Плато підводні

Плато́ підво́дні, плато океанічні — велика, відносно пласка підводна територія, складена переважно з базальту, що здіймається значно вище рівня навколишнього морського дна.

Топографічна карта підводного плато Кергелен

Характеристика

Деякі підводні плато мають континентальну земну кору і часто перекривають материковий схил; інші є підводними залишками великих магматичних провінцій. У світі виявлено 184 підводних плато, які займають площу 18 486 600 км², або близько 5,11 % площі океанів. Найбільша їх кількість розташована у південній частині Тихого океану поблизу Австралії та Нової Зеландії. Підводні плато часто вивершуються на 2–3 км над навколишнім океанським дном; виступаючи над поверхнею океану, утворюють острови і атоли. Потужність земної кори під плато може досягати 30 км.

Походження

Підводні плато утворюються в результаті масштабних підводних вивержень вулканів за короткий (в геологічному сенсі) проміжок часу, на кшталт континентальних трапів (Деканське плоскогір’я в Індії, плато Снейк-Рівер, США, див. Снейк). Вважають, що магматичні підводні плато можуть бути етапом у розвитку континентальної кори, оскільки вони, як правило, менш щільні, ніж океанічна кора, але щільніші за кору континентальну. Відмінності щільностей корового матеріалу значною мірою виникають через різне співвідношення елементів, що складають кору (особливо кремнію). Континентальна кора містить найбільшу кількість кремнію (кислі гірські породи), океанічна — найменшу (основні гірські породи). Магматичні підводні плато займають проміжне положення між континентальною та океанічною корою (більш основні, ніж кислі).

Океанічні плоскогір’я, утворені великими виверженими провінціями, часто пов’язані з гарячими точками, мантійними шлейфами та вулканічними островами (Ісландія, Гавайські острови, Кабо-Верде, Кергелен тощо). Три найбільших плоскогір'я — Карибське, Онтонг-Ява і Середньотихоокеанські гори — розташовані на термальних хвилях. Підводні плато можуть складатися з рифтової (див. Рифт) континентальної кори [Фолклендське плато (див. Фолклендські острови), хребет Лорд-Хау, частини арктичних хребтів, архіпелагів Кергелен, Сейшельські острови тощо].

На відміну від базальтів континентального походження, більшість магматичних підводних плато прориваються крізь молоду та тонку (6–7 км) мафітову (див. Мафіти) або ультраосновну кору і не забруднені кислою корою. Ці плато більш плавучі, ніж океанічна кора, тому, як правило, витримують субдукцію (особливо за умови достатньої товщини). Як наслідок, вони зістиковуються з континентальними окраїнами і утворюють нарощені терейни. Такі терейни часто зберігаються краще, ніж оголені частини базальтів континентальної кори, і є більш точним відображенням великомасштабних вивержень вулканів упродовж геологічної історії Землі.

Підводні плато — важливі чинники росту континентальної кори, чиє утворення часто суттєво впливає на глобальний клімат планети.

Література

1. Nair R., Chacko Th. Role of Oceanic Plateaus in the Initiation of Subduction and Origin of Continental Crust // Geology. 2008. № 36 (7). P. 583–586.
2. Harris P., Macmillan-Lawler M., Rupp J. et al. Geomorphology of the Oceans // Marine Geology. 2014. № 352. P. 4–24.

Автор ВУЕ

В. С. Білецький

Покликання на цю статтю: Білецький В. С. Плато підводні // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Плато підводні (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.05.2024