Ізюмська фортеця
Ізю́мська форте́ця — комплекс оборонних споруд, втрачений об'єкт нерухомої культурної спадщини, м. Ізюм Харківської області, Україна.
Історична довідка
Укріплене поселення на місці теперішнього м. Ізюма засновано біля традиційних татарських бродів на р. Сіверський Донець на Ізюмському шляху, яким татари вдиралися на Лівобережну Україну і в Московське царство. У другій чверті 17 ст. тут на г. Крем’янець, що панує над долиною біля впадіння у р. Сіверський Донець лівобережних приток — річок Великого Ізюма і Малого Ізюмця, існував так званий Ізюмський окоп — невелике укріплення (сторожовий острог), у якому дислоковано сторожі проти татар — Путивльська і Валуйська. Це були мобільні спецпідрозділи кінноти, що несли службу вахтовим методом. 1663 тут уже було постійне населення. Полковник Балаклійського слобідського козацького полку Я. Чернігівець (1628–1679; тепер Україна) 1673 заснував тут укріплене поселення, назване Ізюмом (за назвою річки). 1681–1682 з ініціативи полковника Харківського слобідського козацького полку Г. Донця-Захаржевського (дата народження невідома, початок 17 ст. — 1691; тепер Україна) на мису правого берега у завороті р. Сіверського Дінця збудовано велику фортецю, що прилягала до північного схилу г. Крем'янець. Обидві природні перешкоди захищали Ізюмську фортецю: річища з трьох боків, з четвертого — гора, на якій залишився модернізований сторожовий острог. Від 1685 Ізюмська фортеця стала адміністративним центром щойно створеного Ізюмського слобідського козацького полку. Фортеця потерпіла від пожежі 1717, після чого її відновлено як суто земляну з нормативними обрисами й профілями бастіонів та оборонних валів, що мали берму, бруствер, валганг, апарелі тощо.
Наприкінці 18 ст. після припинення татарських нападів Ізюмська фортеця втратила стратегічне значення й на початку 19 ст. її вали, рови й бастіони знесено під час перепланування міста на засадах класицистичної регулярності.
Характеристика
Протягом 18 ст. фортеця мала форму в плані неправильного п'ятикутника, витягнутого із заходу на схід. Тут було п'ять наріжних бастіонів (Червоний, Торський, Високий, Донецький і Цареборисівський) та п'ять брам з дерев'яними зрубними (див. Зруб) надбрамними баштами й мостами через рів (Цареборисівська, Торська, Донецька, Московська й безіменна). Оборонна огорожа складалася із земляних валів, укріплених палями, й ровів. У північно-західній частині фортеці була прямокутна в плані внутрішня цитадель, де містилися споруди головних установ Ізюмського слобідського козацького полку. Вона мала земляні укріплення. На вершечку г. Крем'янець був прямокутний у плані земляний редут із чотирма наріжними бастіонами. Від нього до двох наріжних бастіонів фортеці спускалися земляні вали з дерев'яними палісадами. Таким чином оборонними огорожами було захищено велику територію.
Усередині фортеці містилися регулярно розплановані квартали щільної забудови з п'ятьма поздовжніми й шістьма поперечними вулицями. Ця сельбищна територія була поділена на дві функціональні зони: житлову й громадську. Громадська зона прилягала до цитаделі. Центром громадської зони був мурований Спасо-Преображенський собор, зведений 1685–1688 посеред головного міського майдану.
Тепер про Ізюмську фортецю нагадує тільки характерний рельєф місцевості з г. Крем'янець, що панує у ландшафті (територію гори оголошено природним заказником). Там на місці колишнього редута встановлено групу кам'яних баб, яка зазнала руйнувань 2022 від російських обстрілів під час російсько-української війни. У центрі міста від колишньої фортеці збережено її головну архітектурну домінанту — споруду Спасо-Преображенського собору.
Значення
Ізюмська фортеця має військово-історичне значення як один із зразків українського оборонного будівництва ранньомодерного часу на теренах Слобожанщини.
Література
- Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст. Київ : Наукова думка, 1991. С. 54–55; 93; 128.
- Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2002. С. 242–243.
- Вечерський В. Фортеці й замки України. Київ : [б. в.], 2011. С. 272–274.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Ізюмська фортеця // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ізюмська фортеця (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.06.2025
