Гроб Господній
.jpg)
Гроб Госпо́дній, Святий Гроб — багатозначний термін.
Значення терміна
1) Згідно з Євангеліями, місце поховання (після розп'яття) та воскресіння Ісуса Христа. За текстами Нового Завіту, знаходився у гроті поблизу Голгофи — «нова гробниця, висічена у скелі» (Мт. 27:60), «висічена гробниця, де ще ніхто ніколи не лежав» (Лк. 23:53). Був розташований неподалік місця мученицької смерті Ісуса Христа, від початку належав Йосифу з Ариматеї. За римським звичаєм, злочинців страчували і ховали за межами міст. Відтак Ісус Христос, розіп’ятий разом із розбійниками, був похований у чужому гроті за тогочасними межами м. Єрусалима (Мт. 27:32‒38; Мк. 15:22‒28). До Гробу Господнього вів вузький тунель, вхід до якого закривав великий камінь (Мт. 27:60, Мк. 15:46, 16:3‒4).
Інші письмові згадки про місце Гробу Господнього до поч. 4 ст. невідомі. За твердженням християнських богословів, знання про нього передавала усна традиція.
«…вони взяли тіло Ісуса та обгорнули його полотном з пахощами, — згідно зі звичаєм поховання в юдеїв. На тому місці, де Він був розп’ятий, був сад, а в саду нова гробниця, в якій ніколи ніхто не був похований. Тут і поклали Ісуса, з огляду на юдейську п’ятницю, бо гробниця була близько» (Ів. 19:40‒42).
Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов. 2-ге вид. Київ: Українське Біблійне Товариство, 2023. 1366 с.
«…Ніщо не здається таким неприродним, як Розп’яття в саду, але все ж таки сад буде винагороджений, бо саме там відбудеться Воскресіння. Те, що Ісус був народжений у чужій печері й похований у чужому гробі, означає, що як людське народження, так і смерть, були чужими Його Божеству. Як і чужий гріб, бо не тільки гріх був чужим Йому, але чужою була і смерть. Умерши за інших, Він спочив у чужому гробі. Гріб Йому було позичено, і Він віддасть Його на Пасху, як віддав і тварину, на якій їхав у Квітну неділю, і Верхній покій, у якому провів Тайну вечерю. Похорони — це тільки поховання. Пізніше Павло виведе закон, що якщо ми помремо з Господом, то ми і воскреснемо разом із Ним у славі Його Воскресіння».
Фултон Дж. Ш. Життя Христа / Пер. з англ. Жовква : Місіонер, 2019. С. 426.
2) Умовна назва архітектурного комплексу Храму Гробу Господнього в Єрусалимі (інші назви: Базиліка Святого Гробу, Храм Воскресіння Христового), який, за переконанням християн, зведено на місці страти, захоронення і воскресіння Ісуса Христа. Архітектурна пам’ятка, частина пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (Ізраїль).
Попередньо на цьому місці за імператора Адріана був зведений храм Афродіти.
За легендою, гробницю Христа відкрила на початку 4 ст. імператриця Олена Августа. Перший християнський храм на Голгофі був побудований за наказом Костянтина I Великого, освячений 335‒336 у присутності імператора і представників духовенства.
Від 4 ст. про місцезнаходження Гробу Господнього згадують Євсевій Кесарійський (можливо, як очевидець), церковний і державний діяч Паулін Ноланський (354; тепер Франція — 431; тепер Італія), церковний історик Сократ Схоластик (бл. 380 — після 439; тепер Туреччина), Созомен (375-450), письменник і перекладач Руфін Аквілейський (345‒410; тепер Італія), Єронім Стридонський та ін.
Храм був спалений 614 персами, але в 616‒626 відновлений (за сприяння Александрійського патріарха) абатом Феодосійського монастиря Модестом, майбутнім Єрусалимським патріархом. Вдруге знищений 1009 халіфом Аль-Хакімом бі Амріллахом (правив у 996‒1021), відновлений візантійським імператором Костянтином IX Мономахом.
Ідея звільнення Гробу Господнього та Святої землі з-під владарювання мусульман (володіли м. Єрусалимом у 638‒1099, 1187‒1229, з 1244), що спершу виникла як спроба озброєння ченців, згодом переросла на знакове військово-політичне й релігійне явище середньовіччя, відоме під назвою «хрестові походи». Від помежів’я 11‒12 ст., після переможного Першого хрестового походу, тут утвердилося Єрусалимське королівство; у 12 ст. капітальну перебудову й розширення храму Гробу Господнього здійснили хрестоносці. У цей же період задля поширення культу Гробу Господнього виникали різноманітні чернечі корпорації, найвідоміші з яких: Регулярні каноніки Гробу Господнього, Лицарі Святого Гробу Господнього, Регулярні каноніси Святого Гробу, Братство Святого Гробу та ін.
