Автономна Республіка Крим


Герб
Прапор

Автономна Республіка Крим

Тип автономна республіка
Адміністративний центр Сімферополь
Країна Україна
Регіон країни Східна Європа
Площа (кв. км) 26 100
Чисельність населення (тис.осіб) 1 957 800 (2014, оцінка)
Густота населення (осіб на кв.км) 75
Найбільші міста Сімферополь, Керч, Євпаторія, Ялта (Крим), Феодосія, Джанкой, Красноперекопськ, Алушта, Бахчисарай, Саки
Адміністративні кордони Херсонська область
Міжнародні кордони Росія
Автономна Республіка Крим Генуезька фортеця.jpg
Автономна Республіка Крим Грязьовий вулкан.jpg
Автономна Республіка Крим Кримські гори.jpg
Автономна Республіка Крим Ластівчине гніздо.jpg
Автономна Республіка Крим Печерне місто.jpg
Автономна Республіка Крим Херсонес.jpg
Автономна Республіка Крим. Мечеть.jpg
Автономна республіка Крим Карта.png

Автоно́мна Респу́бліка Крим (крим. Qırım Muhtar Cumhuriyeti) — автономна адміністративно-територіальна одиниця України. Займає більшу частину Кримського півострова, за винятком південно-західної частини (що перебуває у складі Севастопольської міськради загальнодержавного підпорядкування) і північної частини Арабатської стрілки (у складі Херсонської обл.).

Територія — 26,1 тис. км². Населення — 1 957,8 тис. осіб (2014, оцінка), густота населення — 75 осіб/км². Адміністративний центр — м. Сімферополь. У складі Автономної Республіки Крим: 14 районів, 11 міст республіканського підпорядкування, 5 міст районного значення, 49 селищ міського типу і 907 сіл.

Географічне положення

Півострів приблизно однаково віддалений від екватора і Північного полюсу, омивається водами Чорного (на заході та півдні) та Азовського (на сході) внутрішніми морями басейну Атлантичного океану. Західний берег утворений Тарханкутським півостровом, східний — Керченським півостровом, на півночі Крим з’єднаний Перекопським перешийком та Арабатською стрілкою із сусідньою Херсонською обл. України, на південному заході межує із містом державного значення Севастополем, морем (Керченською протокою) на сході — із Краснодарським краєм РФ. Північну і центральну рівнинну частину Криму займає степ, південні райони — вкриті лісами Кримські гори. Найвища точка — г. Роман-Кош (1 545 м).

Природа

Клімат помірно теплий (у північній і центральній частині) з м’якою зимою і спекотним літом (середня температура липня +24 °C, січня +1,5 °C) та субтропічний середземноморський (на південному березі Криму) з дуже теплим літом і м’якою зимою (середня температура липня +25 °C, січня +4 °C). Середньорічна кількість опадів становить 300–500 мм (на рівнині) і до 1000–1200 мм (у горах). В Криму 257 переважно маловодних річок, найважливіші — Чорна, Бельбек, Кача, Альма, Салгир. Головний вододіл проходить в Кримських горах, де бере початок більшість річок півострова. Загальний стік річок Криму — 773,5 млн м³, щільність річкової мережі — 0,2 км/км². У північній частині півострова — Північнокримський канал, вода в який до Кримської кризи (2014) надходила з Каховського водосховища на Дніпрі. На півострові існує понад 50 солоних (солоність до 200–240 ‰), неглибоких і часто значно пересихаючих влітку озер, переважно лиманного типу: Сасик, Сакське, Актаське, Тобечицьке, Чокрацьке, Красне, Айгульське та ін. Територія Криму розташована в зоні зчленування центральної частини Скіфської плити із зоною Альпійської геосинклінальної складчастої області. У надрах півострова містяться промислові родовища багатьох корисних копалин, найбільше значення мають родовища залізних руд, природного газу, будівельних і флюсових вапняків, соляні багатства Сиваша та озер. Серед ґрунтів на рівнинах Криму переважають чорноземи, що у північних районах змінюються на каштанові, місцями засолені ґрунти. У гірській частині панують бурі гірсько-лісові й коричневі гірські ґрунти.

Фауна Автономної Республіки Крим включає представників середземноморського походження (переважно в гірській частині), прибульців з материкової України (рівнинна частина) і багато ендеміків. Разом нараховується близько 10 тис. видів безхребетних і приблизно 400 видів хребетних тварин. Флора надзвичайно багата і налічує понад 2 700 видів вищих судинних рослин (близько 60 % усієї флори України). До Червоної книги України (2009) включено 325 видів рослин (судинних рослин — 218, мохоподібних — 10, водоростей — 37, лишайників — 34, грибів — 26).

