковлєв застосував солону воду та грязі для лікування, що дало поштовх розвитку міста як бальнеологічного курорту (див. Бальнеологія). У 2-й половині 19 — на початку 20 ст. курорт «Слов’янські мінеральні води» здобув широку популярність.

1869 поблизу Слов’янська прокладено Курсько-Харківсько-Азовську залізницю, що сприяло подальшому розвиткові міста, яке перетворилося на значний промисловий центр.

Із жовтня 1917 влада в місті належала більшовикам. Із 20.04.1918 Слов’янськ контролювали німецькі війська та українські уряди (до кінця квітня — уряд Української Народної Республіки, потім — Української Держави). 25.12.1918 місто захопили більшовики, а 05.06.1919 — війська А. Денікіна. 25.12.1919 було встановлено радянську владу.

Від 16.04.1920 місто перебувало у складі Донецької губернії. У радянський період м. Слов’янськ був великим індустріальним осередком. Активно розвивалося машинобудування, хімічна промисловість, виробництво будівельних матеріалів, електроенергетика, курортна галузь (із 1934 курорт мав статус всесоюзного).

Під час Другої світової війни, з 25.10.1941 до 06.09.1943, місто перебувало в окупації.

19.04.2011 набуло статус курорту державного значення.

Російсько-українська війна

Із квітня 2014 м. Слов’янськ — арена бойових дій між найманцями Росії та українськими силовиками. Збройний конфлікт розпочався в ніч на 11.04.2014: підконтрольні Росії бойовики захопили райвідділ міліції міста та підняли там російський прапор. Реакцією української влади стала розпочата 13 квітня (з метою зупинити сепаратистів) Антитерористична операція на Сході України (АТО). Станом на 06.07.2014 всю північ Донецької області (зокрема м. Слов’янськ та навколишні населені пункти, звільнено від незаконних збройних формувань, а в місті відновлено конституційний лад.

Проти ночі 22.04.2022, з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, російські загарбники обстріляли місто (імовірно, із застосуванням касетних боєприпасів). Керівник Слов’янської міської військово-цивільної адміністрації міста В. Лях (1973; тепер Україна), закликав мешканців евакуюватися. Від 2022 росіяни регулярно обстрілюють місто ракетами (із застосуванням модифікованих під наземні цілі зенітних ракет С-300), керованими авіабомбами та безпілотними літальними апаратами.

Унаслідок масштабного ракетного удару 14.04.2023 (одна з найбільших атак по місту від початку повномасштабного вторгнення) загинули 13 цивільних.

01.10.2025 місту присуджено звання міста-героя України.

Населення

Загальна кількість населення — близько 107 тис. осіб (2021; оцінка).

Склад населення за етнічними групами (2001; оцінка): українці — 73,1 %, росіяни — 23,6 %, турки — 0,6 %, білоруси — 0,5 %, інші національності — 2,2 %.

Українську мову вважають рідною 42,6 %, російську — 55,7 % населення (2001; оцінка).

Клімат

Місто розташоване в степовій зоні, клімат помірно континентальний, з малосніжною зимою та спекотним літом. Середньорічна температура повітря становить +12 ºС. Середня температура січня від –5 до –8 ºС, липня — від +21 до +23 ºС. Опадів близько 500 мм на рік.

Навесні бувають суховії (найчастіше у травні), улітку — посухи, іноді — курні бурі, гради, узимку — заметілі.

Господарство

Промисловість

У місті діють 34 підприємства, що представляють основні галузі індустрії Донбасу, зокрема:

- добувну промисловість: крейда, сіль;

- виробництво та розподіл енергоресурсів: Слов’янська ТЕС (близько 50 % реалізованої продукції);

- харчову промисловість: підприємства, що виробляють хлібобулочні вироби, олію, воду та безалкогольні напої, м’ясо птиці та субпродукти та ін.;

- легку промисловість: швейні вироби, спецодяг;

- машинобудування: бетонозмішувальні установки, склади цементу, кабелеукладачі, редуктори, крани, коксохімічне обладнання;

- поліграфічну промисловість тощо.

Місто — один із найбільших у країні центрів керамічної промисловості. Розвитку виробництва кераміки сприяє наявність покладів гончарних глин різних сортів.

Транспорт

У місті діє вузлова залізнична станція, що забезпечує пасажирські та вантажні перевезення. Вона розташована на перетині чотирьох ліній: Лозова — Слов’янськ, Слов’янськ — Лиман, Слов’янськ — Горлівка, Слов’янськ — Слов’янськ-Вітка.

