Григорій Палама

Григорій Палама. Фреска з афонського монастиря Ватопед, 14 ст.

Григо́рій Палама́ (грец. Γρηγόριος Παλαμάς; близько 1296, м. Константинополь, тепер м. Стамбул, Туреччина — 14.11.1359, м. Фессалоніки, тепер м. Салоніки, Греція) — релігійний діяч, подвижник, богослов-містик, полеміст, поборник ісихазму, один із найвищих авторитетів у православному християнстві (Отець церкви), святий.

Григорій Палама (Γρηγόριος Παλαμάς)
Народження	бл. 1296«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.1296.
Місце народження	Константинополь
Смерть	14.11.1359
Місце смерті	Салоніки
Місце поховання	Салоніки
Напрями діяльності	богослов'я, подвижництво, література
Традиція/школа	ісихазм

Життєпис

Церква Святого Григорія Палами в Салоніках, де зберігають мощі святого

Народився в аристократичній сім’ї вихідців з Малої Азії, які в часи турецької навали знайшли політичний притулок у Візантії. Батько, Костянтин Палама, служив при дворі візантійського імператора Андроніка ІІ Палеолога, був його довіреною особою. Після смерті батька (1301) імператор узяв Григорія під свою опіку, надав йому можливість навчатися разом зі своїм онуком (майбутній імператор Андронік ІІІ Палеолог).

Вищу освіту здобув під наставництвом богослова й філософа Феодора Метохіта (1270–1332) у Константинопольському університеті (діяв до 1453). Захопився філософією та логікою Аристотеля.

У 20-літньому віці (1316) обрав шлях чернечого служіння, став послушником монастиря Ватопед на Афоні (Святій Горі). Досвід подвижництва набував під проводом Никодима Ватопедського (прийняв від нього чернечий постриг); після його смерті вправлявся у служінні Богу під проводом старця Никифора, згодом перейшов до лаври Афанасія Афонського. Для набуття духовного досвіду просвітлення Палама оселився у скиті Глосія, тут долучився до громади ченців-аскетів, які практикували особливу молитовну практику («розумне діяння», початки традиції виводять з 4 ст.).

1326 через загрозу турецького нападу повернувся до м. Фессалонік, рукоположений у сан священника. Деякий час перебував у гірському скиті поблизу м. Верії (тепер Греція). Сполучав священницькі обов’язки із чернечим життям, у суботу й неділю виходив до парафіян і здійснював богослужіння. Зібрав навколо себе невелику громаду ченців, в якій пропагував молитву «розумного діяння».

1331 повернувся на Афон, усамітнився в скиті преподобного Сави. 1333 був призначений ігуменом монастиря Есфіґмено, де на той час перебували понад 200 ченців.

У 1335–1341 розпочав активну літературну і богословську діяльність. Вів полеміку з противниками ісихазму, передусім з Варлаамом Калабрійським та його учнями (ключовим було питання про природу божественних енергій, а саме Фаворського світла). 1342 трибунал, скликаний Константинопольським патріархом Іваном XIV Калекасом (обіймав престол у 1331–1347), засудив твори Григорія Палами, діяча відлучили від церкви та ув’язнили (1344).

За наступного патріарха Ісидора І (правив у 1347–1349) Палама був виправданий, звільнений і 1347 піднесений у сан архієпископа Фессалонік (через опір містян зміг посісти кафедру тільки 1350). На боці Палами виступив імператор Іван VІ Кантакузин.

1354 під час подорожі до м. Константинополя потрапив до рук турецьких піратів, провів рік під вартою, був викуплений з полону. 1356 повернувся до м. Фессалонік, де продовжив пастирське служіння.

Похований у кафедральному соборі Святої Софії. Після захоплення міста турками і перетворення храму на мечеть, мощі свт. Григорія Палами були спершу перенесені до монастиря Влатадон, а потім — у митрополичий собор міста. З 1890 зберігаються в новому кафедральному соборі — Святого Григорія Палами в Салоніках (освячений на честь святого 1914).

Погляди й праці

Перші твори Григорія Палами були присвячені темам чернечого життя, пізніші — богословським питанням зшестя Духа Святого (філіокве). Вже рання агіографічна праця про афонського відлюдника «Житіє Петра Афонського» (1334) віддзеркалила захоплення Палами православним містицизмом і засвідчила появу в його особі богослова ісихазму.