Населення

Національний склад населення (2001): росіяни — 58 %, українці — 24 %, кримські татари — 12 %, інші (білоруси, євреї, кримчаки, караїми, цигани, вірмени, греки, німці, поляки, чехи, болгари та ін.) — 6 %. Кількість міського населення — 62,7 %, сільського — 37,3 %; чоловіків — 46,1 %, жінок — 53,9 %.

Господарство

У структурі промислового виробництва Автономної Республіки Крим питому вагу мають харчова, хімічна і нафтохімічна галузі, машинобудування та металообробка, паливна промисловість.

НАЙБІЛЬШІ МІСТА

Найбільші міста Автономної Республіки Крим (2014): Сімферополь (338,3 тис. осіб), Керч (144,6 тис. осіб), Євпаторія (107,0 тис. осіб), Ялта (78,2 тис. осіб), Феодосія (69,0 тис. осіб), Джанкой (35,7 тис. осіб), Красноперекопськ (29,7 тис. осіб), Алушта (28,3 тис. осіб), Бахчисарай (26,7 тис. осіб), Саки (23,4 тис. осіб). Статус історично населених місць мають: Балаклава, міста Сімферополь, Алупка, Алушта, Армянськ, Бахчисарай, Білогірськ, Євпаторія, Інкерман, Керч, Саки, Старий Крим, Судак, Феодосія, Ялта; селища міського типу Гаспра, Гурзуф, Коктебель, Кореїз, Лівадія, Масандра, Новий Світ, Ореанда, Партеніт, Сімеїз, Форос, Чорноморське, Щебетовка. В Криму 6 природних заповідників (Казантипський, Карадазький, Кримський, Мис Мартьян, Опукський та Ялтинський гірсько-лісовий), 13 заказників; 13 пам’яток природи, 9 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва і 1 ботанічний сад загальнодержавного значення.

Історія

Територія Криму заселена з часів раннього палеоліту, найдавніше відоме населення — таври й кіммерійці; у степовій частині Криму поширилася влада скіфів (з 7 ст. до н. е.). У 3–2 ст. до н. е. саме в цьому регіоні було збудовано столицю скіфської держави — місто Неаполь Скіфський (біля сучасного м. Сімферополя). У 6 ст. до н. е. на узбережжі півострова виникли грецькі міста-колонії (див. Античні держави Північного Причорномор’я). Згодом вони увійшли до Боспорського царства з центром у м. Пантікапеї (тепер — на території м. Керчі), що існувало у 5 ст. до н. е. — 3 ст. н. е., і Херсонеської держави (центр — м. Херсонес, тепер на території м. Севастополя). У перших століттях н. е. ці державні утворення частково були залежними від Римської імперії, але Боспорське царство іноді розглядалося нею як союзна держава.

Значною частиною Криму володіли готи (так звані кримські готи або готи-трапезіти; 3–15 ст.), зіткнення з якими у 3 ст. н. е. призвели до занепаду Боспорського царства. У ранньому Середньовіччі кримські готи зосереджувалися в межах князівства Феодоро зі столицею в м. Мангупі. У цей час вони відігравали роль буферної держави між територіями кочовищ гуннів (4–5 ст. н. е.), булгар (5 ст. н. е.), аварів (6 ст. н. е.) і Херсонеською державою на півдні Криму. Херсонеська держава (Корсунь) у цей період перебувала під владою Візантії. У 11–13 ст. степова частина Криму стала місцем кочовищ половців (куманів). У 13 ст. у Криму з’явилися венеціанські (Солдайя у перші десятиліття 12 ст., до її переходу під владу генуезців) й генуезькі колонії (Чембало, сучасна Балаклава, територія м. Севастополя, Солдайя або Сугдея, сучасне м. Судак, Восперо, сучасне м. Керч, Грузуї, сучасне м. Гурзуф, Партеніт, Яліта, сучасне м. Ялта, Алуста, сучасне м. Алушта, Сарсона, колишній Херсонес, сучасне м. Севастополь). Центром генуезьких колоній Криму було м. Кафа, сучасна м. Феодосія. У 13 ст. Крим став улусом Золотої орди. Центром Кримського улусу було м. Солхат (також вживалася назва м. Крим, сучасне м. Старий Крим). Після розпаду Золотої Орди в Криму виникло Кримське ханство (1441) з центром у Солхаті, володарем якого став Хаджі Герай І. Пізніше столиця Кримського ханства змінювалася — після Солхата нею були фортеця Кирк-Ер (фортеця Чуфут-Кале, поряд із м. Бахчисарай), м. Салачик (тепер — околиця м. Бахчисараю), а з 16 ст. — м. Бахчисарай.