Околицею міста пролягає автомагістраль міжнародного значення (М03) Київ — Харків — пропускний пункт Довжанський (з літа 2014 на тимчасово окупованій території Луганської області), що є частиною найбільшого європейського автошляху Е40, який сполучає Францію, Бельгію, Німеччину, Польщу, Україну, Росію, Казахстан, Узбекистан, Туркменістан і Киргизстан. У м. Слов’янську починається автошлях національного значення, що з’єднує міста Краматорськ, Дружківку, Костянтинівку, Донецьк, Волноваху та Маріуполь.

Завдяки автобусному сполученню місто поєднане з усіма обласними центрами України.

Наука, освіта, культура

Наука та освіта

Освітній процес забезпечують Донбаський державний педагогічний університет (ДДПУ; засновано 1939); Донбаський аграрний фаховий коледж Луганського національного аграрного університету в місті Слов’янську (засновано 1929); Слов’янський навчально-науковий інститут Університету державної фіскальної служби України (засновано 2019); Слов’янський коледж Національного авіаційного університету (засновано 1964); Слов’янський коледж транспортної інфраструктури (засновано 1938); Слов’янський енергобудівний технікум (засновано 1997); Слов’янський хіміко-механічний технікум (засновано 1909); педагогічний ліцей, що з 1996 працює на базі Слов’янського державного педагогічного інституту (тепер ДДПУ); Навчально-науковий професійно-педагогічний інститут Української інженерно-педагогічної академії. 1927–1941 в місті діяв Слов’янський аероклуб — навчальний заклад для підготовки льотчиків, парашутистів, планеристів, частина випускників якого згодом стали Героями Радянського Союзу.

У місті функціонує 25 загальноосвітніх шкіл, 1 вечірня школа, 2 школи для дітей із порушенням психічного та фізичного розвитку, 5 приватних закладів освіти, гімназія, 23 заклади дошкільної освіти. Кількість вчителів закладів загальної середньої освіти скорочується: 2021–2022 навчального року працювали 703, 2022 — 644, 2023 — 623, на початок 2024 — 533 вчителі.

З огляду на бойові дії (див. Російсько-українська війна) запроваджено дистанційне навчання.

Наукові дослідження та експериментальні розробки проводять на базі Приватного акціонерного товариства «Інститут керамічного машинобудування “Кераммаш”», Науково-дослідного інституту високих напруг, Українського науково-дослідного інституту металургійного машинобудування «УКРНДІМЕТАЛУРГМАШ».

Культура та мистецтво

Культурні потреби населення міста задовольняв Слов’янський краєзнавчий музей (засновано 1974), у фондах якого представлено понад 30 тис. предметів історії та культури. З початком широкомасштабного вторгнення Росії в Україну експонати евакуювали.

Діють 7 православних храмів і 2 протестантські церкви. Серед найдавніших споруд Свято-Воскресенська церква (18 ст.), кафедральний собор Олександра Невського (19 ст.) та ін.

На території міста збереглися рештки Торської фортеці (17–18 ст.).

2009 відкрито пам’ятник Жертвам голодомору 1932–1933.

Спорт

У місті культивують футбол, легку атлетику, волейбол, бокс, кікбоксинг, дзюдо, змішані бойові мистецтва (ММА — mixed martial arts), кіокушинкай карате.

1999–2012 діяв аматорський футбольний клуб «Словхліб».

2020 реконструйовано стадіон імені Скиданова (до 2017 — «Хімік»); оновлено газон на футбольному полі, бігові доріжки із сучасним покриттям, універсальний майданчик для баскетболу та волейболу, тенісний корт і мініфутбольне поле.

Персоналії

У місті народилися художник П. Кончаловський (1876; тепер Україна — 1956; тепер Росія), архітектор О. Гінзбург, актор Д. Мілютенко, поет М. Петренко, лікар М. Сергієнко, поет і перекладач Б. Слуцький та ін.

Місто обороняли від окупантів Герої України Б. Лещишин, О. Гегечкорі, С. Ткаченко, Т. Сенюк, Р. Букало та ін., у боях із ворогом загинули С. Кульчицький, Р. Лужевський, Ю. Дяковський та ін.

Література

Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / Гол. ред. П. Т. Тронько. Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії АН УРСР, 1970. Т. 12: Ровенська область. 992 с.
Шевченко А. Слов’янськ. Початок війни. Харків : Фоліо, 2020. 431 с.
Чисельність наявного населення України на 1 січня 2021. Київ : Державна служба статистики України, 2021. 50 с.
Слов’янська міська ВЦА (офіційний сайт). URL : http://www.slavrada.gov.ua/
Путівник Слов'янського краєзнавчого музею // Слов'янські відомості. 2023. URL: https://slavinfo.dn.ua/novosti/novosti-slavyanska/putivnik-slov-yanskogo-kraeznavchogo-muzeyu