Особливістю паламівської апології ісихазму стала проповідь пошуку «Божественного світла», піднесення до стану внутрішнього прозріння. Останній, на думку богослова, можливо досягнути шляхом граничного аскетизму (самоізоляцією) та своєрідною молитовною практикою — заглибленням у так звану «Ісусову молитву» разом зі спеціальними дихальними вправами. Послідовники ісихазму стверджували, що подвижник у певний момент молитовного чування споглядає невимовне сяяння: саме це несотворене світло було об’явлене апостолам на горі Фавор під час Преображення Христового (Мт. 17:1–2), його споглядають святі у своєму молитовно-містичному житті, ним засяють і будуть осяяні праведники під час воскресіння в Останній день. Палама наголошував, що такого духовного досвіду досягають не всі віряни, а лише ті, хто живе з «чистим серцем», має тілесно-духовні передумови безпосереднього сприйняття Бога.

Супроти вчення Григорія Палами і відповідного способу чернечого життя постав богослов Варлаам Калабрійський: діяч засудив молитовну практику ісихазму як хибну й оманливу. У відповідь на критику Палама виклав свою контраргументацію в богословській праці «Тріади на захист святих безмовників» (1338–1340). Вирішальна дискусія між Григорієм Паламою і Варлаамом відбулася 1341 на Константинопольському соборі. Собор підтримав позицію Палами, що сутність Бога непізнаванна й недоступна для людського розуму, але може виявити себе в енергії (Фаворське світло), яку віряни здатні сприйняти за особливих обставин молитовної практики і «чистого серця». Натомість погляди Варлаама були засуджені як єресь. Полеміка між Паламою й варлаамітами тривала й надалі. Аргументи богословської суперечки використовували ідеологічні й політичні кола Візантійської імперії, що посприяло розв’язанню громадянської війни 1341–1347. Учень Варлаама, богослов і письменник Григорій Акіндин (бл. 1300 — бл. 1348) виступив супроти Палами із низкою трактатів, звинуватив його в розпаленні міжцерковних конфліктів. Наслідком став церковний трибунал і ув’язнення Григорія. Проте ісихазм невдовзі був офіційно визнаний на помісному Константинопольському (Влагернському) соборі 1351, який засвідчив доктринальну правоту паламізму (для церков візантійської традиції).

Подвижник обґрунтував патристичну сотеріологію, згідно з якою головне призначення людини — причастя божественній природі. Богомислення Палами характеризують як таке, що «виражає живий досвід Бого-людського діалогу», обґрунтовує реальність обоження людини.

Григорій Палама так і не виклав богословське учення ісихазму в систематизованій завершеній формі, стислим описом є лише його твір «Сто п’ятдесят глав» (1349–1350). Більшу частину творчої спадщини становлять полемічні твори, присвячені актуальним доктринальним положенням, з-поміж яких корпус «Тріади на захист святих безмовників», сім «Антирритиків проти Акіндина» (1342), слова «Проти Григори» (1355–1357), 63 «Гомілії» (виголошені під час архіпастирства у Фессалоніках) тощо, а також листи-відповіді на окремі питання, молитви, проповіді тощо. Паламізм відіграв особливу роль у розвитку аскетико-містичного вчення православного Сходу.

Пошанування

1368 Константинопольський патріарх Філофей Коккінос (посідав престол між 1353–1355 і 1364–1376) канонізував Григорія Паламу, проголосивши його святим, написав його житіє та уклав на його честь богослужбу.

Православна церква вшановує Григорія Паламу як Отця і Вчителя церкви, відзначає пам’ять про святителя у другу неділю Великого посту та 14 листопада за новоюліанським (27 за юліанським) календарем.

За роль, яку Григорій Палама відіграв в осмисленні й синтезі патристичного богослов’я, його часто порівнюють із Томою Аквінським, називають «Томою Аквінським Східної Церкви».

2009 на святковій літургії під проводом архієпископа Афінського та всієї Еллади Єроніма були канонізовані всі члени родини св. Григорія Палами: батьки, два брати і дві сестри.

Римо-католицькі богослови традиційно з упередженням ставилися до духовної практики ісихазму та богословської доктрини візантійського подвижника, якого Католицька церква звинуватила в єресі. Позитивні зрушення у ставленні до особи й спадщини св. Григорія простежують після Другого Ватиканського собору, із появою декрету «Про Східні Католицькі Церкви» (лат. Orientalium Ecclesiarum; 1964).