З 1475 державне утворення на території Криму (генуезькі колонії, Князівство Феодоро і Кримське ханство) опинилися під контролем Османської імперії. Місто Кафа й колишні землі князівства Феодоро були безпосередньо підпорядковані османському султану. Кримське ханство зберігало відносну самостійність, перебуваючи у васальній залежності від Османської імперії до 1774, коли за умовами Кючук-Кайнарджийського миру Кримське ханство отримало формальну незалежність, однак потрапило під неформальний контроль Російської імперії. Міста Керч і фортецю Єні-Кале на Керченському півострові було передано Росії. У цей період з Криму до Приазов’я було переселено частину християнського населення, зокрема греків (див. Маріупольські греки). 1783 Кримське ханство було ліквідовано, Крим анексовано і включено до складу Російської імперії як частину Таврійської області (частина Новоросійської (з 1796) і Таврійської (1802–1917) губ.). Після анексії Криму Російською імперією з півострова відбулося масове переселення кримських татар до Османської імперії (за різними оцінками — до половини тогочасного населення Криму). У грудні 1917 у Криму проголошено Кримську Народну Республіку. У січні 1918 її було ліквідовано через наступ Червоної гвардії, у березні у Криму проголошено Радянську Соціалістичну Республіку Тавриди. У квітні 1918 внаслідок наступу на Крим армій Німеччини й УНР це державне утворення було ліквідовано. Улітку 1918 у Криму сформовано Кримський краєвий уряд. Восени 1918 відбулися перемовини між Кримським краєвим урядом і урядом Української Держави про можливе входження Криму до України на правах широкої автономії або федеративне об’єднання України й Криму. Кримський краєвий уряд ліквідовано у квітні 1919. У травні у Криму проголошено Кримську Соціалістичну Радянську Республіку. У червні Крим перейшов під владу військ А. Денікіна. Після взяття Криму Червоною армією у листопаді 1920 було утворено Кримський революційний комітет (Кримревком). 1921 проголошено Автономну Кримську СРР (з 1929 — Кримська АСРР, з 1937 — Кримська АРСР) у складі РСФРР. У 1920-х у рамках політики коренізації у Криму відбувалося кримськотатарське культурне відродження, що згорнулося у 1930-х внаслідок політичних репресій. 1941–1944 Крим було окуповано німецькими і румунськими військами (півострів перебував під владою німецької військової адміністрації). Після його взяття радянськми військами 1944 відбулася депортація кримськотатарського народу (18.05.1944), а пізніше — кримських вірмен, болгар і греків (26.06.1944). 1945 Кримську АРСР було ліквідовано, на її території утворено Кримську область, м. Севастополь надано статус окремого адміністративно-господаського центру — міста республіканського підпорядкування (1948). 19.02.1954 року Кримську область і м. Севастополь передано зі складу Російської РФСР до складу Української РСР. 12.02.1991 Кримську область перетворено на Кримську Автономну РСР у складі Української РСР, 24.04.1992 її перейменовано на Автономну Республіку Крим у складі України.

Неврегульованість юридичного статусу Криму, економічна криза, боротьба місцевих еліт за владу, значний рівень проросійських настроїв на початку 1990-х спричинили політичну кризу й поширення сепаратистських рухів. Так, Верховною Радою Автономної Республіки Криму було ухвалено низку нормативних актів фактично сепаратистського характеру: 05.05.1992 — Акт про державну самостійність Криму, 06.05.1992 — Конституцію, в якій визначався статус Криму як суверенної держави у складі України. 13.10.1993 утворено посаду «Президент Республіки Крим». 1994 відбулися вибори до Верховної Ради Криму та вибори президента Криму, перемогу на яких здобули політичні сили з сепаратистськими поглядами. Президентом було обрано Ю. Мєшкова, лідера проросійського Республіканського руху Криму (72,9 % голосів). Здійснені заходи з протидії сепаратистським рухам: Указ президента України Л. Кравчука про безпосереднє підпорядкування Києву силових органів Криму; Закон України «Про скасування Конституції і деяких законів Автономної Республіки Крим» (17.03.1995), яким зокрема ліквідовувалася й посада президента; Указ президента України Л. Кучми, про повне підпорядкування виконавчої влади Криму центральній владі. 1995 Ю. Мєшков виїхав із України, гостре протистояння завершилось, конфлікт перейшов у латентну форму.