У 15 ст. монахи-францисканці отримали у виняткове володіння більшу частину собору, підземну скельну гробницю та дві каплиці. Але в 17 ст. були позбавлені османами прав власності на гробницю та частину храму, які в 16 ст. передані греко-православній і коптській громадам.
Храм Гробу Господнього неодноразово перебудовували, реконструювали, реставрували після руйнівних землетрусів, пожеж тощо. Сучасного вигляду набув після 1870 та кількох реставрацій у 1940‒1960-х. Останні реставраційні роботи проведено 2016‒2017.
Натепер це великий архітектурний комплекс, який включає низку сакральних для християн місць: територію Голгофи — місця розп’яття Ісуса Христа, ротонду з куполом, Кувуклію — каплицю в центрі храму, що приховує печеру Гробу, Камінь Миропомазання, Кафолікон — кафедральний собор патріархів Єрусалимської православної церкви, підземний храм Надбання Животворного Хреста, храм Святої рівноапостольної Олени, а також низку вівтарів. На території комплексу розташовано кілька монастирів.
Тривалий час греко-православна, римсько-католицька, вірменська апостольська, а також коптська, сирійська та ефіопська релігійні громади претендували на виняткове право володіння Храмом Гробу Господнього. З метою уникнення непорозумінь і конфліктів, остаточне розмежування в управлінні і майнових правах підтвердив декрет султана Османської імперії Абдул-Меджида І (1823‒1861) «Status Quo» від 08.02.1852, відповідно до якого був закріплений територіальний поділ святині. Згідно з декретом, головними частинами храму спільно володіють громади: Єрусалимської православної церкви, Вірменської апостольської церкви, Католицької церкви, які почергово здійснюють богослужіння. Інші три християнські громади (коптська, сирійська, ефіопська) можуть здійснювати богослужіння на великі свята, мають свої вівтарі. Ключі від храму зберігають дві арабські мусульманські родини. Правові, майнові та територіальні межі, закріплені за кожною з конфесій, суворо обумовлені. Жодна з них не має права вносити будь-які зміни (зокрема й у церковне начиння) без згоди інших. Офіційно храмовий комплекс Гробу Господнього належить Єрусалимській православній церкві (здійснює загальне керівництво службами в храмі).
Комплекс є всесвітньо відомим місцем релігійного паломництва та туризму.
3) У найширшому тлумаченні — Свята земля, місцина, пов’язана з останніми днями земного життя, мученицької смерті та воскресіння Месії. У такому значенні термін дійшов від християнських віроповчальних текстів раннього середньовіччя.
Додатково
- 27.11.1095 папа Урбан ІІ після завершення Клермонського собору закликав християн здійснити похід із метою звільнення Святої землі — Гробу Господнього. Військова експедиція, що тривала 1096‒1099, відома як Перший хрестовий похід і завершилася перемогою війська християн над армією сельджуків, звільнення території м. Єрусалима та Святої Землі від ісламського панування. Відтоді розпочалась низка т. з. священних війн, головним мотивом яких проголошували захист християнських святинь. Від Першого хрестового походу Папа Римський обіцяв учасникам військових кампаній, «воїнам Христа», прощення усіх скоєних гріхів. Значну роль у походах відігравали як світські воєнізовані загони, так і релігійні лицарські ордени з Північної та Центральної Європи. Успіх наступних хрестових походів (8 кампаній у 1096‒1291) був нетривким і примарним. Східні володіння були повністю втрачені для християн 1291. Від того часу Палестина перебувала у тривалій залежності від мусульман до 1918, коли під час Першої світової війни її територію захопили англійські війська.
- Точна архітектурна копія печери Гробу Господнього — Кувуклії була облаштована1893 у Федорівській церкві (церква Феодора Освяченого) в м. Києві (збудований у 1870-х). Храм знищений більшовиками 1935. Унікальний комплекс «Український Єрусалим», що вміщає у собі копії найбільших християнських святинь Святої Землі, зокрема Гробу Господнього, споруджений у Марійському духовному центрі Зарваниця.
Джерело
Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов. 2-ге вид. Київ: Українське Біблійне Товариство, 2023. 1366 с.
Література
- Ісіченко І., архієп. Загальна церковна історія. Харків : Акта, 2009. С. 397‒416.
- Фултон Дж. Ш. Життя Христа / Пер. з англ. Жовква : Місіонер, 2019. 512 с.
- Рацінґер Й. (Венедикт XVI). Ісус з Назарету : в 2 кн. / Переклад з нім. І. Терзової. Жовква : Місіонер, 2011. Кн. 2: Від в’їзду в Єрусалим до Воскресіння. 288 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Гроб Господній // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гроб Господній (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.02.2025
