Болоньї портики

Площа Санто-Стефано (автор фото: Giorgio Bianchi)

Боло́ньї по́ртики (італ. I portici di Bologna; англ. The Porticoes of Bologna) — криті галереї у вигляді аркад, що становлять архітектурне середовище історичного центру м. Болоньї (Італія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (з 2021).

Болоньї портики
Країна	Італія
Місце розташування	Болонья
Площа	52,18 га
Рік внесення	2021
Критерії	(iv)

Карта розташування портиків

Історична довідка

Портики вулиці Страда-Маджоре. Фото О. Арістова

Перші писемні свідчення про портики у м. Болоньї датуються 1041.

Їх будівництво було одним зі способів збільшення житлової площі. Оскільки розширювати будинки заважали вузькі середньовічні вулиці, містяни висували верхні житлові поверхи вперед над дорогою. Приватні власники добудовували їх шляхом створення дерев’яних виступів (інколи кронштейнів). Коли ці виступи ставали надто важкими, під них знизу підставляли дерев’яні балки-опори, будували опорні колони, створюючи таким чином портики. З часом ці добудови сприяли захисту нижнього поверху від нечистот, розвитку комерції, захищали від негоди, дозволяли займатися ремеслом на вулиці.

До 1280-х портики вважали порушенням будівельних норм. Згодом місцева влада оцінила переваги цих конструкцій: Статут м. Болоньї 1288 визнав портики об’єктами критичної міської інфраструктури; за відмову від їх будівництва та порушення правил експлуатації на містян чекали суворі фінансові, адміністративні та правові санкції.

Вони споруджувались на приватній землі та утримувались власниками, водночас ставали доступним для громади.

Місцева влада намагалась уніфікувати їх будівництво, тому встановила норми — не менше 7 болонських футів (приблизно 2,66 м) у висоту та ширину, що дозволяло проїхати верхи на коні (Статут 1288), згодом 10 футів заввишки (приблизно 3,60 м; Статут 1352).

На ранньому етапі прибудови зводили із використанням деревини. Від 1568 перебудови вже наявних портиків відбувались із використанням каменю чи цегли.

У 20 ст. застосовували бетон, що уможливило заміну традиційних склепінчастих аркад на нові. Під час Другої світової війни місто зазнало значних руйнувань. Багато історичних середньовічних та ренесансних портиків перетворилися на руїни. Після війни пошкоджені портики в історичному центрі намагалися ретельно відновлювати за старими кресленнями (часто маскуючи бетон під традиційний камінь чи штукатурку).

Міська рада 21.06.1969 ухвалила план охорони історичного центру м. Болоньї. Йшлося про заборону руйнувати портики, змінювати геометрію та пропорції їхніх арок, визнавалась недоторканість історичної спадщини (незалежно від технічного стану). Відтоді портики отримали міжнародне визнання як взірець збереження історичної житлової спадщини. Документи міжнародних організацій та експерти з урбаністики виділяли м. Болонью як приклад того, що історичну архітектуру можна рятувати не методом створення «мертвого музею», а через збереження живого міського середовища.

Під час проведення Європейського року архітектурної спадщини (1975), організованого Радою Європи, Конгресом у м. Амстердамі, що ухвалив Амстердамську декларацію 1975, болонський досвід захисту портиків офіційно визнано і внесено до переліку зразкових проєктів Європи.

Італійська законодавча база (національне, регіональне та місцеве законодавство) сприяє належному збереженню та покращенню портиків. Регіональний закон області Емілія-Романья (2017) зафіксував жорсткі обмеження для збереження культурної спадщини: забороняються будь-які зміни дорожньої системи у місті, відкритих просторів та історичних будівель, зокрема зафіксована вимога щодо збереження портиків.

28.07.2021 портики Болоньї включено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Невдовзі після цього 21.10.2021 муніципалітет м. Болоньї створив офіс «Портики — всесвітня спадщина», який займається питаннями, тісно пов’язаними з управлінням, покращенням та захистом всіх портиків у місті. Створення цієї структури було безпосередньою відповіддю на вимогу ЮНЕСКО призначити офіційного управителя об’єкта.

Запроваджено щорічний Болонський фестиваль портиків. Перший фестиваль проходив 11–14.05.05.2023. Головною метою його заснування було відзначення статусу пам’ятки Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та перетворення архітектурних галерей на живий культурний простір для музики, театру, танців та урбаністичних екскурсій.