Статус та повноваження Автономної Республіки Крим в складі України визначаються Конституцією України та Конституцією Автономної Республіки Крим (23.12.1998). Автономна Республіка Крим у межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Норматмвно-правові акти Верховної Ради та рішення уряду Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання. Представницький орган Автономної Республіки Крим — Верховна Рада Автономної Республіки Крим, діяльність якої регулюється спеціальним законом України. Урядом Автономної Республіки Крим є Рада міністрів. Голова Ради Міністрів призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою республіки за погодженням із Президентом України. Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України. До відання автономії належать: призначення виборів депутатів Верховної Ради республіки, затвердження складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим; організація та проведення місцевих референдумів; управління майном автономії; розроблення, затвердження та виконання бюджету республіки на основі єдиної податкової і бюджетної політики України; розроблення, затвердження та реалізація програм з питань соціально-економічного і культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля — відповідно до загальнодержавних програм; визначення статусу місцевостей як курортів; участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки; забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в автономії; охорона та використання пам’яток історії; участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів та ін. Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання з питань: сільського господарства і лісів; меліорації і кар’єрів; громадських робіт, ремесел та промислів; благодійництва; містобудування і житлового господарства; туризму, готельної справи, ярмарків; музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, заповідників; транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів; мисливства, рибальства; санітарної і лікарняної служб. У випадку невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити дію цих нормативно-правових актів з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.

Уночі з 26 на 27.02.2014 будівлі Верховної Ради і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим було захоплено озброєними людьми без розпізнавальних знаків, які виявилися бійцями підрозділів спеціального призначення Збройних сил РФ. 16.03.2014 у Автономній Республіці Крим і м. Севастополь відбувся так званий «референдум» про приєднання Криму до РФ, наслідком якого стала анексія Криму Росією. У квітні 2014 Верховна Рада України визнала Автономну Республіку Крим і м. Севастополь тимчасово окупованою територією. До її повернення під контроль України органи влади Автономної Республіки Крим і представництво Президента України в Автономній Республіці Крим перебувають у м. Херсоні.

Освіта, наука

Серед наукових установ Автономній Республіці Крим: Державний океанографічний інститут (м. Севастополь), Південний науково-дослідницький інститут морського рибного господарства і океанографії (м. Керч), Інститут «Шельф», Науково-дослідний центр історії та археології Криму (обидва — м. Сімферополь), Науково-дослідний інститут дитячої курортології та фізіотерапії (м. Євпаторія), Інститут винограду і вина «Магарач», Науково-дослідний інститут фізичних методів лікування ім. І. Сеченова, Національний науковий центр «Нікітський ботанічний сад» (усі три — м. Ялта) та ін. З Кримом пов’язана діяльність багатьох вчених, дослідників: П. С. Палласа, М. Миклухо-Маклая, І. Мечникова, С. Боткіна, В. Вернадського, В. Докучаєва, І. Павлова, О. Палладіна, А. Іоффе, В. Обручева, І. Курчатова, К. Щолкіна та ін.

Таврійський університет засновано 1918 у м. Сімферополі. З 1999 отримав статус національного. 2014 університет включено до складу російського Кримського федерального університету ім. В. Вернадського. З 2015 Таврійський національний університет поновив роботу в Києві.

Архітектура

На території Криму від мідно-бронзового віку залишилися менгіри (зокрема в Байдарській долині). У 1-му тис. до н. е. таври будували кам’яні укріплення (на горах Уч-Баш, Кішка та ін.). Збереглися залишки оборонних, культових і громадських споруд, поховальні пам’ятки античних колоній Херсонеса, Пантікапея та ін. За середньовіччя в Автономній Республіці Крим створювалися визначні пам’ятки художньої культури Візантії — християнські базиліки (в Херсонесі, 7–8 ст.) та хрестово-купольні храми (церква Іоанна Предтечі в Керчі, 10–13 ст.). З 6 ст. населення кримських степів і передгір’я споруджувало в горах так звані печерні міста і фортеці (Чуфут-Кале, Ескі-Кермен, Тепе-Кермен — поблизу Бахчисарая; Інкерман і Мангуп — поблизу м. Севастополя). До пам’яток вірменської архітектури на території Криму належать церкви Сергія, Стефана в м. Феодосії (14–15 ст.), Іллі в с. Багатому (Бахчі-Елі; 14–15 ст.), до оборонних споруд генуезьких колоністів — фортеці у містах Феодосії (1348), Судаку (1345–1414), Балаклаві (15 ст.). З 13 ст. татари і турки збудували низку поселень і монументальних споруд — мечеті Джума-Джамі у м. Євпаторії (1552; архітектор Х. Сінан), Муфті-Джамі у м. Феодосії (закінчено близько 1623), комплекс ханського палацу у м. Бахчисараї (16–18 ст). З 1780-х споруджувалися міста (м. Севастополь, м. Сімферополь), храми, палаци, парки: в стилі класицизму — Петропавлівський собор (1843) і Графська пристань (1846) — у м. Севастополі, псевдоготичні з «мавританськими» мотивами Воронцовський палац — в м. Алупці, Лівадійський палац (1911–13; архітектор М. Краснов).

