Тябло

Тябла багатоярусного іконостасу, базованого на візантійській традиції, Чорногорія

Тябла багатоярусного українського іконостасу середини 17 ст.

Горішні тябла багатоярусного українського іконостасу

Тя́бло (від лат. tábula — дошка) — горизонтальний брус іконостасу, на який ставлять ікони у православному храмі.

Тяблом називають також карниз, поличку для ікон, виставлених у ряд. У дерев’яних церквах Росії — нахилений брус як частина конструкції стелі.

Історична довідка

Походить від темплона — невисокої передвівтарної перегородки у церквах Візантійської імперії. Традицію створення її остаточно сформовано у 7 ст. Тепмлон складався з мармурових (див. Мармур) колон, на які спирався архітрав. Його лицевий бік (космітіс) прикрашали зображеннями святих у медальйонах. У 11˗12 ст. на космітісі встановлювали епістиль — ряд ікон. Темплон став основою для формування у 14 ст. православного багатоярусного іконостасу у Південно-Східній Європі, зокрема і в Україні. Колони темплона перетворено на 12 пілястр або напівколон, що символізували 12 апостолів, а архітрав — на тябло.

Характеристика

За структурою іконостаси поділяють на одноярусні (з одним тяблом, над намісним рядом ікон) та багатоярусні. Багатоярусний іконостас має кілька регістрів (рядів, ярусів) ікон, кожен з яких спирається на окреме тябло. Архітектурне вирішення базувалося на принципах ордерної архітектури (див. Ордер архітектурний): вертикальними елементами були різьблені колонки чи напівколонки, пілястри з капітелями; горизонтальними членуваннями — тябла, вирішені у вигляді архітравів. Від 17 ст. їх часто перетворювали на повні антаблементи з карнизом і фризом, здебільшого розкріповані (див. Розкріповка) на колонках.

Тябла, як і інші частини й елементи каркасу іконостасу, виготовляли зазвичай із добре висушеного липового дерева, покривали левкасом і позолотою. У невеликих мурованих церквах кінці тябел замуровували у бічні стіни вівтаря. Тябла прикрашали рослинним орнаментом. Найпоширенішим мотивом декоративного різьблення була виноградна лоза (символізувала християнське причастя) і квіти. Висота дерев’яного брусу тябла — 15˗16 см. На нижній та/або верхній поверхні цього брусу влаштовували паз завглибшки 2˗4см для встановлення і надійного закріплення ікон.

Додатково

В Україні впродовж радянської доби у не закритих владою православних церквах поширилася варварська практика прибивати ікони цвяхами до тябел. Це суперечить український національній традиції щодо пошанування святинь і є дикунською спадщиною створеної Й. Сталіним Російської православної церкви.

Література

Таранушенко С. Український іконостас // Наукове товариство ім. Т. Шевченка. Т. 227: Праці секції мистецтвознавства. 1994. С. 141˗164.
Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ: Інститут проблем сучасного мистецтва; Головкиївархітектура, 2002. С. 420.
Вечерський В. Українські дерев'яні храми. Київ : Наш час, 2007. С. 43˗45.
Оляніна С. Український іконостас. Символічна структура та іконологія. Київ : АртЕк, 2019. 400 с.