Службу св. Григорію Паламі в другу неділю Великого посту друкували у львівських і київських виданнях тріодей, якими користувалась унійна Церква (див. Українська греко-католицька церква), у період від Берестейської церковної унії 1596 до Замойського синоду 1720 (який скасував почитання пам’яті святого). Одним із головних відкривачів забутого УГКЦ богослов’я та духовної практики ісихазму став митроп. Йосиф Сліпий, який рекомендував повернути вшанування святого у літургійний канон. Пізніше папа Іван Павло II згадував про праці Палами, називав його «святим Григорієм».

Довкола постаті й учення Палами дотепер точиться полеміка, а погляди християнських богословів на його духовні й богословські пошуки виразно розбіжні.

Додатково

Ключові положення богословської доктрини Палами, які він обстоював у тривалій і гострій полеміці: а) у Бозі є розрізнення (грець diakrisis) між сутністю (ousia) та енергією (energeia) чи енергіями; б) Божа енергія є несотвореною (aktistos); в) розрізнення між несотвореною сутністю і несотвореними енергіями жодним чином не порушує божественної простоти, оскільки в Бозі немає складности (synthesis); г) поняття «божество» (theotis) може застосовуватися не лише до сутності Бога, а й до енергій; ґ) сутність має першість чи вищість щодо енергій (енергії походять від сутності); д) людина може брати участь не в Божій сутності, а в Божественних енергіях; е) людина може отримати досвід Божественних енергій у формі світла — нематеріального й несотвореного, яке можна споглядати людськими очима. Це світло має есхатологічний характер, є Світлом «майбутнього віку».
У грецькому богослов’ї вчення Палами тривалий час (15–19 ст.) було занедбане, головно внаслідок встановлення турецької влади та західних богословських впливів, однак надалі посіло важливе місце в духовному житті, як православних мирян, так і чернецтва. Поступове повернення до богословської спадщини Палами в православному світі спостерігають із 2-ї половини 19 ст., а її ґрунтовні дослідження з’являються від 1930-х, зокрема завдяки працям Г. Флоровського та І. Меєндорфа.

Цитата

«Господь сказав своїм ученикам: “Деякі з тих, які стоять тут, не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже, що прийшло в силі” (Мк. 9, 1), “а через шість днів Він узяв Петра, Якова та Іоана і, зійшовши на Фаворську гору, засяяв як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло” (Мф. 17, 1–2). Вони ж не могли більше дивитися і не мали сили пильно дивитися на це сяйво, [а тому] упали долілиць на землю. Проте вони побачили, згідно з обітуванням Спасителя, Царство Боже, те Божественне і невимовне Світло».
Цит. за: Григорій Палама. Сто п’ятдесят глав, 146 // Палама Г., святитель, архієп. Фессалонітський. Творіння : у 4 т. Київ : Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2013. Т. 4. Трактати. Сто п’ятдесят глав. Георгій Факрасіс. Диспут свт. Григорія Палами із Григорою філософом. С. 390–391.

Праці

Палама Г., святитель, архієп. Фессалонітський. Творіння : у 4 т. Київ : Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2012–2013.

Література

Meyendorff J. Introduction à l’étude de Grégoire Palamas. Paris : Seiul, 1959. 431 р. URL: https://archive.org/details/introductionletu0000meye
Stiernon D. Bulletin sur le Palamisme // Revue des Etudes Byzantines. 1972. Vol. 30. P. 231–337.
Spiteris Y. Palamas: la grazia e l'esperienza. Gregorio Palamas nella discussione teologica. Roma : Lipa, 1998. 224 p.
Sinkewicz R. E. Gregory Palamas // La Théologie Byzantine et sa tradition (XIII–XIX s.) : in 2 vol. / Еd.: C. Conticello, V. Conticello. Turnhout : Brepols, 2002. Vol. 1. P. 131–188.
Жуковський В. Святий Григорій Палама і його легітимізації в УГКЦ // Наукові записки Українського католицького університету. 2009. Ч. 1 : Богослов’я. Вип. 1. C. 145–159.
Головей В. Богословський дискурс Преображення та його вплив на іконопис православної традиції // Волинський благовісник. 2014. № 2. С. 285–296.
Завідняк Б. Т. Релігійна філософія від становлення до сучасності. Львів : Місіонер, 2021. C. 272–276.

Автор ВУЕ

С. І. Присухін

Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Григорій Палама // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Григорій Палама (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.03.2024