Характеристика

Портики будинку родини Бомбачі, 13 ст. Фото О. Арістова

Портики Страда Маджоре. Фото О. Арістова

Фото О. Арістова

Охоронювана територія — 52,18 га, буферна зона — 1 125,62 га.

Загальна протяжність портиків становить 62 км (станом на 2026).

Хронологічна цілісність полягає в безперервності будівництва та обслуговування портиків у м. Болоньї у 12–21 століттях.

До Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО віднесено 12 об’єктів, що включають ансамбль портиків та довколишню забудовану територію:

портики вулиці Санта-Катеріна (I portici di via Santa Caterina);
площа Санто-Стефано та вулиця Дзамбоні (Piazza Santo Stefano e via Zamboni);
портики вулиці Галльєра (I portici di via Galliera);
портик Бараккано на вулиці Фаріні (Il portico del Baraccano su via Farini);
торгова зона Павальоне та площа Маджоре (Il Pavaglione e Piazza Maggiore);
портики вулиці Страда-Маджоре (I portici di Strada Maggiore);
портик Чертози (Il portico della Certosa);
клуатр базиліки Санта-Марія-деі-Серві (Il quadriportico di Santa Maria dei Servi);
портики вулиці Прателло (I portici di via del Pratello);
портики вулиці Белль-Арті (I portici di via delle Belle Arti);
портик Сан-Лука (Il portico di San Luca);
портик «Потяг» у районі Барка (Il portico detto «Il Treno» al quartiere Barca).

За вимогами автентичності обрано портики, що найменше постраждали за часів Другої світової війни та реставровані відповідно до затвердженого законодавства.

Портики вулиці Санта-Катеріна (названа на честь Святої Катерини Александрійської) доволі низькі, прості, мають дерев’яні або цегляні опори. Багато з них є так званими архітравними портиками (де замість напівкруглої арки використовуються прямі дерев’яні балки перекриття). Тут селилися бідні верстви населення, ремісники та робітники. За браком коштів їхні портики часто будували з порушенням високих міських стандартів (вони нижчі за норму 1288), але саме ця скромність та простота роблять вулицю унікальною.

Ансамбль площі Санто-Стефано включає базиліку Санто-Стефано та навколишню архітектурну забудову — величні ренесансні та готичні аркади навколо однієї з найкрасивіших площ міста біля комплексу «Семи церков», до неї прилягає головна артерія університетського кварталу. Включено також Палаццо-делла-Мерканція (14 ст., архітектор А. ді Вінченцо) — приміщення колишнього Торговельного суду з мармуровим балконом має портик виняткової архітектурної цінності з високими стрілчастими арками.

Портики вулиці Галлієра включають будівлі району із найбагатшими та наймонументальнішими портиками палаців місцевої аристократії (сенаторських резиденцій) у стилях ренесансу та бароко. Портики 15 та 16 ст. демонструють архітектурні типології, характерні лише для цієї частини міста.

Портики Бараккано — вишуканий та історично багатий архітектурний ансамбль у південно-східній частині міста (квартал Санто-Стефано). Церква Санта-Марія-дель-Бараккано з’єднана з портиком на вулиці Санто-Стефано так званим вольтоне (великим склепінням) — глибоким наскрізним проходом під житловим будинком. Його збудували як своєрідний «оптичний телескоп» (коли перехожий прямує вздовж портика, крізь темну глибину цього склепіння йому раптово відкривається освітлена сонцем церква Санта-Марія-дель-Бараккано та її купол). Будівництво монументального портика розпочалося у 1491, велике склепіння звели між 1497 та 1524.

Торгова зона Павальоне та площа Маджоре — політичний, релігійний та комерційний центр міста з доби середньовіччя. 139-метрова аркада біля базиліки Сан-Петроніо (зведена у 1562–1563 за загальним задумом архітектора Дж. Бароцці да Віньоли та під керівництвом архітектора Ф. Моранді Террібілії) історично була центром торгівлі шовком. До неї прилучаються площа Ре-Енцо з палацом та площа Неттуно з монументальним фонтаном Нептуна скульптора Джамболоньї (16 ст.). Внизу палацу розташовані високі стрілчасті готичні арки з цікавим акустичним феноменом — «бездротовим телефоном» під склепінням Вольтоне-дель-Подеста (якщо співрозмовники стануть у протилежні кути спиною до площі та пошепки говоритимуть у стіну, — вони ідеально почують один одного завдяки особливій формі склепіння).

Портики віа Маджоре — ділянка, де розташований портик будинку Каза-Ізолані (близько 1250) — один із найдавніших та найвищих збережених дерев’яних портиків у Європі, який спирається на дубові балки, заввишки 9 м.