У міжвоєнний час було засновано піонерський табір Артек (1925), перебудовано низку палаців та дач у санаторії та бази відпочинку, розгорнуте курортне будівництво. У післявоєнний час це будівництво набуло великих масштабів, більшість великих підприємств мали свої бази відпочинку у Криму. Серед споруд 1960–1970-х «Інтурист» у м. Ялті та музично-драматичний театр у м. Сімферополі (1976; архітектор С. Афзаметдінова; Державна Премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1978).

Образотворче мистецтво

Найдавніші пам’ятки мистецтва Криму належать до 3–2 тис. до н. е. (розпис на скелях урочища Таш-Аїр, рельєфи із зображенням людини на кам’яних стелах тощо). З другої 1 тис. до н. е. мистецтво Криму пов’язане з мистецтвом грецьких колоністів, для нього характерний взаємовплив грецьких і місцевих традицій. У розписах склепів Неаполя Скіфського й Пантікапея поряд з міфологічними є й побутові сцени. В той час у містах Криму розвинулася скульптура (надгробні рельєфи, культові й портретні статуї, теракотові статуетки). В Херсонесі відкрито розписні стели й унікальні мозаїки. В Пантікапеї виробляли поліхромні вази, було поширене різьблення на дереві. Всесвітньовідомі вироби з золота й срібла, виготовлені боспорськими ремісниками, знайдено в Криму і на сусідніх територіях (ваза з кургану Куль-Оба, чаша з Гайманової могили, гребінь з кургану Солоха, амфора з кургану Чортомлик, пектораль з Товстої могили та ін.). Мистецтво Криму часів середньовіччя розвивалося певною мірою під впливом Візантії. У 7–8 ст. інтер’єри базилікальних християнських храмів прикрашали мозаїками й фресками («уваровська базиліка» в Херсонесі). В 12–15 ст. фресками розписували печерні храми нагірного Криму (храм Успіння в Ескі-Кермені). Згодом у монументальних розписах сполучаються традиції давньоруського живопису з елементами мистецтва Візантії (стінопис церков Стефана у Феодосії, Іоанна Предтечі в Керчі). У 18 ст. інтер’єри палаців прикрашали розписами та різним декором (ханський палац у Бахчисараї). У 19 — на початку 20 ст. у Криму працювали живописці І. Айвазовський, Р. Судковський, К. Богаєвський, Ф. Васильєв, М. Волошин, М. Самокиш та ін. З Кримом повязана діяльність радянських митців Ф. Захарова, К. Прохорова, П. Столяренка, В. Цвєткової. Пам’ятки мистецтва Криму зберігаються в Керченському історично-археологічному музеї, Одеському археологічному музеї АН України, Музеї історичних коштовностей у Києві та ін. Першим у Російській імперії музеєм одного художника стала Феодосійська національна картинна галерея імені І. К. Айвазовського, де у наш час зберігаються також роботи іноземних мариністів 18–19 ст., його сучасників — М. Волошина, Л. Лагоріо, К. Богаєвського, учнів Айвазовського — М. Латрі, А. Фесслера, А. Куїнджі, твори радянських художників.

