Слізник

Профіль карниза зі слізником
(позначено літерою а)

Слізни́к — елемент карниза будівлі, споруди.

Зазвичай це частина нижньої площини на краю гейсона у вигляді заглиблення — борозни (жолобка) та виступа (валика) перед ним. Такий профіль виступної горішньої плити карниза запобігає затіканню води атмосферних опадів (дощу, талого снігу чи льоду) під плиту й потрапляння її на розташовані нижче вертикальні площини фасадів та архітектурного ордера (фриза, архітрава, капітелей, колон, пілястр тощо). Назва походить від спостереження за тим, як під час невеликого дощу вода, яка крапає униз із валика слізника, схожа на сльози людини.

Слізники почали робити у храмах давні греки від 6–5 ст. до н. е. після того як помітили, що вода атмосферних опадів, стікаючи по вертикальних площинах храмів, збудованих із білого каменю (мармуру, вапняка, пісковика), утворюють на них брудні патьоки. Слізники цьому запобігали. Практику влаштування слізників перейняли античні римляни, а від них — уся архітектура Західної цивілізації включно з Україною.

Слізники влаштовують також на карнизах, фронтонах, сандриках брам, порталів, ніш, вікон та інших архітектурних деталей на фасадах будівель і споруд, на горизонтальних плитах парапетів і балюстрад, підвіконнях, відливах віконних рам тощо.

Література

Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 269.
Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва; Головкиївархітектура, 2002. С. 386.
Клименюк Т., Проскуряков В., Ковальчук Х. Ілюстрований словник архітектурних термінів. Львів : Львівська політехніка, 2019. С. 50.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Слізник // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Слізник (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.11.2025