Портик Чертози — один із найдовших та історично найважливіших портикових комплексів Болоньї, побудований на початку 19 ст. 1801 під час панування Наполеона І Бонапарта старовинний монастир (заснований 1334) було офіційно перетворено на головне міське монументальне кладовище Чертоза. Щоби траурні процесії та родичі померлих могли з комфортом, захищені від дощу чи сонця, дістатися від міських стін до кладовища, виникла ідея продовжити міську традицію портиків. Коридор Чертози тягнеться на близько 1200 м і налічує понад 320 арок. На відміну від середньовічних арок у центрі міста, портик Чертози є зразком урочистого неокласицизму.

Клуатр базиліки Санта-Марія-деі-Серві — чотиристоронній портик (квадрипортик) кінця 14 ст. (початок робіт 1393, архітектор А. ді Вінченцо), який вважають найширшим портиком у місті. Його унікальність полягає в тому, що це єдиний у списку квадрипортик, який утворює прямокутну площу-атріум безпосередньо перед входом до храму.

Портики вулиці Прателло — довга лінія портиків у старій частині міста, де історично були розташовані майстерні ремісників і таверни, селилися каменярі, ковалі, столяри й дрібні торговці. Через бідність мешканців тут будувалися дуже прості портики: низькі, зведені переважно з грубої цегли або дерева (деякі дерев’яні елементи стель збереглися й дотепер: у 21 ст. тут центр нічного та студентського життя Болоньї).

Академічний комплекс та вулиця Белль-Арті — портики, що проходять повз будівлі Болонської академії красних мистецтв, Національної пінакотеки та міських театрів, відбиваючи культурний та освітній дух міста. Портики на цій вулиці століттями слугували укриттям та місцем зустрічей для художників, скульпторів, поетів та студентів з усієї Європи. Аркади мають підкреслено урочистий, високий та просторий вигляд. Фасади та арки виконані з традиційної для Болоньї червоної обпаленої цегли. Капітелі колон прикрашені витонченим теракотовим декором, який чудово зберігся.

Портик Сан-Лука (між 1674 і 1721) — найдовший у світі (3796 м, 666 арок) приклад релігійної «критої дороги», побудованої в епоху бароко. Ця ділянка починається від середньовічних міських воріт та закінчується біля святилища Мадонни-ді-Сан-Лука наприкінці паломницького маршруту. Перед самим храмом портик переходить у величну напівкруглу колонаду (атріум).

Портик «Потяг» у районі Барка — єдиний у списку об’єкт сучасної архітектури, зведений 1957–1962 за проєктом архітектора-модерніста Дж. Ваккаро (1896–1970; Італія). Офіційна назва споруди — Лінійний будинок. Проте через свою колосальну довжину (600-метрова двоповерхова житлова аркада) плавний дугоподібний вигин фасаду та ритмічний ряд однакових вікон містяни прозвали його «Потягом». Замість традиційних середньовічних напівкруглих арок із цегли та мармуру тут використані залізобетон та плоскі перекриття.

Значення

Портики Болоньї стали світовим еталоном інтегрованої реставрації. Це модель збереженості автентичності історичного центру міста, з реставруванням середньовічних та ренесансних будівель (без виселення корінних мешканців та перетворення вулиць на закриті музеї).

Комплекс демонструє поєднання портиків різних типів та їхній зв’язок із навколишніми міськими районами, еволюцію форми, дизайну та матеріалів; соціальну функцію для усталеного міського способу життя, безперервного обміну людськими, громадянськими та релігійними цінностями.

Ідеї спорудження портиків поширювалися в інших містах Європи.

Джерело

The Porticoes of Bologna // UNESCO World Heritage Centre. 2021. URL : https://whc.unesco.org/en/list/1650

Література

Cervellati P. L., Scannavini R. Il recupero della città storica: il modello di Bologna. Venezia : Marsilio Editori, 1977. 244 p.
Bocchi F. Bologna e i suoi portici. Storia dell’origine e dello sviluppo. Bologna : Grafis Edizioni, 1995. 47 p.
I 12 portici // I portici di Bologna: Sito patrimonio dell’umanità. 2021. URL : https://portici.comune.bologna.it/la-serie
Ceccarelli F., Pascale D., Magnani G. Il Portico bolognese. Storia, architettura, città. Bologna : Bononia University Press, 2021. 177 p.
I portici di Bologna: architettura, storia, tutela / A cura di F. Bocchi, R. Smurra. Bologna : Bononia University Press, 2021. 320 p.