Кіно

Ще до Першої світової війни на території Криму знімались фільми — це було пов’язано із неповторними краєвидами та намаганням відтворити у художніх фільмах визначні історичні події кримської та світової історії. 1908 французька кінофірма «Пате» вперше знімала в Ялті видові фільми. 1911 О. Ханжонков зняв історичний фільм «Оборона Севастополя». 1917 акціонерне товариство «Ханжонков і Ко» відкрило кінематографічну базу в Ялті. У 1920-х вона як Друга кінофабрика ВУФКУ випускала українські фільми: «Остання ставка містера Енніока» (за романом О. Гріна; 1922), «Привид бродить по Европі» (1922), «Остап Бандура» (разом з Одеською кіностудією, 1924), «Алім» (1926), «Ордер на арешт» (1927), «Тіні Бельведеру» (1927), «Кіра Кіраліна» (1928), «Троє» (1928). 1931–1932 директором Ялтинської кіностудії був О. Горський, батько художниці-шістдесятниці А. Горської.

У радянський період Крим називали великим знімальним майданчиком СРСР. Першим кримськотатарським повноформатним художнім фільмом вважається фільм «Хайтарма», присвячений подіям депортації кримськотатарського народу 1944. Режисером фільму і виконавцем головної ролі був А. Сеїтаблаєв. Кримська татарка Джамала (С. Джамаладінова) знялась у фільмах «Поводир» українського режисера О. Саніна та «Поліна» франко-бельгійського режисера О. Барко. 2014 після анексії Криму РФ окупаційна влада примусово викупила студію у «ПолікомВест» і перетворена її на Державне унітарне підприємство Республіки Крим «Ялта-фільм».

Музика

Серед старовинних музичних інструментів кримських татар — зурна, тулуп-зурна, к’авалчихавал (свисткова дудка), к’амиш-к’авал — дудка з очерету; сантр (рід цимбалів), саз (щипковий), кеманче (смичковий). Серед ударних інструментів: чубук давул (великий барабан), давул (барабан), дарі — дойра; думбелек — парнілитаври тощо.

Кримські татари славляться народними танцями, для яких характерні граційність, ритмічність та імпровізація. Серед найпопулярніших кримськотатарських танців — «Агъырававехайтарма», «Хайтарма», «Хоран».

Видатними народними виконавцями були кларнетист, майстер музичної імпровізації, знавець народних кримськотатарських мелодій М. Абібуллаєв, скрипалі-співаки А. Меджит, Е. Німетуллаєв, трубач Ч. Ібриш. Серед сучасних оперних співаків слід назвати Д. Агєєва, лауреата міжнародних конкурсів, який виступав на оперних сценах Валенсії, Карнеґі-холу та ін.

На пісенному конкурсі «Євробачення» 2016 у Стокгольмі Україну представляла кримська татарка Джамала та виборола перемогу. Свою пісню «1944» Джамала присвятила трагічним подіям минулого, зокрема, депортації кримськотатарського народу.

Спорт

До окупації Автономної Республіки Крим значна частка спортивних баз розташовувалась на цій території, зокрема, центр дефлімпійської та паралімпійської підготовки у Євпаторії. На території Криму розташовано багато стадіонів, стрілецьких тирів, спортивних залів, де проходили навчально-тренувальні збори збірних команд України. У Автономній Республіці Крим регулярно організовуються чемпіонати, першості, турніри, особливо з футболу, волейболу, настільного тенісу, велоспорту, шахів, армспорту. Футбольний клуб «Таврія», заснований у Сімферополі 1958 під назвою «Авангард», — перший чемпіон України 1992. Відновлений 2016 і бере участь у чемпіонаті України з футболу серед аматорів.

Серед найвідоміших спортсменів Автономної Республіки Крим — 4-разова олімпійська чемпіонка з плавання Я. Клочкова, олімпійський чемпіон з боксу О. Усик, срібна олімпійська призерка з вітрильного спорту С. Матевушева, бронзова олімпійська призерка з художньої гімнастики Г. Різатдінова, багаторазовий чемпіон Європи з плавання А. Говоров.

Література

  1. Кондараки В. Х. Универсальное описание Крыма. Санкт-Петербург, 1875.
  2. Маркович Е. Очерки Крыма. Санкт-Петербург, 1902.
  3. Башкиров А. С. Древние и средние века в истории Крыма. Симферополь, 1929.
  4. Історія міст і сіл УРСР. Кримська область. Київ, 1974.
  5. Административно-территориальные преобразования в Крыму 1783–1998. Симферополь, 1999.
  6. Історія Криму. Кримське ханство: Навчальний посібник. Київ, 2000.
  7. Копиленко О. Л. Автономна Республіка Крим: проблеми правового статусу. Київ, 2002.
  8. Ивченко А.С. Крым — полуостров трех морей: Путеводитель. Київ, 2009.
  9. Сергійчук В. Український Крим. Київ, 2013.

Див. також

Автор ВУЕ